Налаштування легкого доступу

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ЛЮТИЙ 2017

Піонери Джордж Роллстон і Артур Уїлліс зупинилися, щоб залити рідину в радіатор автомобіля (Північна територія, 1933 рік)

 З НАШОГО АРХІВУ

«Немає непрохідної чи надто довгої дороги»

«Немає непрохідної чи надто довгої дороги»

ДВАДЦЯТЬ шостого березня 1937 року двоє втомлених дорогою чоловіків повільно їхали запиленою вантажівкою у Сідней (Австралія). Рік тому вони вирушили в подорож і подолали понад 19 300 кілометрів через глухі й важкодоступні райони континенту. Ці чоловіки не були дослідниками чи мандрівниками. Артур Уїлліс і Білл Ньюлендс були ревними піонерами, які вирішили донести добру новину про Боже Царство людям у необжитих районах Австралії.

Наприкінці 1920-х років в Австралії була невелика група Дослідників Біблії *. Вони проповідували переважно в прибережних містах і навколо них. Усередині країни лежав малонаселений посушливий район, який займав площу, що дорівнювала приблизно половині Європи. Однак брати чітко усвідомлювали, що послідовники Ісуса мали давати свідчення про нього «у найвіддаленіших куточках землі», в тому числі в цих необжитих районах Австралії (Дії 1:8). Як вони могли виконувати таке грандіозне завдання? Вони глибоко вірили, що Єгова поблагословить їхні зусилля і тому вирішили робити все, що могли.

ПІОНЕРИ ТОРУЮТЬ ШЛЯХ

У 1929 році збори у Квінсленді і Західній Австралії сконструювали кілька добре споряджених автофургонів, щоб поїхати вглиб країни. Цими фургонами керували відважні піонери, яких не лякали суворі умови і які могли при потребі відремонтувати свій автомобіль. Вони відвідали чимало місць, де раніше ніхто не проповідував.

Піонери, які не мали змоги придбати автомобіль, добиралися в необжиті райони на велосипедах. Наприклад, у 1932 році Беннетт Брікелл, якому тоді було 23, вирушив з Рокгемптона (Квінсленд) в п’ятимісячну подорож, проповідуючи людям у віддаленій північній частині штату. Він завантажив на свій велосипед ковдри, одяг, їжу і багато книжок. Коли шини його велосипеда зносилися, він не зупинився і був упевнений, що Єгова поведе його. Він штовхав велосипед останніх 320 кілометрів через місцевість, де люди раніше помирали від спраги. Впродовж наступних 30 років брат  Брікелл подолав сотні тисяч кілометрів, подорожуючи по цілій Австралії велосипедом, мотоциклом і автомобілем. Він розпочав проповідницьку працю серед аборигенів і допомагав засновувати нові збори. Брата Брікелла знали і поважали в цих необжитих районах.

ПОДОЛАННЯ ТРУДНОЩІВ

Австралія — одна з країн з найменшою густотою населення. Особливо мало людей в необжитих районах. Тому служителі Єгови завжди були рішуче налаштовані знаходити людей у віддалених частинах континенту.

Піонери Стюарт Келті і Вільям Торрінгтон виявили таку рішучість. У 1933 році вони перетнули пустелю Сімпсон — велику пустелю з піщаними барханами, аби проповідувати в місті Аліс-Спрінгс, що в центрі континенту. Коли поламався їхній автомобіль і вони були змушені його залишити, брат Келті, в якого була дерев’яна нога, і далі продовжував проповідницьку подорож, але вже на верблюді. Зусилля цих піонерів принесли плоди, коли вони зустріли Чарлза Бернхардта, власника готелю на віддаленій залізничній станції Вільям Крік. Цей чоловік згодом прийняв правду, продав свій готель і протягом 15 років сам служив піонером у деяких найпосушливіших і найвіддаленіших частинах Австралії.

Артур Уїлліс готується вирушити в дорогу, щоб проповідувати в безкраїх малонаселених районах Австралії (Перт, Західна Австралія, 1936 рік)

Безперечно, цим першим піонерам потрібна була відвага і наполегливість, щоб подолати багато труднощів. Під час проповідницької подорожі в необжиті райони Австралії Артур Уїлліс і Білл Ньюлендс, про яких згадувалося на початку, долали 32 кілометри аж два тижні, оскільки сильні дощі перетворили пустелю в суцільне болото. Іноді під палючим сонцем їм доводилось попотіти, штовхаючи свою вантажівку через величезні бархани. Вони перетинали скелясті долини і піщані річища. Коли їхня машина ламалася (а це траплялося часто), вони кілька днів йшли пішки чи їхали велосипедом до найближчого міста, де тижнями чекали, коли привезуть запчастини. Попри такі труднощі ці проповідники зберігали позитивний дух. Артур Уїлліс, перефразувавши висловлювання з журналу «Золотий вік», сказав: «Для Його свідків немає непрохідної чи надто довгої дороги».

Чарлз Гарріс, який роками служив піонером, пояснив, що, будучи далеко від людей і зазнаючи різних труднощів в необжитих районах, він насправді наблизився до Єгови. Він додав: «З невеличкими пожитками, живеться значно легше. Якщо Ісус у разі потреби був готовий спати просто неба, тоді й ми повинні радіти такому життю, коли наше призначення вимагає цього». Багато піонерів саме так і робили. Завдяки їхнім невтомним зусиллям добра новина поширювалася по всіх куточках континенту і чимало людей змогли стати на бік Божого Царства.

^ абз. 4 Дослідники Біблії прийняли назву Свідки Єгови в 1931 році (Ісаї 43:10).