Налаштування легкого доступу

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ЛЮТИЙ 2016

 ЖИТТЄПИС

Завдяки Єгові моє служіння принесло чудові плоди

Завдяки Єгові моє служіння принесло чудові плоди

Я сказав офіцеру, що вже сидів у в’язниці за відмову воювати, і запитав його: «Ви хочете, щоб я пережив це знову?» Ця розмова відбулася тоді, коли мене вдруге призвали в армію Сполучених Штатів.

Я НАРОДИВСЯ 1926 року в Круксвіллі (штат Огайо, США). Батьки не були релігійними, але наказували всім нам, вісьмом дітям, ходити до церкви. Я ходив до методистської церкви. Коли мені було 14 років, служитель церкви дав мені нагороду за те, що я протягом року не пропустив жодного недільного богослужіння.

Маргарет Вокер (друга сестра зліва) допомогла мені пізнати правду

Приблизно в той час до моєї мами почала приходити наша сусідка, на ім’я Маргарет Вокер, яка була Свідком Єгови. Вони розмовляли про Біблію. Якось я вирішив сісти разом з ними і послухати. Мама подумала, що я буду заважати їй вивчати, і звеліла мені йти на вулицю. Але я і далі намагався слухати, про що вони говорили. Після кількох розмов Маргарет запитала мене: «Чи знаєш, як звати Бога?» Я відповів: «Бог. Хто ж цього не знає?» А вона мені порадила взяти Біблію та подивитись Псалом 83:18. Я так і зробив і побачив, що Бога звати Єгова. Тоді я побіг до своїх друзів та сказав їм: «Коли прийдете ввечері додому,  знайдіть у Біблії Псалом 83:18 і дізнаєтесь, як звати Бога». Можна сказати, що я відразу почав свідчити.

Я продовжував вивчати Біблію і 1941 року охрестився. Згодом мені доручили проводити книговивчення у зборі. Я заохочував приходити на книговивчення маму та своїх братів і сестер, тож усі вони почали його відвідувати. Однак тата це не цікавило.

ПРОТИДІЯ ВДОМА

Я отримав більше обов’язків у зборі і почав збирати теократичну бібліотеку. Одного дня тато показав на мої книжки і сказав: «Щоб усього цього в домі не було! І ти теж можеш забиратись». Я переїхав у поблизьке місто Зейнсвілл (штат Огайо), де зняв кімнату, але часто приїздив додому підбадьорювати рідних.

Тато не пускав маму на зібрання. Іноді він гнався за нею і тягнув її додому, а вона вибігала через інші двері і йшла на зібрання. Я казав мамі: «Не хвилюйся. Він змучиться за тобою бігати». З часом тато перестав перешкоджати мамі, і вона спокійно ходила на зібрання.

У 1943 році в нашому зборі брати почали проводити Школу теократичного служіння, і я став виголошувати учнівські промови. Поради, які я отримував після своїх виступів, допомогли мені поліпшити ораторські здібності.

НЕЙТРАЛІТЕТ У ВОЄННІ РОКИ

Вирувала Друга світова війна. У 1944 році мене призвали в армію. Я прибув у форт Хейс, що в Колумбусі (штат Огайо), де пройшов медогляд і заповнив необхідні документи. Також я повідомив, що не стану солдатом. Мене відпустили. Пройшло кілька днів, і до мене додому прийшов поліцейський та повідомив: «Корвіне Робісон, ось ордер на ваш арешт».

Через два тижні відбувся суд. Під час засідання суддя сказав мені: «Якби моя воля, я дав би вам довічне ув’язнення. Чи маєте щось сказати?» Я відповів: «Ваша Честь, я священнослужитель. Моєю кафедрою є поріг кожного дому, і я проповідую добру новину про Царство багатьом людям». Суддя промовив до присяжних: «Ви тут не для того, щоб вирішувати, чи цей юнак — священнослужитель. Ви маєте вирішити, чи він ухиляється від служби в армії, чи ні». Не минуло й півгодини, як присяжні винесли вирок — винен. Суддя засудив мене до п’яти років ув’язнення у федеральній в’язниці в Ашленді (штат Кентуккі).

ЄГОВА ЗАХИЩАЄ МЕНЕ У В’ЯЗНИЦІ

Перші два тижні ув’язнення я провів у тюрмі в Колумбусі (штат Огайо). Весь перший день я просидів у камері і молився до Єгови: «Єгово, я ж не можу провести в камері всі п’ять років. Я не знаю, що робити».

Наступного дня охоронці дозволили мені вийти з камери. Я підійшов до одного кремезного в’язня. Деякий час ми разом стояли і дивились у вікно. Він спитав  мене: «За що сидиш, куций?» — «Я Свідок Єгови»,— відповів я. «Справді? Чому ж ти тут?» — запитав він. «Свідки Єгови не йдуть воювати і не вбивають людей»,— пояснив я. «Тебе посадили, бо ти не вбиваєш. Інших садять, бо вони вбивають. Щось тут не те».— «То правда»,— погодився я.

Тоді цей чоловік розповів, що сидів 15 років в іншій тюрмі і там читав нашу літературу. Я почав молитися: «Єгово, прошу, зроби так, щоб він був прихильний до мене». У цей момент Пол (так його звали) сказав: «Якщо хтось з цих хлопців торкне тебе, скажи. Я розберуся з ними». Після цього в мене не було ніяких проблем з 50 в’язнями, що сиділи в одній секції зі мною.

Я серед ув’язнених за нейтралітет Свідків у в’язниці в Ашленді (штат Кентуккі)

Коли мене перевели у в’язницю в Ашленді, виявилось, що там вже сиділо декілька зрілих братів. Спілкування з ними допомогло мені та іншим залишатись духовно сильними. Вони призначали нам певний уривок з Біблії для читання протягом тижня. Ми готували запитання і відповіді для зібрань, котрі називали «біблійними гуртками». Також був брат, який відповідав за території. Ми жили у великому бараку, в якому ліжка стояли вздовж стін. Відповідальний за території казав мені: «Робісон, за тобою закріплено таке-то ліжко. Ти маєш дати свідчення кожному, чиє воно буде». Ось так було організоване наше служіння.

ЖИТТЯ ПІСЛЯ УВ’ЯЗНЕННЯ

Друга світова війна закінчилась 1945 року, але я залишався у в’язниці ще якийсь час. Я хвилювався за своїх рідних, бо тато казав: «Якщо я спекаюсь тебе, то решті дам раду». Після звільнення мене чекав приємний сюрприз. Незважаючи на протидію тата, семеро членів нашої сім’ї відвідували зібрання, а одна з сестер охрестилася.

У служінні з Димітріусом Папагеоргі, помазаним братом, який почав служити Єгові 1913 року

У 1950 році почалася Корейська війна. Мене вдруге призвали до війська і викликали у форт Хейс. Коли я пройшов тест для перевірки здібностей, один офіцер сказав мені: «У вас найкращі результати у групі».— «Чудово, але я не піду до армії». Я процитував 2 Тимофія 2:3 і пояснив, що вже є воїном Христа. Після довгої мовчанки він сказав: «Можете йти».

 Незабаром на конгресі в місті Цінціннаті (штат Огайо) я відвідав зустріч для охочих служити в Бетелі. Брат Мілтон Геншель сказав нам, що в Бетелі потрібні брати, які хочуть наполегливо трудитися задля Царства. Я заповнив заяву для бетелівського служіння, і мене запросили. У серпні 1954 року я приїхав до бруклінського Бетелю і відтоді залишаюсь у цьому служінні.

У Бетелі я завжди мав багато роботи. Кілька років я обслуговував бойлери в друкарні та офісних приміщеннях, працював механіком і ремонтував замки́. Крім того, я працював у Залах конгресів у Нью-Йорку.

Обслуговую бойлери в офісних приміщеннях бруклінського Бетелю

Мені подобається розпорядок духовних справ бетелівців: ранкове поклоніння і родинне вивчення «Вартової башти», а також служіння зі збором. Якщо подумати, то подібний розпорядок може і повинен бути в кожній сім’ї Свідків Єгови. Коли батьки і діти разом розглядають щоденний вірш, регулярно проводять сімейне поклоніння, беруть повну участь у зібраннях збору і в проповідуванні доброї новини, всі у сім’ї будуть, скоріш за все, духовно здорові.

У мене постійно було багато друзів у Бетелі та зборі. Деякі були помазанцями і вже отримали свою небесну нагороду. Інші не були помазанцями. Однак усі служителі Єгови, в тому числі бетелівці, недосконалі. Якщо в мене виникає непорозуміння з якимось братом, я завжди намагаюсь помиритися. Я роздумую над словами з Матвія 5:23, 24 і над тим, як треба залагоджувати непорозуміння. Вибачатися нелегко, але рідко коли у мене виникали проблеми з друзями після того, як я попросив вибачення.

ЧУДОВІ ПЛОДИ МОГО СЛУЖІННЯ

Через вік мені важко виконувати служіння від дому до дому, все ж я не опускаю рук. Я трохи вивчив мандаринську китайську мову і проповідую китайцям на вулиці. Часом вранці я розповсюджую по 30—40 журналів.

Проповідую китайцям у Брукліні (Нью-Йорк)

 Я навіть мав повторні відвідини в Китаї! Одного дня гарненька молода дівчина усміхнулася мені, коли проходила повз рекламу фруктового кіоску. Я теж усміхнувся і запропонував їй «Вартову башту» і «Пробудись!» китайською. Вона взяла їх і сказала, що її звати Кейті. Після цього Кейті завжди, коли бачила мене, підходила і розмовляла зі мною. Я вчив її, як називаються фрукти й овочі англійською мовою, і вона повторювала за мною. Також я пояснював їй біблійні вірші і дав їй книжку «Чого вчить Біблія». Але через кілька тижнів вона десь пропала.

Минуло багато місяців. Повз рекламу проходила інша дівчина і взяла від мене журнали. Наступного тижня вона дала мені в руки мобільний телефон і сказала: «Ви розмовляєте з Китаєм». Я відповів, що нікого не знаю в Китаї. Проте вона наполягала, тож я взяв телефон і сказав: «Алло, Робісон слухає». В іншому кінці я почув: «Роббі, це Кейті. Я повернулася в Китай».— «Китай?» — перепитав я. Кейті відповіла: «Так, Роббі. Знаєш, хто тобі дав телефон? Це моя сестра. Ти навчив мене багато доброго. Будь ласка, навчи цього ж і її». Я пообіцяв зробити все можливе і подякував Кейті за те, що вона повідомила, де є тепер. Невдовзі після цього я останній раз розмовляв з Кейтіною сестрою. Хоч би де були ті дві дівчини, сподіваюсь, що вони більше дізнаю́ться про Єгову.

Я провів у священному служінні Єгові 73 роки та щасливий, що він допоміг мені зберегти нейтралітет і вірність йому у в’язниці. До того ж мої брати і сестри кажуть, що їм додавала сміливості моя непохитність, незважаючи на опір тата. Моя мама й шестеро братів і сестер зрештою охрестилися. Навіть тато став м’якшим і перед своєю смертю відвідав кілька зібрань.

Якщо буде на це Божа воля, мої рідні й друзі, які померли, повернуться до життя в новому світі. Як же ми будемо радіти, вічно поклоняючись Єгові разом з тими, кого любимо *.

^ абз. 32 Коли ця стаття готувалася до друку, брат Корвін Робісон помер, зберігши вірність Єгові.