Налаштування легкого доступу

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ГРУДЕНЬ 2016

 ЖИТТЄПИС

Стаю «усім для усіляких людей»

Стаю «усім для усіляких людей»

«Якщо ти охрестишся, я піду від тебе!» — погрожував мій тато мамі в 1941 році. Незважаючи на його погрозу, вона вирішила не здаватися й охрестилася на знак свого присвячення Богу Єгові. Виконавши свою погрозу, тато пішов від нас. Тоді мені було лише вісім років.

НА ТОЙ час я вже цікавився біблійною правдою. Мама отримала деякі біблійні публікації, і я із захопленням їх читав, особливо мені подобалися ілюстрації. Тато не хотів, щоб мама розповідала мені про те, чого навчалася. Але мені було цікаво, і я ставив їй запитання. Тож мама вивчала зі мною, коли не було батька. У результаті, я теж вирішив присвятити своє життя Єгові. Я охрестився в Блекпулі (Англія) 1943 року, коли мені було десять.

ПОЧИНАЮ СЛУЖІННЯ ЄГОВІ

З того часу ми з мамою регулярно ходили в служіння. Ми проповідували біблійну звістку за допомогою патефонів. Ці пристрої були доволі великі й важили приблизно 4,5 кілограма. Тільки уявіть, як я, малий хлопець, тягав з собою патефон.

Коли мені було 14 років, я хотів стати піонером. Мама сказала мені, що спершу я повинен поговорити зі служителем братів (тепер це районний наглядач).  Він порадив мені здобути якусь професію, щоб я міг дбати про себе, служачи піонером. Я так і зробив. Пропрацювавши два роки, я порадився з іншим районним наглядачем щодо піонерського служіння. Він сказав: «Уперед!»

Отже, у квітні 1949 року ми з мамою позбулися меблів у нашому орендованому будинку і переїхали у Міддлтон, що поблизу Манчестера. Там ми стали піонерами. Через чотири місяці я знайшов собі напарника в піонерському служінні. Філіал порадив нам переїхати до новосформованого збору в Ірламі. Моя мама разом з однією сестрою служила піонеркою в іншому зборі.

Хоча я мав лише 17 років, мені і моєму напарнику доручили проводити зібрання, бо у новому зборі було мало досвідчених братів. Пізніше мене попросили переїхати у збір до Бакстона, який налічував небагато вісників і потребував допомоги. Я завжди вважав, що досвід, який я здобув у молоді роки, підготував мене до майбутніх завдань.

Разом з іншими запрошую на публічну промову в Рочестері (штат Нью-Йорк), 1953 рік

У 1951 році я заповнив заяву на навчання у Біблійній школі «Гілеад» Товариства «Вартова башта». Однак у грудні 1952 року мене призвали в армію. Я подав прохання, щоб мене звільнили від військової служби на підставі того, що я був повночасним служителем, але суд  не визнав мене служителем і засудив до шести місяців ув’язнення. У в’язниці я отримав запрошення навчатися в 22-му класі школи «Гілеад». Тож у липні 1953 року на борту корабля «Джорджик» я відплив до Нью-Йорка.

Після прибуття я мав змогу відвідати конгрес «Суспільство нового світу», який відбувся 1953 року. Згодом я поїхав поїздом до Південного Лансінґа (штат Нью-Йорк). Там проходила школа. Оскільки я недавно звільнився з в’язниці, то мав небагато грошей. Зійшовши з поїзда, я сів на автобус, який їхав до Південного Лансінґа. Щоб оплатити проїзд, мені довелося позичити 25 центів в одного з пасажирів.

СЛУЖІННЯ ЗА КОРДОНОМ

У школі «Гілеад» ми отримали чудове навчання, яке допомагає ставати «усім для усіляких людей» у місіонерському служінні (1 Кор. 9:22). Трьох з нас — Пола Брууна, Реймонда Ліча і мене — призначили на Філіппіни. Ми мусили чекати кілька місяців на візу. Потім ми вирушили в дорогу і пливли кораблем через Роттердам, Середземне море, Суецький канал, Індійський океан, Малайзію і Гонконг. Подорож тривала 47 днів. Зрештою 19 листопада 1954 року ми дісталися до Маніли.

Я і мій напарник у місіонерському служінні Реймонд Ліч пливли кораблем на Філіппіни 47 днів

Після цього ми почали пристосовуватися до нових людей, нової країни і нової мови. Але нас трьох спочатку призначили в збір у Кесон-Сіті, де чимало мешканців розмовляло англійською. Тому через півроку ми знали лише кілька слів тагальською. Наступне наше призначення допомогло розв’язати цю проблему.

Одного травневого дня 1955 року, повернувшись додому зі служіння, ми з братом Лічем побачили в кімнаті декілька листів. З них ми довідалися, що нас призначили районними наглядачами. Мені було лише 22 роки, проте це завдання дало мені нові нагоди ставати «усім для усіляких людей».

Виголошую публічну промову на районному конгресі бікольською мовою

Наприклад, свою першу промову як районний наглядач я виголосив просто неба перед сільським магазином. Незабаром я довідався, що в ті дні на Філіппінах був звичай виголошувати публічні промови в громадських місцях. Відвідуючи різні збори району, я виголошував промови в альтанках для громадських заходів, на базарах, баскетбольних кортах, перед муніципальними залами, в парках і часто на розі вулиць. Якось у місті Сан-Пабло через зливу я не міг виголосити промову на базарі, тож запропонував відповідальним братам виголосити її в Залі Царства. Після цього брати запитали, чи можна це зібрання включити у звіт як публічне зібрання, адже воно проходило не в громадському місці.

Ми завжди жили в братів. Помешкання були прості, але чисті. Нерідко я спав на плетеному килимку на дерев’яній підлозі. Покупатися можна було лише надворі, де кожен тебе міг бачити, тож я навчився митися скромно. Я їздив на джипні та автобусом, а деколи плив човном, щоб дістатися інших островів. Упродовж усіх років свого служіння я ніколи не мав машини.

Я вивчив тагальську завдяки тому, що проповідував і відвідував збори. Я ніколи не відвідував спеціальних курсів і опанував мову, слухаючи братів у служінні та на зібранні. Брати охоче допомагали мені, і я вдячний за їхнє терпіння і щирі висловлювання.

З плином часу мені доводилося більше пристосовуватися, бо я отримував  нові завдання. У 1956 році, коли мав відбутися національний конгрес, нас відвідував брат Натан Норр, і мене призначили дбати про службу зв’язків із громадськістю. У мене не було досвіду, тож інші охоче навчали мене. Менш ніж за рік був організований ще один національний конгрес і до нас приїхав зі всесвітнього центру брат Фредерік Франц. Я був наглядачем конгресу і навчився від брата Франца з готовністю пристосовуватися до людей. Коли він виголошував публічну промову, то був одягнений в баронг тагалог традиційне вбрання філіппінців. Місцевим братам було дуже приємно це бачити.

Коли мене призначили обласним наглядачем, я мав зробити ще більше змін. У той час ми показували фільм «Щастя Товариства Нового Світу» і робили це майже завжди в громадських місцях просто неба. Інколи нам дошкуляли комахи. Їх приваблювало світло проектора, і вони обліплювали його. Після показу нам доводилось досить довго його чистити. Організовувати такі покази було нелегко, все ж ми відчували задоволення, коли бачили, що люди приходили, аби познайомитися з міжнародною організацією Єгови.

У деяких місцевостях католицькі священики тиснули на місцеву владу, щоб  вона не давала дозволу на проведення конгресів. Або ж, якщо промови виголошувалися неподалік їхніх церков, вони намагалися заглушити нашу програму, б’ючи в церковні дзвони. Попри все це праця продовжувалася, і тепер багато людей у цих територіях поклоняються Єгові.

ЗАВДАННЯ, ЯКІ ВИМАГАЛИ БІЛЬШЕ ЗМІН

У 1959 році я отримав листа, в якому говорилось про те, що мене призначено служити у філіалі. Там я також багато чого навчився. Згодом я відвідував інші країни як зональний наглядач. Під час однієї такої подорожі я познайомився з Жанет Дюмонд, місіонеркою в Таїланді. Деякий час ми листувалися, а потім одружилися. Разом як подружжя ми вже 51 рік у чудовому служінні.

З Жанет на одному з багатьох островів Філіппін

Я мав честь відвідувати служителів Єгови в 33 країнах. Те, чого я навчився, виконуючи свої перші завдання від організації, дуже допомагало мені у спілкуванні з людьми різного походження й культур. Такі візити ще більше розширили мій світогляд і допомогли мені побачити, що Єгова любить людей з усіх народів (Дії 10:34, 35).

Ми стараємось регулярно брати участь у служінні

ПОДАЛЬШІ ЗМІНИ

Нам дуже приємно служити з братами на Філіппінах. Відтоді як я почав служити тут, кількість вісників зросла приблизно в десять разів. Ми з Жанет продовжуємо служити на Філіппінах у філіалі в Кесон-Сіті. Хоча я провів більше ніж 60 років у закордонному служінні, я все ще маю бути готовим пристосовуватися до того, що просить Єгова. З огляду на нещодавні організаційні зміни нам треба бути готовими до подальших змін у нашому служінні Богові і братам.

Ріст кількості Свідків постійно приносить нам радість

Ми стараємося приймати все, що є волею Єгови, і це найщасливіший спосіб життя. Крім того, ми намагаємося робити необхідні зміни і добре служити нашим братам. Ми вирішили бути «усім для усіляких людей» доти, доки хоче Єгова.

Ми все ще служимо у філіалі в Кесон-Сіті