Налаштування легкого доступу

Search

Вибрати мову

Перейти до другорядного меню

Перейти до змісту

Перейти до матеріалу

Свідки Єгови

українська

ВАРТОВА БАШТА (ВИДАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ) ВЕРЕСЕНЬ 2016

Він захищав добру новину перед високими урядовцями

Він захищав добру новину перед високими урядовцями

«ЦЕЙ чоловік — вибрана для мене посудина: він має звіщати про моє ім’я іншим народам, а також царям» (Дії 9:15). Ці слова Господа Ісуса стосувалися юдея, який навернувся на християнство і згодом став відомим як апостол Павло.

Одним з тих «царів» був римський імператор Нерон. Як би ви почувалися, якщо б вам довелося захищати свою віру перед таким правителем? Біблія заохочує християн наслідувати Павла (1 Кор. 11:1). Зокрема ми можемо наслідувати те, як діяв Павло, коли зіткнувся з судовою системою своїх днів.

Мойсеїв закон був основним законом в Ізраїлі, а також моральним кодексом для побожних юдеїв, хоч би де вони жили. Після П’ятидесятниці 33 року н. е. поклонники правдивого Бога вже не були зобов’язані дотримуватися Мойсеєвого закону (Дії 15:28, 29; Гал. 4:9—11). Усе ж Павло та інші християни не говорили зневажливо про Закон і завдяки цьому могли безперешкодно свідчити в багатьох юдейських громадах (1 Кор. 9:20). Часто Павло заходив у синагоги. Там він свідчив людям, які знали Авраамового Бога і з якими можна було вести розмови, наводячи докази з Єврейських Писань (Дії 9:19, 20; 13:5, 14—16; 14:1; 17:1, 2).

Апостоли вибрали Єрусалим першим осередком, звідки здійснювався нагляд за працею проповідування. Вони регулярно навчали в храмі (Дії 1:4; 2:46; 5:20). Час від часу Павло подорожував до Єрусалима, і саме там його взяли під варту. Так почався судовий процес над Павлом, через який він опинився в Римі.

ПАВЛО І РИМСЬКЕ ПРАВО

Як римська влада сприймала вірування, котрі проповідував Павло? Щоб відповісти на це запитання, варто розглянути, як римляни ставилися до релігії загалом. Вони не змушували різні етнічні групи в імперії відмовлятися від своїх релігій, якщо не бачили загрози для держави чи суспільної моралі.

 Римська імперія надавала юдеям багато прав. В одній книжці про раннє християнство сказано: «Юдаїзм посідав привілейоване становище в Римській імперії... Юдеї могли вільно сповідувати свою релігію і не були зобов’язані поклонятися божествам Римської держави. Вони могли регулювати життя у своїх громадах відповідно до власного закону» («Backgrounds of Early Christianity»). Також їх не змушували служити у війську *. Павло спирався на той факт, що Римське право захищало юдейську віру, коли обстоював християнство перед представниками римської влади.

Противники Павла використовували різні методи, щоб налаштувати проти нього простих людей і представників влади (Дії 13:50; 14:2, 19; 18:12, 13). Розгляньмо один випадок. Старійшини збору в Єрусалимі дізналися, що серед юдеїв поширюються чутки, ніби Павло своїм навчанням спонукує «до відступництва від Мойсея». Почувши про це, деякі новонавернені християни з юдеїв могли подумати, що Павло не поважає встановленого Богом порядку. До того ж Синедріон міг проголосити християн відступниками від юдейської віри. У такому разі юдеїв, котрі спілкувалися з християнами, могли покарати. Вони стали б вигнанцями, і їм було б заборонено свідчити в храмі і в синагогах. Тому старійшини збору порадили Павлу спростувати ці чутки. Для цього він мав піти до храму і зробити те, чого від нього не вимагав Бог, але що само по собі не було неприйнятним (Дії 21:18—27).

Павло так і зробив. Це дало йому можливість «захищати і законно утверджувати добру новину» (Філ. 1:7). У храмі юдеї зчинили заворушення і хотіли вбити Павла. Римський воєначальник узяв його під варту. Коли Павла вже збиралися бичувати, він сказав, що є римським громадянином. Через це його доставили в Кесарію, звідки римляни управляли Юдеєю. Там він мав особливу нагоду сміливо свідчити перед представниками влади. Завдяки цьому люди, які майже нічого не чули про християнські вчення, імовірно, більше дізналися про християнство.

У 24-му розділі книги Дії описано, як Павло захищав себе перед Феліксом, римським намісником Юдеї, якому вже дещо було відомо про вірування християн. Юдеї звинуватили Павла в трьох злочинах проти римського права. Вони сказали, що він по всій імперії закликає юдеїв до заколоту, очолює небезпечну секту, а також намагався осквернити храм, який на той час перебував під захистом римлян (Дії 24:5, 6). Через такі звинувачення його могли засудити на смерть.

Сьогодні християнам варто знати, як Павло поводився, коли проти нього висунули звинувачення. Він залишався спокійним і ставився до всіх з повагою. Павло посилався на Закон і Пророків і обстоював своє право поклонятися «Богу своїх прабатьків». Адже інші юдеї користувалися цим правом, яке гарантував римський закон (Дії 24:14). Пізніше Павло захищався та свідчив про свою віру перед наступним намісником, Порцієм Фестом, і перед царем Іродом Агріппою.

Зрештою, сподіваючись на справедливий розгляд його справи, Павло сказав: «Я вимагаю суду цезаря!» — наймогутнішого правителя того часу (Дії 25:11).

ПАВЛО НА СУДІ В ЦЕЗАРЯ

Згодом ангел сказав Павлові: «Ти маєш стати перед цезарем» (Дії 27:24). На початку свого правління римський імператор Нерон заявив, що не розглядатиме сам усі судові справи. Упродовж перших восьми років свого правління він, як правило, доручав це завдання іншим. У книжці «Життя і послання святого Павла» (англ.) повідомляється, що, коли Нерон вирішував розглядати якусь судову справу, він робив це у своєму палаці, де  йому допомагала група досвідчених і впливових радників.

У Біблії не сказано, чи Нерон особисто проводив судове слухання у справі Павла, чи він призначив когось іншого розглянути цю справу і доповісти йому. У будь-якому разі Павло, мабуть, пояснив, що поклоняється Богові юдеїв і заохочує всіх людей віддавати належну пошану тим, хто має владу (Рим. 13:1—7; Тита 3:1, 2). Очевидно, Павло успішно захищав добру новину перед урядовцями, адже суд цезаря звільнив його (Філ. 2:24; Филим. 22).

ДОРУЧЕННЯ ЗАХИЩАТИ ДОБРУ НОВИНУ

Ісус попередив своїх учнів: «Через мене вас поведуть до правителів та царів, і це дасть вам нагоду свідчити їм, а також людям з інших народів» (Матв. 10:18). Бути представниками Ісуса і свідчити за таких обставин — це велика честь. Захищаючи добру новину, ми нерідко здобуваємо юридичні перемоги. Звичайно, рішення недосконалих людей не можуть повною мірою «законно утверджувати добру новину». Лише Боже Царство назавжди покінчить з гнобленням і несправедливістю (Еккл. 8:9; Єрем. 10:23).

А втім, навіть у наш час ім’я Єгови прославляється, коли християни обстоюють свою віру. Подібно до Павла, намагаймося говорити спокійно, щиро і переконливо. Ісус сказав своїм послідовникам, що їм не потрібно буде «готуватись наперед, як захищатися», бо він дасть їм «такі слова й мудрість, яким всі... противники разом узяті не зможуть протистояти чи перечити» (Луки 21:14, 15; 2 Тим. 3:12; 1 Пет. 3:15).

Коли християни захищають свою віру перед царями, правителями або іншими урядовцями, вони можуть свідчити людям, яким інакше було б важко донести добру новину. Завдяки деяким позитивним судовим рішенням було внесено зміни в закони, що захищають свободу слова і віросповідання. Але незалежно від того, які рішення приймає суд, Богові завжди приємно, що його служителі виявляють мужність під час випробувань.

Якщо ми захищаємо свою віру, то цим звеличуємо ім’я Єгови

^ абз. 8 Письменник Джеймс Паркс зазначає: «Юдеї... мали право зберігати свої власні приписи. Не було нічого виняткового в тому, що римляни наділяли когось такими привілеями, оскільки для них було звичайною справою надавати найширшу місцеву автономію різним частинам імперії».