Євангеліє від Марка 9:1—50

9  Далі Ісус сказав їм: «Правду кажу вам: декотрі з тих, хто тут стоїть, не скуштують смерті, аж поки не побачать, як Боже Царство запанує у своїй могутності».+  Через шість днів Ісус взяв із собою на високу гору Петра, Якова та Івана, і з ними більше нікого не було. Там, на горі, Ісус преобразився перед ними.+  Тоді його вбрання почало сяяти і стало таким білим, що жоден чистильник на землі не зміг би зробити його білішим.  Також перед ними з’явилися Ілля та Мойсей і почали розмовляти з Ісусом.  Тому Петро сказав Ісусу: «Учителю, добре нам тут. Тож дозволь поставити три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі».  Петро не знав, як на це реагувати, бо вони дуже налякались.  І з’явилась хмара та покрила їх, а з хмари пролунав голос:+ «Це Син мій улюблений.+ Слухайте його».+  Раптом, озирнувшись, вони побачили, що коло них більше нікого немає — тільки Ісус.  А як сходили вони з гори, він твердо наказав нікому не розповідати про побачене,+ аж поки Син людський не воскресне з мертвих.+ 10  Учні взяли його слова до серця*, але почали між собою обговорювати, яке воскресіння він має на увазі. 11  І вони стали розпитувати його: «Чому книжники говорять, що спочатку має прийти Ілля?»+ 12  Він сказав їм: «Спочатку справді повинен прийти Ілля і все відновити.+ Але чому тоді написано, що Син людський має знести багато страждань+ і його зневажатимуть?+ 13  Кажу вам: Ілля+ вже прийшов, і з ним зробили все, що хотіли, як і написано про нього».+ 14  Коли вони підійшли до інших учнів, то побачили довкола них численний натовп людей, а також книжників, які сперечалися з ними.+ 15  Помітивши Ісуса, люди здивувались і підбігли до нього, щоб привітатися. 16  Тоді він запитав: «Про що ви сперечаєтесь?» 17  На це один чоловік з натовпу відповів: «Учителю, я привів до тебе свого сина, бо він має духа, який не дає йому говорити.+ 18  Де тільки він схопить сина, там і кидає його на землю, а той пускає піну з рота, скрегоче зубами і зовсім знесилюється. Я просив твоїх учнів вигнати його, але вони не змогли». 19  У відповідь він сказав їм: «О безвірне покоління!+ Скільки мені ще бути з вами? Скільки ще терпіти вас? Приведіть його до мене».+ 20  Тож його привели, але дух, побачивши Ісуса, відразу затряс хлопцем.+ Той упав на землю, почав качатися та пускати піну з рота. 21  Тоді Ісус запитав батька: «Скільки часу це в нього?» Той відказав: «Ще з дитинства. 22  Дух часто кидав його то у вогонь, то у воду, бо хотів погубити. Якщо можеш щось зробити, змилосердься над нами і допоможи». 23  Ісус промовив до нього: «Кажеш: “Якщо можеш”? Для того, хто вірить, можливо все».+ 24  Батько дитини відразу вигукнув: «Вірю! Допоможи, якщо мені в чомусь бракує віри*+ 25  Коли Ісус помітив, що до них збігається багато людей, він докорив нечистому духові: «Духу німоти й глухоти, наказую тобі: вийди з нього і більше ніколи не повертайся!»+ 26  Тоді, закричавши та затрясши хлопцем у сильних судомах, дух вийшов, і хлопець став як мертвий. Тож більшість людей говорила: «Він помер!» 27  Але Ісус підвів його, взявши за руку, і той встав. 28  А коли Ісус ввійшов у дім, учні запитали його наодинці: «Чому ми не змогли його вигнати?»+ 29  Він сказав: «Такий рід не змусиш вийти нічим, крім молитви». 30  Вирушивши звідти, вони пішли Галілеєю, але Ісус не хотів, щоб хтось про це довідався. 31  Бо він навчав своїх учнів і казав: «Сина людського зрадять і видадуть в руки людей, і вони його вб’ють.+ Але хоча його вб’ють, через три дні він воскресне».+ 32  Проте вони не розуміли сказаного, а розпитувати його боялися. 33  Потім вони прийшли до Капернау́ма. І коли Ісус був в одному домі, то запитав їх: «Про що ви сперечалися в дорозі?»+ 34  Вони мовчали, бо в дорозі сперечалися, хто з них більший. 35  Тому він сів, покликав дванадцятьох і сказав: «Хто хоче бути першим, той має бути останнім і всім служити».+ 36  Тоді взяв він малу дитину, поставив серед них і, обійнявши її, промовив: 37  «Той, хто приймає таку малу дитину+ в моє ім’я, приймає і мене. Хто ж приймає мене, приймає не тільки мене, але й того, хто мене послав».+ 38  Іван сказав йому: «Учителю, ми бачили одного чоловіка, який твоїм іменем виганяє демонів, і намагались зупинити його, бо він не ходить з нами».+ 39  На це Ісус промовив: «Не перешкоджайте йому. Жодна людина, яка моїм іменем здійснює могутнє діло, не може відразу після того говорити про мене щось погане. 40  Бо, хто не проти нас, той за нас.+ 41  Правду кажу вам: хто напоїть вас кухлем води за те, що ви належите Христу,+ той нізащо не втратить своєї нагороди.+ 42  Однак якщо хтось стане каменем спотикання для когось із цих малих, що мають віру, то ліпше було б, якби йому на шию повісили жорно, подібне до того, яке обертає осел, і кинули його в море.+ 43  Якщо твоя рука доводить тебе до спотикання, відсічи її. Ліпше отримати життя, будучи калікою, ніж з двома руками піти в геє́ну, у вогонь невгасимий.+ 44  —— 45  І, якщо твоя нога доводить тебе до спотикання, відсічи її. Ліпше отримати життя, будучи калікою, ніж з двома ногами бути вкинутим у геє́ну.+ 46  —— 47  І, якщо око доводить тебе до спотикання, викинь його.+ Ліпше тобі увійти в Боже Царство з одним оком, аніж з двома очима бути вкинутим у геє́ну,+ 48  де хробаки не гинуть і вогонь не згасає.+ 49  Адже кожен має бути посолений вогнем.+ 50  Сіль — добра річ. Але якщо сіль втратить свої властивості, то як зробити її знову солоною?+ Майте сіль у собі+ та зберігайте між собою мир».+

Примітки

Або, можливо, «нікому про це не розповідали».
Букв. «допоможи моєму невірству».

Коментарі

На високу гору. Можливо, йдеться про гору Хермон, що поблизу Кесарії Філіппової (Мр 8:27; див. коментар до Мт 16:13). Вона здіймається на 2814 м над рівнем моря. Преображення, мабуть, відбулося не на вершині, а на одному з відгалужень цієї гори. (Див. додаток Б10.)

Учителю. Або «Раббі». Буквально означає «мій величний [пан]». Походить від єврейського слова рав, що означає «величний». Зазвичай слово «Раббі» вживали у значенні «учитель» (Ів 1:38).

Голос. Другий з трьох згаданих у Євангеліях випадків, коли Єгова звертався до людей безпосередньо. (Див. коментарі до Мр 1:11; Ів 12:28.)

Затряс. У цьому конкретному випадку симптоми епілепсії були спричинені демоном. Однак Біблія не говорить, що епілепсія (як і глухота чи німота) завжди пов’язана з діями демонів. (Пор. Мр 9:17, 25.) В Мт 4:24 повідомляється, що до Ісуса приводили хворих, серед яких були «ті, хто був опанований демонами», а також «епілептики». З цього видно, що йдеться про дві різні групи людей. (Див. коментар до Мт 4:24.)

Духу німоти й глухоти. Йдеться про злого духа, який позбавив людину здатності говорити і чути.

Молитви. Деякі рукописи додають: «І посту». Однак цієї фрази немає в найдавніших і найавторитетніших рукописах. Очевидно, вона була додана переписувачами, які відстоювали необхідність постити і самі дотримувались посту. Вони неодноразово додавали згадки про піст у ті вірші, де їх немає в давніших рукописах. (Див. коментар до Мт 17:21.)

Жорно... яке обертає осел. Див. коментар до Мт 18:6.

Відсічи її. Тут Ісус використовує гіперболу. Він каже, що людина має бути готова позбутися чогось дуже цінного, як-от рука, нога чи око, якщо воно підштовхує її до невірності. Зрозуміло, що Ісус не заохочує до самоскалічення і не має на увазі, що людина не здатна протистояти бажанням свого тіла (Мр 9:45, 47). Його слова означають, що людина повинна «умертвити» член свого тіла, тобто ставитись до нього так, ніби він відсічений, і не чинити гріха. (Пор. Кл 3:5.) Вона не має дозволяти, аби щось завадило їй отримати життя.

Геєну. Див. коментар до Мт 5:22 і глосарій.

В деяких рукописах тут говориться: «Де їхній хробак не гине і вогонь не згасає», але цих слів немає в авторитетних давніх рукописах. Подібні слова вживаються у тексті вірша 48, щодо достовірності якого немає сумнівів. Існують підстави вважати, що переписувач або переписувачі повторили слова з вірша 48 у віршах 44 і 46. (Див. додаток А3.)

Див. коментар до Мр 9:44.

Де. Стосується геєни, згаданої у попередньому вірші. Як видно з коментаря до Мт 5:22, за днів Ісуса долина Гіннома (від цієї назви походить слово «геєна») була місцем, де спалювали сміття. Ісусові слова «де хробаки не гинуть і вогонь не згасає» — це, очевидно, посилання на пророчі слова з Іс 66:24. В цьому пророцтві говориться не про живих людей, які зазнаю́ть мук, а про «трупи людей», які збунтувалися проти Єгови. Усе, що не знищував вогонь, поїдали хробаки. Тож слова Ісуса про Божий присуд вказували не на муки, а на цілковите знищення.

Посолений вогнем. Цей образний вислів можна зрозуміти двояко. 1) Якщо цей вислів пов’язаний з попередніми словами Ісуса в Мр 9:43—48, то він стосується знищення вогнем у геєні. Можливо, Ісус натякає на те, що сталося з Содомом і Гоморрою поблизу Мертвого (Солоного) моря, коли Бог послав на ці міста «сірчаний та вогняний дощ» (Бт 19:24). В цьому контексті Ісусові слова «кожен має бути посолений вогнем» можуть означати, що всі, хто дозволяє своїм рукам, ногам або очам підштовхнути себе чи когось іншого до невірності, будуть посолені вогнем геєни, тобто знищені назавжди. 2) Якщо вислів «посолений вогнем» пов’язаний з наступними словами в Мр 9:50, то Ісус, можливо, говорить про «вогонь», який зійде на його послідовників їм на добро і буде сприяти мирним стосункам між ними. Кожен, тобто всі Ісусові учні, буде очищений Словом Єгови, яке спопеляє весь обман і помилки, а також вогнем переслідувань чи випробувань, які перевіряють нашу відданість Єгові (Єр 20:8, 9; 23:29; 1Пт 1:6, 7; 4:12, 13). Ісус міг вкладати у свої слова обидва значення.

Сіль. Речовина, що використовується для зберігання продуктів від зіпсуття або як приправа. (Див. коментар до Мт 5:13.)

Втратить свої властивості. Або «втратить свою солоність». За днів Ісуса сіль переважно добували в регіоні Мертвого моря, і вона містила домішки мінералів. Коли з цієї суміші відділялася сіль, то залишалась речовина, яка не мала смаку і була непридатна для використання.

Майте сіль у собі. Ісус, очевидно, говорить про те, що слова і вчинки християн мають бути, так би мовити, приємними на смак, добрими, тактовними, а також сприяти збереженню життя людей. Подібне порівняння з сіллю використовує апостол Павло у Кл 4:6. Можливо, Ісус думав про суперечки апостолів щодо того, хто з них найбільший. Слова, «приправлені сіллю», легше сприймати, а це допомагає зберігати мир.

Медіафайли

Гора Хермон
Гора Хермон

Гора Хермон, що поблизу Кесарії Філіппової, є найвищою горою в Ізраїлі. Її висота сягає 2814 м. Завдяки засніженим вершинам водяна пара конденсується і осідає рясною росою, яка живить рослинність у довгий період посухи (Пс 133:3). Талий сніг з Хермону є головним джерелом живлення річки Йордан. Можливо, саме на цій горі відбулося преображення Ісуса (Мт 17:2).

Вид на гору Хермон із заповідника Хула
Вид на гору Хермон із заповідника Хула

Гора Хермон, через яку пролягав північний кордон Обіцяного краю, має кілька вершин, найвища з яких сягає 2814 м над рівнем моря. Ці вершини утворюють південну частину хребта Антиліван. Можливо, саме на горі Хермон відбулося преображення Ісуса.

Верхній і нижній камінь жорен
Верхній і нижній камінь жорен

На фотографії показано великий камінь жорен, який обертався тягловою твариною, наприклад ослом, і використовувався для розмелювання зерна або чавлення оливок. Верхній камінь міг сягати 1,5 м в діаметрі, а нижній камінь мав бути ще більшим.

Долина Гіннома сьогодні
Долина Гіннома сьогодні

Долина Гіннома (1), яка в Грецьких Писаннях називається геєною. Храмова гора (2). У I столітті на цій горі розташовувався юдейський храмовий комплекс. Сьогодні найвизначнішою будівлею на храмовій горі є мусульманська святиня, відома як Купол Скелі. (Див. карту в додатку Б12.)

Сіль Мертвого моря
Сіль Мертвого моря

Сьогодні вода у Мертвому морі (Солоному морі) в дев’ять разів солоніша, ніж вода світового океану (Бт 14:3). Сіль, яка утворювалась внаслідок випаровування води Мертвого моря, забезпечувала потреби ізраїльтян. Однак вона була поганої якості, адже містила домішки інших мінералів. Ізраїльтяни також могли купувати сіль у фінікійців, а вони, як вважається, добували її шляхом випаровування води з Середземного моря. У Біблії сіль згадується як приправа до їжі (Йв 6:6). Ісус наводив влучні приклади, пов’язані з повсякденним життям людей. Тож, навчаючи важливих духовних істин, він іноді згадував про сіль. Наприклад, у Нагірній проповіді він сказав своїм учням: «Ви — сіль землі». Як сіль має властивість зберігати від псування, так і учні можуть допомагати іншим уникнути духовного і морального зіпсуття.