Дії апостолів 20:1—38

20  Коли галас стих, Павло послав за учнями і, підбадьоривши їх, попрощався з ними та вирушив у подорож до Македонії.+  Пройшовши ті краї і підбадьоривши братів багатьма добрими словами, він прийшов у Грецію  і пробув там три місяці. Після того він збирався відпливти до Сирії, але коли дізнався, що юдеї вчинили проти нього змову,+ то вирішив повернутися до Македонії.  Його супроводжували Сопа́тер, син Пи́рра з Ве́рії, фессалонікı́йці Ариста́рх+ і Секу́нд, Гай з Де́рвії, Тимофій,+ а також Ти́хик+ і Трохим з провінції Азія.+  Вони пішли вперед і чекали нас у Троа́ді,+  а ми вийшли з Філı́пп в море — це було після Свята прісного хліба+ — і вже через п’ять днів прибули до них у Троа́ду. Там ми провели сім днів.  У перший день тижня, коли ми зібралися разом поїсти, Павло звернувся до присутніх, бо наступного дня хотів вирушити в дорогу, і його промова затягнулася до півночі.  А в горішній кімнаті, куди ми зійшлися, було багато світильників.  І, коли Павло ще говорив, один юнак, на ім’я Євти́х, який сидів на вікні, міцно заснув і, зморений сном, упав з третього поверху. Коли його підняли, то побачили, що він мертвий. 10  Тоді Павло зійшов униз, припав до нього і, обійнявши,+ сказав: «Не здіймайте галасу, бо він живий».+ 11  Після того Павло піднявся нагору, поламав хліб і поїв. Потім він довго, аж до світанку, розмовляв з ними, а тоді вирушив у дорогу. 12  Хлопця забрали назад, і всі безмежно тішилися, що він живий. 13  Ми ж, як і розпорядився Павло, першими пішли до корабля і відпливли до А́сса, де мали взяти його на борт, бо він вирішив іти туди пішки. 14  Коли він наздогнав нас в А́ссі, ми взяли його на борт і вирушили в Мітиле́ну. 15  Наступного дня, відпливши звідти, ми стали біля Хіо́су, на другий день причалили до Са́мосу, а на третій день прибули в Міле́т. 16  Далі, щоб не затримуватися в провінції Азія, Павло вирішив оминути Ефе́с:+ він поспішав, бо хотів, якщо вдасться, прибути в Єрусалим+ до дня П’ятидесятниці.+ 17  А з Міле́та він послав звістку в Ефе́с і покликав старійшин збору. 18  Коли вони прийшли, він сказав: «Ви добре знаєте, як я поводився серед вас з першого дня, відколи прийшов у провінцію Азія.+ 19  Незважаючи на випробування, які спіткали мене через змови юдеїв, я служив Господу як раб з усією смиренністю+ і зі слізьми на очах. 20  Я не стримувався від того, щоб розповідати вам про все корисне* і навчати вас привселюдно+ та від дому до дому.+ 21  До того ж я ґрунтовно свідчив як юдеям, так і грекам та показував їм, що необхідно покаятися+ перед Богом і вірити в нашого Господа Ісуса.+ 22  І ось, спонуканий духом, я вирушаю до Єрусалима,+ хоча не знаю, що́ зі мною там буде. 23  Знаю тільки, що святий дух у кожному місті постійно мені свідчить, що на мене чекають ув’язнення та лиха.+ 24  Але я зовсім не вважаю своє життя важливим* для себе. Найголовніше — завершити свій шлях+ і виконати служіння, яке я отримав від Господа Ісуса,+ тобто дати ґрунтовне свідчення, звіщаючи добру новину про Божу незаслужену доброту. 25  І тепер я знаю, що всі ви, серед кого я проповідував Царство, більше ніколи мене не побачите. 26  Тож сьогодні закликаю вас: засвідчте, що я чистий від крові всіх людей,+ 27  бо я не стримувався від того, щоб розповідати вам про всю волю Бога.+ 28  Пильнуйте за собою+ та за всією отарою; святий дух призначив вас у ній наглядачами,+ щоб ви пасли збір Бога,+ який він придбав кров’ю власного Сина.+ 29  Я знаю, що, коли відійду, до вас ввійдуть люті вовки,+ які не будуть ніжно ставитися до отари. 30  І з-поміж вас самих постануть чоловіки, які будуть перекручувати правду, щоб потягти за собою учнів.+ 31  Тож пильнуйте і пам’ятайте: три роки+ ніч і день я не переставав зі слізьми наставляти кожного з вас. 32  А тепер нехай вас береже Бог і слово про його незаслужену доброту, яке може вас зміцнити і дати вам спадщину серед тих, хто освячений.+ 33  Я ж не жадав нічийого срібла, золота чи одягу.+ 34  І ви самі знаєте, що цими руками я забезпечував себе+ і тих, хто був зі мною. 35  В усьому я показав вам, що, трудячись так,+ ви повинні допомагати слабким і при цьому пам’ятати слова Господа Ісуса, адже він сам сказав: “Більше щастя в тому, щоб давати,+ а не брати”». 36  Сказавши це, Павло став разом зі всіма навколішки та помолився. 37  І всі вони розридалися, обійняли Павла та почали його цілувати, 38  бо їх сильно засмутили його слова про те, що вони вже ніколи його не побачать.+ Потім вони провели Павла до корабля.

Примітки

Або «все, що буде вам на добро».
Або «хоч трохи цінним».

Коментарі

Нас. Вживання цього особового займенника вказує на те, що Лука приєднався до Павла у Філіппах, де вони колись розлучились (Дії 16:10—17, 40). Тепер вони разом вирушили з Філіпп до Єрусалима. Згодом Павло був там ув’язнений (Дії 20:5—21:18, 33). Це друга частина книги Дії, в якій Лука описує все як учасник подій. (Див. коментарі до Дії 16:10; 27:1.)

Свята прісного хліба. Див. глосарій і додаток Б15.

Поїсти. Букв. «поламати хліб». На стародавньому Близькому Сході хліб був основним продуктом харчування, тому цей вислів став означати «споживати їжу». Зазвичай хліб пекли у вигляді пласких хлібин і його часто ламали, а не різали ножем. Тож ламання хліба під час їжі не вважалось чимось особливим; Ісус також часто так робив. (Див. коментар до Мт 14:19; див. також Мт 15:36; Лк 24:30.) Коли Ісус започаткував Господню вечерю, він взяв хліб і поламав його. Саме так зазвичай ділили хліб, тож у тому, що Ісус поламав хліб, немає жодного символічного значення. (Див. коментар до Мт 26:26.) Дехто вважає, що згадки про ламання хліба в книзі Дії стосуються відзначення Господньої вечері (Дії 2:42, 46; 20:7, 11). Однак щоразу, коли в Біблії справді згадується Господня вечеря, говориться не лише про хліб, а й про чашу з вином (Мт 26:26—28; Мр 14:22—25; Лк 22:19, 20; 1Кр 10:16—21; 11:23—26). Споживання хліба і вина має важливе символічне значення. Отже, коли згадується, що ламали хліб, але не пили чашу вина, йдеться не про Господню вечерю, а про звичайне споживання їжі. Також ніщо не вказує на те, що Ісус хотів, аби Спомин його смерті відзначали частіше, ніж свято Пасхи, яке було ним замінене,— тобто частіше, ніж раз у рік.

Бо він живий. Або «бо його душа [тобто «його життя»] в ньому». Іншими словами, Бог повернув життя юнака. Як і в багатьох інших уривках Грецьких Писань, грецьке слово псіхе́ тут означає «життя особи» (Мт 6:25; 10:39; 16:25, 26; Лк 12:20; Ів 10:11, 15; 13:37, 38; 15:13).

Поламав хліб. Див. коментар до Дії 20:7.

Старійшин. Букв. «чоловіків похилого віку». У Біблії грецьке слово пресбı́терос стосується передусім тих, хто посідає відповідальне становище або наділений певними обов’язками у громаді чи народі. Так само як старші зрілі чоловіки були провідниками громад у стародавньому Ізраїлі, духовно зрілі чоловіки, старійшини, служили у християнських зборах I століття. З оповіді про зустріч Павла і старійшин з Ефеса чітко видно, що у зборі був не один старійшина. Кількість старійшин у кожному зборі залежала від того, скільки чоловіків відповідали вимогам, щоб виконувати такі обов’язки (1Тм 3:1—7; Тит 1:5—8). Коли Павло писав свого першого листа до Тимофія, який на той час, очевидно, жив в Ефесі, то згадав про «раду старійшин» (1Тм 1:3; 4:14).

Смиренністю. Смиренність — це відсутність гордості, пихатості, правильний погляд на самого себе у стосунках з Богом та людьми. Це не слабкість, а склад розуму, який подобається Єгові. Коли християни, співпрацюючи один з одним, виявляють смирення, між ними панує єдність (Еф 4:2; Флп 2:3; Кл 3:12; 1Пт 5:5). У Грецьких Писаннях слово тапейнофросı́не, перекладене тут як «смиренність», утворене зі слів тапейно́о, що означає «понижувати», і френ, що означає «розум». Споріднене слово тапейно́с перекладається як «смиренний» (Мт 11:29) і «смиренні» (Як 4:6; 1Пт 5:5). (Див. коментар до Мт 11:29.)

Від дому до дому. Або «в різних домах». Як видно з контексту, Павло приходив у доми цих чоловіків, аби навчати їх, що «необхідно покаятися перед Богом і вірити в нашого Господа Ісуса» (Дії 20:21). Тому не йдеться про дружні візити до християн, оскільки ті, хто став християнином, вже покаялись і виявляли віру в Ісуса. В одній праці міститься такий коментар до Дії 20:20: «Варто зазначити, що цей видатний проповідник проповідував від дому до дому, а не просто приходив до людей з дружнім візитом» (Robertson A. T. Word Pictures in the New Testament. 1930. Vol. III. P. 349, 350). В іншій праці щодо слів Павла в цьому вірші сказано: «Він не задовольнявся тим, що виголошував промови перед групами осіб... а ревно виконував свою велику працю від дому до дому, він у буквальному розумінні ніс Божу правду в доми і серця ефесян» (Livermore А. А. The Acts of the Apostles With a Commentary. 1844. P. 270). (Щоб більше дізнатись про значення грецького вислову кат’ о́йкус, що буквально означає «згідно з домом», див. коментар до Дії 5:42.)

Спонуканий. Або «зв’язаний». Павло відчуває обов’язок і бажання підкоритися Божому духу і піти в Єрусалим.

Своє життя. Або «свою душу». Грецьке слово псіхе́ тут стосується життя особи. (Див. глосарій, «Душа», і додаток А2.)

Проповідував. Основне значення грецького слова — «публічно проголошувати, бути глашатаєм». Це слово підкреслює спосіб проголошення: зазвичай мається на увазі привселюдне проголошення, а не промова, звернена до обмеженої кількості людей. Темою проповідування християн і далі було «Боже Царство» (Дії 28:31).

Царство. Тобто Боже Царство. Це основна тема Біблії, що простежується крізь усю книгу Дії (Дії 1:3; 8:12; 14:22; 19:8; 20:25; 28:23, 31). У деяких ранніх перекладах іншими мовами, як-от латинській Вульгаті і сирійській Пешітті, вживається вислів «Боже Царство». В одному перекладі Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 він позначений як J17) тут вживається Боже ім’я, і цей вислів можна перекласти як «Царство Єгови».

Я чистий від крові всіх людей. Павло був переконаний, що, оскільки він не припиняв проповідувати добру новину про Царство, Бог не вважатиме його винним у пролитті крові. Павло не приховував життєдайної звістки (Дії 18:6; пор. Єз 33:6—8). Він передавав учням в Ефесі «всю волю Бога», бо не хотів, щоб хтось втратив життя у Божий день суду (Дії 20:27). Інші причини, з яких Бог може вважати християнина винним у пролитті крові: якщо християнин скоїть убивство; сюди ж входить активна чи пасивна підтримка будь-якої організації, винної у пролитті крові (наприклад, Вавилона Великого [Об 17:6; 18:2, 4] чи інших організацій, які проливають невинну кров [Об 16:5, 6; пор. Іс 26:20, 21]), і якщо християнин будь-яким чином споживатиме кров (Дії 15:20).

Всю волю Бога. Або «весь намір Бога». Стосується всього, що Бог задумав здійснити через своє Царство, у тому числі того, що, на його думку, необхідне для спасіння (Дії 20:25). Грецьке слово буле́ перекладається як «намір [або «вказівки», прим.]» в Лк 7:30 і Єв 6:17.

Пильнуйте. Або «оберігайте». Єгова дорожить вівцями у своїй отарі, бо придбав їх дорогоцінною «кров’ю власного Сина». Єгова заплатив найвищу ціну. Тож смиренні старійшини дбають про кожного члена отари, пам’ятаючи, як сильно Єгова любить своїх овець (1Пт 5:1—3).

Наглядачами. Грецьке слово епı́скопос споріднене з дієсловом епіскопе́о, що означає «постійно пильнувати» (Єв 12:15), та іменником епіскопе́, що означає «перевірка» (Лк 19:44; 1Пт 2:12), «бути наглядачем» (1Тм 3:1) або «обов’язки наглядача» (Дії 1:20). Наглядач відвідував членів збору, здійснював перевірку і надавав керівництво. Тож грецьке слово передусім містить думку про сповнений турботи нагляд. Наглядачі у християнському зборі мають обов’язок дбати про духовний стан одновірців. У цьому вірші Павло називає «наглядачами» старійшин ефеського збору (Дії 20:17). У своєму листі до Тита він вживає слово «наглядач», коли описує вимоги до старійшин у християнському зборі (Тит 1:5, 7). Отже, обидва грецькі слова стосуються того самого становища в зборі: пресбı́терос вказує на духовну зрілість призначеного чоловіка, а епı́скопос — на обов’язки, які він виконує. З оповіді про зустріч Павла і старійшин з Ефеса чітко видно, що у зборі був не один старійшина. Не існувало правила щодо кількості наглядачів в одному зборі. Це залежало від того, скільки чоловіків у зборі відповідали вимогам, щоб бути старійшинами. Також в листі до християн у Філіппах Павло згадав про «наглядачів» того збору (Флп 1:1), показуючи, що вони утворювали раду старійшин, яка займалася справами збору. (Див. коментар до Дії 1:20.)

Бога. У деяких стародавніх рукописах тут сказано: «Господа». Однак ретельне дослідження рукописів свідчить на користь варіанта, вжитого в основному тексті цього видання. Багато вчених також вважає, що в тексті оригіналу містилося слово «Бог».

Кров’ю власного Сина. Якщо розглядати цей вислів лише з граматичного погляду, то можливі такі варіанти перекладу, як «кров’ю власного Сина» і «власною кров’ю». Тому варто взяти до уваги контекст. У грецькій мові вислів го ı́діос («власний») може вживатись без іменника чи займенника, як це видно з Ів 1:11 («свої»), Ів 13:1 («свої»), Дії 4:23 («одновірці») і Дії 24:23 («знайомі»). У небіблійних грецьких рукописах цей вислів вживається щодо близьких родичів. Той, хто читав цей вірш грецькою, відразу розумів із контексту, що після вислову пропущено іменник у формі однини і що йдеться про Божого єдинородного Сина, Ісуса Христа, який пролив за людство свою кров. На цій підставі чимало вчених і перекладачів дійшли висновку, що тут має стояти слово «син», і весь вислів потрібно передавати як «кров’ю власного Сина».

Бог. В деяких рукописах тут вживається слово «Господь», однак в більшості рукописів міститься слово «Бог».

Слова Господа Ісуса. Вислів, який наведено далі, цитує лише апостол Павло, хоча чимало уривків у Євангеліях та натхнених Писаннях загалом передають дух цих слів (Пс 41:1; Пр 11:25; 19:17; Мт 10:8; Лк 6:38). Можливо, Павлу переказав ці слова той, хто чув їх безпосередньо від Ісуса, або ж Павло сам почув їх від воскреслого Ісуса чи у видінні від Бога (Дії 22:6—15; 1Кр 15:6, 8).

Обійняли Павла. Букв. «кинулись на шию Павла». Коли в Біблії згадується, як хтось обіймав когось, цілував і плакав, це вказує на сильну прив’язаність між цими людьми. Безперечно, старійшин переповнювали теплі почуття до Павла. (Див. також Бт 33:4; 45:14, 15; 46:29; Лк 15:20.)

Його цілувати. Або «з теплотою його цілувати». Павло виявляв щиру любов до братів, і вони теж його дуже любили. В біблійні часи дружнє ставлення часто виражали поцілунком (Бт 27:26; 2См 19:39). Іноді людину ще й тепло обіймали і при цьому плакали (Бт 33:4; 45:14, 15; Лк 15:20). В цьому вірші вжито форму дієслова філе́о, яка вказує на інтенсивність дії й іноді перекладається як «цілувати» (Мт 26:48; Мр 14:44; Лк 22:47), але найчастіше означає «любити; відчувати прив’язаність» (Ів 5:20, прим.; 11:3; 16:27, прим.). (Пор. коментар до Мт 26:49.)

Медіафайли

Проповідування від дому до дому
Проповідування від дому до дому

Після П’ятидесятниці 33 року н. е. Ісусові учні й далі несли добру новину в доми людей. Хоча учням наказали не проповідувати, в Біблії сказано, що «кожен день у храмі та від дому до дому вони безупинно навчали й звіщали добру новину про Христа Ісуса» (Дії 5:40-42). Приблизно 56 року н. е. апостол Павло сказав ефеським старійшинам: «Я не стримувався від того, щоб... навчати вас привселюдно та від дому до дому» (Дії 20:20). Павло згадує про те, як проповідував цим чоловікам, коли вони ще були невіруючими, і як «показував їм, що необхідно покаятися перед Богом і вірити в нашого Господа Ісуса» (Дії 20:21). Коли Павло знаходив людей з духовними потребами, він, безсумнівно, неодноразово приходив у їхні доми, щоб їх навчати, а після того як вони ставали віруючими — щоб зміцнювати їхню віру. (Див. коментар до Дії 5:42; 20:20.)

Вовк
Вовк

Вовки, які водяться в Ізраїлі,— це нічні хижаки (Ав 1:8). Ці тварини люті, безстрашні і ненажерливі, часто вони вбивають більше овець, ніж можуть з’їсти або потягти з собою. У Біблії різні тварини, а також їхні звички і характерні ознаки часто згадуються в переносному значенні для унаочнення як позитивних, так і негативних рис. Наприклад, у передсмертному пророцтві Якова плем’я Веніямина порівнюється з вовком (Canis lupus); так передрікається, що з нього походитимуть здібні воїни (Бт 49:27). Але найчастіше вовк згадується в Біблії як уособлення негативних рис, скажімо пожадливості, люті, жорстокості і підступності. До вовків прирівнюються лжепророки (Мт 7:15), злісні противники християнства (Мт 10:16; Лк 10:3), а також лжевчителі, які зсередини завдають шкоди християнському збору (Дії 20:29, 30). Пастухи добре усвідомлювали, наскільки небезпечними є вовки. Ісус згадував про «найманого робітника», який «коли... бачить вовка, то кидає овець і втікає». На відміну від найманого робітника, який «не дбає про овець», Ісус є «добрим пастирем», який віддав за овець своє життя (Ів 10:11—13).