Дії апостолів 16:1—40

16  Так він дійшов до Де́рвії і Лı́стри.+ Там жив один учень, на ім’я Тимофій;+ його мати була віруюча єврейка, а батько був грек.  Про Тимофія добре відгукувались брати+ в Лı́стрі та Іко́нії.  Павло захотів взяти Тимофія з собою, але спочатку зробив йому обрı́зання задля місцевих юдеїв,+ бо всі знали, що його батько — грек.  І, подорожуючи містами, вони передавали місцевим братам постанови, які були ухвалені апостолами й старійшинами в Єрусалимі і яких належало дотримуватися.+  Отже, збори зміцнювались у вірі та збільшувалися день за днем.  Потім вони пройшли через Фри́гію та землі Гала́тії,+ бо* святий дух заборонив їм сповіщати слово в провінції Азія.  А коли вони дійшли до Мı́сії, то спробували піти у Віфı́нію,+ але через дух Ісус не дозволив їм.  Тому вони оминули Мı́сію і пішли до Троа́ди.  Там уночі Павло побачив у видінні, як один македонянин стоїть і просить його: «Прийди до Македонії та допоможи нам». 10  Як тільки він побачив це видіння, ми відразу вирушили до Македонії, оскільки дійшли висновку, що Бог покликав нас проголошувати там добру новину. 11  Тож з Троа́ди ми вийшли в море і попливли прямо до Самофра́кії, наступного дня до Неапо́ліса, 12  а звідти до колонії Філı́ппи+ — головного міста в області Македонії. У тому місті ми провели кілька днів. 13  Коли настала субота, ми вийшли за міську браму до річки, де, як ми думали, було місце молитви. Посідавши, ми почали розмовляти з жінками, які туди посходилися. 14  Нас слухала Лідія, богобоязлива жінка з міста Тіати́ри,+ яка займалася продажем пурпуру. Єгова відкрив її серце, щоб вона прийняла Павлові слова.+ 15  А після того як Лідія та її домашні охрестилися,+ вона почала благати: «Якщо ви вважаєте мене вірною Єгові, то ходіть до мене і поживіть у моєму домі». І вона просто змусила нас зайти. 16  Якось ми йшли до місця молитви і дорогою зустріли одну служницю, в якій був дух, демон ворожіння.+ Вона передрікала майбутнє і цим приносила своїм господарям великий прибуток. 17  Ця дівчина постійно ходила за Павлом і за нами, вигукуючи: «Ці люди — раби Всевишнього Бога!+ Вони звіщають вам дорогу спасіння!» 18  Так вона робила багато днів. Зрештою Павлові це набридло, тому він обернувся і сказав духові: «Іменем Ісуса Христа наказую тобі: вийди з неї». І в ту ж мить дух вийшов.+ 19  А як господарі зрозуміли, що прибутків їм вже не бачити,+ то схопили Павла й Си́лу і потягли на ринкову площу до начальників.+ 20  Привівши їх до міських управителів, вони сказали: «Ці чоловіки порушують спокій у нашому місті.+ Вони юдеї 21  і навчають звичаїв, яких нам, ри́млянам, не дозволено ні приймати, ні дотримуватися».+ 22  Тоді проти них повстав натовп, а міські управителі здерли з них одяг і наказали висікти їх різками.+ 23  Після того як їх сильно побили, їх вкинули до в’язниці+ й наказали тюремному наглядачеві пильно їх стерегти.+ 24  Отримавши такий наказ, він вкинув їх до внутрішньої в’язниці і закував їм ноги в колодки. 25  Приблизно опівночі Павло та Си́ла молилися і вихваляли Бога піснями,+ а в’язні їх слухали. 26  Раптом стався такий сильний землетрус, що фундамент в’язниці захитався. У ту ж мить усі двері повідчинялися і з усіх в’язнів поспадали кайдани.+ 27  Коли тюремний наглядач прокинувся і побачив, що двері в’язниці відчинені, то витягнув меч і вже збирався вбити себе, бо думав, що в’язні повтікали.+ 28  Проте Павло вигукнув: «Не губи себе, ми всі тут!» 29  Тож він попросив, щоб запалили світло, вбіг досередини і, тремтячи, впав перед Павлом та Си́лою. 30  Він вивів їх із в’язниці та сказав: «Панове! Що мені робити, щоб отримати спасіння?» 31  Ті відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і спасешся ти й твої домашні».+ 32  Потім вони розповіли слово Єгови йому та всім, хто був у його домі. 33  Тієї ж нічної години тюремний наглядач забрав їх з собою і обмив їм рани. А тоді він та всі його домашні відразу охрестилися.+ 34  Він привів їх у свій дім, накрив стіл і разом з усіма домашніми дуже радів, що повірив у Бога. 35  Коли настав день, міські управителі послали охоронців з таким наказом: «Звільни тих людей». 36  Тюремний наглядач передав їхні слова Павлу, сказавши: «Міські управителі послали людей, щоб вас обох звільнити. Тож виходьте і йдіть з миром». 37  Але Павло сказав: «Нас, ри́млян, вони без суду* прилюдно висікли+ і вкинули до в’язниці. А тепер що, таємно виганяють? Ні, цього не буде! Нехай самі прийдуть і виведуть нас». 38  Охоронці передали ці слова міським управителям, а ті, коли дізнались, що це ри́мляни, налякалися.+ 39  Тож управителі прийшли і вибачились перед ними, а тоді, вивівши, попросили їх покинути місто. 40  Але з в’язниці вони пішли до дому Лідії+ і там, побачившись з братами, підбадьорили їх+ та вирушили в дорогу.

Примітки

Або «і».
Або «не засуджених».

Коментарі

Тимофій. Це перша згадка про Тимофія. Він мав грецьке ім’я, що означає «той, хто шанує Бога». Точно не відомо, в якому віці Тимофій став християнином. Проте його мати Євникія — віруюча єврейка — і, мабуть, бабуся Лоїда навчали його з дитинства «святих писань» (писань, які юдеї вважали святими, тобто Єврейських Писань) (2Тм 1:5; 3:15). Цілком імовірно, що Євникія та Лоїда стали християнками, коли Павло відвідав Лістру під час своєї першої місіонерської подорожі. Батько Тимофія, очевидно, не був християнином. Він названий греком, а це означає, що його прабатьки походили з Греції або що він належав до іншого народу. Павло знову прийшов у Лістру (мабуть, рідне місто Тимофія) під час другої місіонерської подорожі в кінці 49 року або на початку 50 року н. е. На той час Тимофій вже мав добру репутацію як християнин — про нього «добре відгукувались брати в Лістрі та Іконії» (Дії 16:2). Тимофію тоді, мабуть, було близько 20 років. Такий висновок можна зробити зі слів, які Павло сказав Тимофію приблизно через 10 або 15 років: «Нехай ніхто ніколи не дивиться звисока на твою молодість» (1Тм 4:12; ймовірно, ці слова були написані між 61 і 64 роками н. е.). Це означає, що навіть тоді Тимофій був порівняно молодим.

Зробив йому обрı́зання. Павло добре знав, що від християн не вимагалось робити обрізання (Дії 15:6—29). Тимофій, який мав невіруючого батька, був необрізаний. Павло розумів, що це може стати каменем спотикання для юдеїв, яких вони відвідуватимуть під час проповідницької подорожі. Аби ніщо не завадило їхній праці, Павло попросив Тимофія пройти цю болісну процедуру. Обидва чоловіки своїм прикладом довели правдивість слів, які Павло пізніше написав коринфянам: «Для юдеїв я став юдеєм, щоб придбати юдеїв» (1Кр 9:20).

Апостолами й старійшинами в Єрусалимі. Як видно з коментаря до Дії 15:2, деякі старійшини в Ізраїлі керували цілим народом. Подібно й старійшини в Єрусалимі разом з апостолами утворювали керівний орган для всіх християнських зборів I століття. Прийнявши рішення стосовно обрізання, апостоли й старійшини повідомили про нього зборам, а ті з готовністю сприйняли нові вказівки.

В провінції Азія. Див. глосарій, «Азія».

Через дух Ісус. Очевидно, йдеться про те, що Ісус послуговувався святим духом, або діючою силою, який «Батько... дав йому» (Дії 2:33). Як голова християнського збору, Ісус через цей дух керував проповідницькою працею перших християн, показуючи, куди їм слід спрямовувати свої зусилля. Цього разу Ісус використав «святий дух», щоб заборонити Павлу та його товаришам проповідувати в провінції Азії та Віфінії (Дії 16:6—10). Однак пізніше ці території почули добру новину (Дії 18:18—21; 1Пт 1:1, 2).

Оминули. Або «пройшли через». Грецьке дієслово паре́рхомай може містити думку про перехід через згадану територію, що, очевидно, й зробив Павло зі своїми товаришами. Портове місто Троада лежало на території Місії у північно-західній частині Малої Азії. Щоб дістатись до Троади, їм потрібно було пройти через Місію, тож вони «оминули Місію» в тому розумінні, що не зупинялися там для проповідування.

Македонії. Див. глосарій.

Ми. До Дії 16:9 розповідь ведеться від третьої особи, тобто Лука описує слова та вчинки інших людей. Починаючи з Дії 16:10, стиль написання змінюється і Лука стає учасником подій. В наступних розділах він використовує займенник «ми», описуючи події, які, очевидно, відбулися тоді, коли він супроводжував Павла та його товаришів. (Див. коментар до Дії 1:1 і «Вступ до Дії».) Лука вперше приєднався до апостола Павла під час подорожі з Троади до Філіпп приблизно 50 року н. е. Коли Павло покидав Філіппи, Лука з ним далі не пішов (Дії 16:10—17, 40; див. коментарі до Дії 20:5; 27:1).

Проголошувати... добру новину. Див. коментар до Дії 5:42.

Філіппи. Спочатку це місто називалось Креніда. Філіпп II (батько Александра Македонського) захопив це фракійське місто приблизно в середині IV століття до н. е. і назвав на свою честь. У цій місцевості були багаті родовища золота, і Філіпп почав карбувати золоті монети зі своїм ім’ям. Близько 168 року до н. е. римський консул Луцій Емілій Павло переміг Персея, останнього македонського царя, і захопив Філіппи та прилеглу територію. У 146 році до н. е. вся Македонія стала римською провінцією. У 42 році до н. е. на рівнині біля Філіпп відбулася битва, в якій Октавіан (Октавій) і Марк Антоній завдали поразки Бруту і Гаю Кассію Лонгіну, вбивцям Юлія Цезаря. На згадку про блискучу перемогу Октавіан зробив Філіппи римською колонією. Через декілька років, коли римський сенат проголосив Октавіана Цезарем Августом, він дав місту назву «Філіппи, колонія Августа Юлія» (латинською Colonia Augusta Julia Philippensis).

Річки. Багато вчених говорить, що це річка Гангітіс, яка протікала за 2,4 км на захід від Філіпп, на більшій відстані, аніж дозволялося проходити в суботу. Дехто вважає, що юдеям, мабуть, заборонялося збиратись для поклоніння у самому місті з огляду на те, що в Філіппах жили ветерани римської армії. Інші стверджують, що йдеться про Креніду, невеликий потік ближче до міста, відомий як потік Лідії. Проте там знайшли римські гробниці і це місце було в усіх на виду, тож існує погляд, що таке місце навряд чи могло бути місцем молитви. Ще інші припускають, що у вірші йдеться про нині сухе річище потоку за Неапольською брамою, де в IV чи V столітті н. е. звели декілька церков на честь візиту Павла у Філіппи.

Місце молитви. Мабуть, юдеям не дозволялося мати синагогу у Філіппах з огляду на те, що в місті жили ветерани римської армії. Або тут не було 10 юдеїв — мінімальної кількості чоловіків, потрібних для заснування синагоги.

Лідія. У Біблії ця жінка згадується лише двічі: тут і в Дії 16:40. Дехто вважає, що ім’я Лідії — насправді прізвисько, яке буквально означає «жінка з Лідії». Однак з писемних джерел відомо, що Лідія — це звичайне жіноче ім’я. Ця жінка та її домашні стали християнами приблизно 50 року н. е. у Філіппах, тож вони одні з перших у Європі прийняли християнство, відгукнувшись на проповідування Павла. Ймовірно, Лідія ніколи не була одруженою або ж була вдовою. Завдяки своїй щедрості вона мала нагороду спілкуватися з такими місіонерами, як Павло, Сила і Лука (Дії 16:15).

Яка займалася продажем пурпуру. Лідія, мабуть, продавала барвники для тканин та різні вироби з пурпуру — одяг, тканини й гобелени. Вона походила з міста Тіатири, що в області Лідія на заході Малої Азії. Знайдений у Філіппах напис свідчить про те, що в цьому місті існувало об’єднання торговців пурпуром. Мешканці Лідії та її околиць ще з часів Гомера (IX—VIII століття до н. е.) були відомі своїм вмінням виготовляти пурпур. Справа, якою займалася Лідія, потребувала великих грошових вкладень, тому вона, очевидно, була заможною, і їй вдавалося успішно вести торгівлю. Вона мала великий будинок, в якому могли зупинитися четверо гостей — Павло, Сила, Тимофій і Лука. Біблія згадує про «домашніх» Лідії. Ними були або родичі, або раби і слуги (Дії 16:15). Перш ніж покинути місто, Павло і Сила зустрілися з братами в гостинної Лідії. Це може свідчити про те, що в її домі проводились зібрання перших християн у Філіппах (Дії 16:40).

Єгова відкрив її серце. Лідію названо богобоязливою жінкою; це свідчить про те, що вона належала до юдейських прозелітів (Дії 13:43). У суботу вона разом з іншими жінками прийшла на місце молитви, що було біля річки за межами Філіпп (Дії 16:13). Імовірно, у Філіппах жило мало юдеїв і не було синагоги. Можливо, Лідія познайомилася з поклонінням Єгові у своєму рідному місті Тіатири, де мешкала велика єврейська громада і була синагога. Бог Єгова, якому поклонялась ця жінка, помітив, як уважно вона слухала Павла. (Див. додаток В.)

Вірною Єгові. Як видно з коментаря до попереднього вірша, Лідія належала до юдейських прозелітів; звідси випливає, що вона мала на думці Єгову. Вона тільки-но почула про Ісуса Христа завдяки проповідуванню Павла і ще не довела свою вірність Ісусу. Тож логічно, що вона говорить про вірність Богу, якому вже поклонялася,— Богу Єгові. (Див. додаток В.)

В якій був дух, демон ворожіння. Букв. «дух піфона (пітона)». Піфоном (Пітоном) називали міфічного змія, або дракона, що захищав храм та оракула в Дельфах (Греція). Грецьке слово пı́тон стало позначати особу, яка передрікала майбутнє, або духа, який через неї промовляв. Пізніше цим словом почали називати черевомовців. Однак в цьому вірші Дії воно стосується демона, який наділив дівчину здатністю передрікати майбутнє.

Передрікала майбутнє. Або «віщувала». Біблія зараховує жерців-магів, ворожбитів, астрологів тощо до тих, хто твердить, що має здатність передрікати майбутнє (Лв 19:31; Пв 18:11). У Грецьких Писаннях єдина згадка про демонів, які передрікали майбутнє, міститься у розповіді про цю подію у Філіппах. Демони виступають проти Бога і тих, хто виконує його волю, тож не дивно, що Павло і Сила зазнали сильної протидії, коли вигнали демона ворожіння (Дії 16:12, 17—24).

Ринкову площу. Або «площу; форум». Вжите тут грецьке слово аґора́ означало відкриту ділянку, яка була центром торгівлі і громадського життя у великих і маленьких містах стародавнього Близького Сходу і греко-римського світу. З розповіді про події у Філіппах видно, що на ринковій площі іноді розглядали судові справи. Розкопки руїн Філіпп свідчать про те, що через центр міста проходила Егнатієва дорога і біля неї була досить велика ринкова площа, або форум. (Див. коментарі до Мт 23:7; Дії 17:17.)

Міських управителів. Грецьке слово стратеґо́с, вжите тут у формі множини, вказує на найвищих посадовців римської колонії Філіппи. Вони охороняли порядок, наглядали за скарбницею, допитували і судили правопорушників, а також стежили за виконанням вироків.

Нам, римлянам. Місто Філіппи було римською колонією, і його мешканці мали багато привілеїв, у тому числі, ймовірно, обмежене римське громадянство. Це, мабуть, пояснює, чому мешканці Філіпп виявляли глибоку відданість Риму. (Див. коментар до Дії 16:12.)

Слово Єгови. Див. коментар до Дії 8:25 і додаток В.

Відразу охрестилися. Тюремний наглядач та його домашні, його сім’я, були язичниками і, очевидно, не знали основних істин з Писання. Без сумніву, Павло і Сила докладно розповіли їм «слово Єгови» після того, як заохотили їх вірити у Господа Ісуса (Дії 16:31, 32). Почуте справило враження на цього чоловіка та його домашніх, і, як видно з Дії 16:34, тієї ж ночі вони повірили у Бога, тобто розвинули віру в нього. Саме тому не було підстав зволікати з хрещенням. Коли Павло і Сила покинули Філіппи, їхній товариш Лука не пішов разом з ними. На це вказують слова з Дії 16:40. (Див. коментар до Дії 16:10.) Можливо, Лука на якийсь час залишився у Філіппах, щоб підтримати нових учнів.

Охоронців. Грецьке слово рабду́хос, що буквально означає «той, хто носить палицю», стосувалося службовця, котрий супроводжував римського управителя (магістрата) у громадських місцях та виконував його вказівки. Латинська назва цього службовця — лı́ктор. Деякі обов’язки римських охоронців (лікторів) були подібні до обов’язків поліцейських. Різниця полягала в тому, що вони перебували на службі в управителя і завжди виконували його накази; в їхні прямі обов’язки не входила допомога простим людям.

Нас, римлян. Тобто римських громадян. Павло й також, імовірно, Сила були римськими громадянами. За римськими законами громадяни мали право на справедливий суд і їх не можна було публічно карати, якщо їхню вину не було доведено. Людина, котра мала римське громадянство, користувалась певними правами і привілеями, які діяли на території цілої імперії. Громадянин Риму підкорявся законам римського права, а не законам провінційних міст. Коли проти нього висували обвинувачення, він міг погодитись, аби його справу розглядали згідно з місцевим законом, але все ще зберігав за собою право звернутися до римського суду. Якщо підсудному загрожувала смертна кара, він мав право апелювати до імператора. Наскільки відомо, апостол Павло, який запопадливо проповідував по всій Римській імперії, тричі скористався своїм римським громадянством. Вперше це сталося тоді, коли він сказав управителям міста Філіппи, що, побивши його, вони порушили його права. (Щоб дізнатись про два інші випадки, див. коментарі до Дії 22:25; 25:11.)

Медіафайли