Дії апостолів 14:1—28

14  Прибувши в Іко́нію, Павло і Варна́ва ввійшли до юдейської синагоги і говорили так, що повірило дуже багато людей+ — як юдеїв, так і греків.  Але юдеї, які не повірили, підбурювали людей з інших народів та настроювали їх проти братів.+  Павло і Варна́ва пробули там досить довго і сміливо говорили, маючи владу від Єгови, а він підтверджував звістку про свою незаслужену доброту, даючи їм силу виконувати знаки і чуда.+  Проте в цьому місті думки людей розділилися: одні були за юдеїв, а інші — за апостолів.  Коли ж люди з інших народів, а також юдеї зі своїми правителями спробували знайти їх, щоб познущатися над ними, а тоді побити камінням,+  вони довідались про це, втекли в міста́ Лікао́нії — Лı́стру і Де́рвію та їхні околиці+  і там продовжували звіщати добру новину.  А в Лı́стрі жив один чоловік, який не володів ногами. Він був калікою від народження і ніколи в житті не ходив.  Цей чоловік сидів і слухав, що́ говорить Павло. А Павло, пильно подивившись на чоловіка, побачив, що той має віру, яка допоможе йому зцілитися*,+ 10  і промовив гучним голосом: «Встань на ноги!» Чоловік скочив і почав ходити.+ 11  А натовп, побачивши, що́ зробив Павло, почав голосно вигукувати лікао́нською мовою: «Боги стали подібними до людей та зійшли до нас!»+ 12  І Варна́ву почали називати Зевсом, а Павла — Герме́сом, оскільки він брав провід у розмові. 13  А жрець Зевса, храм якого стояв біля входу в місто*, привів до брами биків і приніс вінки, щоб разом з натовпом скласти жертви. 14  Однак коли апостоли Варна́ва і Павло почули про це, то роздерли своє вбрання і, кинувшись у натовп, закричали: 15  «Навіщо ви це робите? Ми такі ж немічні люди, як і ви.+ Ми звіщаємо вам добру новину, бо хочемо, щоб ви відвернулись від цієї марноти й навернулись до живого Бога,+ який створив небо, землю, море і все, що в них.+ 16  У минулі часи він дозволив, щоб усі народи ходили своїми шляхами,+ 17  хоча й не припиняв свідчити про себе,+ роблячи добро: давав дощ з неба, врожайні часи+ і вдосталь їжі, а також сповнював ваші серця радістю».+ 18  Цими словами вони ледве стримали натовп, щоб їм не приносили жертв. 19  Тим часом з Антіо́хії та Іко́нії прибули юдеї. Вони підбурили людей з натовпу,+ і ті побили Павла камінням та виволокли за місто, бо думали, що він уже помер.+ 20  Коли довкола Павла зібрались учні, він встав і ввійшов у місто, а наступного дня разом з Варна́вою вирушив у Де́рвію.+ 21  Потім, звістивши добру новину в тому місті і зробивши чимало людей учнями, вони повернулися в Лı́стру, Іко́нію та Антіо́хію. 22  Там вони зміцнювали учнів+ і заохочували їх триматися віри, кажучи: «Ми маємо багато настраждатися, перш ніж увійдемо в Боже Царство».+ 23  Крім того, після посту й молитви+ апостоли призначили в кожному зборі старійшин+ і віддали їх у розпорядження Єгови, в якого ті повірили. 24  Тоді вони пройшли через Пісı́дію та прибули в Памфı́лію.+ 25  Потім, звістивши слово в Пе́ргії, вирушили до Атта́лії. 26  Звідти вони відпливли до Антіо́хії, де свого часу їх ввірили Божій незаслуженій доброті для виконання праці, яку вони тепер завершили.+ 27  Прибувши туди і скликавши збір, вони розповіли, скільки всього Бог через них здійснив, а також про те, що він відкрив двері віри для інших народів.+ 28  Тож вони провели з учнями чимало часу.

Примітки

Або «врятуватися».
Або «храм якого стояв відразу за містом». Букв. «який був перед містом».

Коментарі

Людей. Або «душі людей». (Див. додаток А2 і глосарій, «Душа».)

Маючи владу від Єгови. Букв. «на Господеві». (Див. додаток В.) З огляду на контекст Дії 14:3 можна зрозуміти, що прийменник епı́ («на») показує, на основі чого учні говорили сміливо. Як видно з другої частини вірша, Бог підтверджував, або засвідчував, що їхня звістка справді була від нього і що вони мали його схвалення та підтримку. (Пор. Дії 4:29—31.) Грецький вислів, який буквально означає «на Господеві», також використовується у Септуагінті. Ним перекладено єврейські вислови, де міститься тетраграма (Пс 31:6 [30:7, LXX]; Єр 17:7). Тож дехто вважає, що цей вислів передає думку про те, що учні говорили «покладаючись на Єгову».

Чуда. Або «передвістя». (Див. коментар до Дії 2:19.)

Зевсом. Див. глосарій.

Гермесом. Грецький бог, який вважався сином Зевса і посланцем богів. Люди вірили, що він був мудрим, проникливим радником міфічних героїв і богом торгівлі, красномовства, гімнастики та сновидінь. Оскільки Павло брав провід у розмові, мешканці римського міста Лістри побачили в ньому Гермеса. І не дивно, адже за їхнім уявленням Гермес був посланцем богів та богом красномовства. По суті, споріднені з цим іменем слова, що вживаються в Писаннях, передають думку про переклад, а також тлумачення, або пояснення. (Один з прикладів — це грецьке дієслово гермене́уо, передане як «перекладається» в Ів 1:42 і Єв 7:2, а інший — іменник герменı́а, переданий як «дар перекладати» в 1Кр 12:10; 14:26; див. також коментар до Лк 24:27.) Серед археологічних знахідок із околиць стародавньої Лістри є статуя бога Гермеса та жертовник, присвячений Зевсу і Гермесу. Римляни ототожнювали Гермеса зі своїм богом торгівлі, Меркурієм.

Вінки. Або «гірлянди». Мабуть, священики Зевса хотіли покласти ці вінки на голови Павла та Варнави (інколи так увінчували ідолів) або ж на свої голови чи на тварин, призначених для жертви. Ці вінки здебільшого робили з листя і квітів, але іноді їх виготовляли з вовни.

Учнів. Або «душі учнів». (Див. додаток A2 і глосарій, «Душа».)

Призначили. З цього біблійного уривка видно, що роз’їзні наглядачі, Павло і Варнава, призначали старійшин. Вони підходили до цієї справи серйозно, адже виконували її після посту й молитви. Відомо, що Тит і, мабуть, Тимофій також брали участь у призначенні старійшин у зборах (Тит 1:5; 1Тм 5:22). Грецьке слово хейротоне́о, перекладене в цьому вірші як «призначили», буквально означає «витягнути (простягнути; підняти) руку». Тому дехто вважає, що старійшин у зборах вибирали підняттям рук, тобто голосуванням. Однак це грецьке слово може вживатися в ширшому значенні, і воно не обов’язково вказує на те, як саме здійснювалось призначення. Підтвердження цього можна знайти в праці Йосифа Флавія, юдейського історика I століття. Він вживає це грецьке дієслово, описуючи, як Бог призначив Саула царем («Юдейські старожитності», кн. 6, розд. 4 і 13). Збір Ізраїля не обирав Саула підняттям рук, тобто голосуванням. У Біблії говориться, що пророк Самуїл вилив олію на його голову і сказав: «Єгова помазав тебе, щоб ти був провідником». Тож Саула призначив Бог Єгова (1См 10:1). Граматична конструкція в Дії 14:23 також показує, що саме Павло і Варнава, а не громада чи збір призначали старійшин (буквально «простягали руки»). В інших випадках апостоли та інші уповноважені чоловіки буквально клали руки на чоловіків, які були придатні для виконання відповідальних обов’язків у зборі в I столітті. Це було символом затвердження, схвалення або призначення. (Пор. коментар до Дії 6:6.)

Старійшин. Букв. «чоловіків похилого віку». У Біблії грецьке слово пресбı́терос стосується передусім тих, хто посідає відповідальне становище або наділений певними обов’язками у громаді чи народі, але може вказувати і на похилий вік. (Див. коментар до Мт 16:21.) Так само як старші зрілі чоловіки були провідниками громад у стародавньому Ізраїлі, духовно зрілі чоловіки служили у християнських зборах I століття (1Тм 3:1—7; Тит 1:5—9). Хоча Павло і Варнава були «послані святим духом» в цю місіонерську подорож, вони все одно молилися і постили, коли призначали старійшин. Після того вони «віддали [цих старійшин] у розпорядження Єгови» (Дії 13:1—4; 14:23). Відомо, що, окрім Павла і Варнави, Тит і, мабуть, Тимофій брали участь у призначенні старійшин в зборах (Тит 1:5; 1Тм 5:22). Біблія не згадує, що збори призначали старійшин самостійно. Збори в I столітті, очевидно, мали по кілька старійшин, які служили разом як «рада старійшин» (1Тм 4:14; Флп 1:1).

Віддали їх у розпорядження Єгови. Грецьке дієслово, перекладене як «віддали у розпорядження», також вживається в Дії 20:32, де Павло говорить старійшинам в Ефесі: «Нехай вас береже Бог», і в Лк 23:46 в Ісусових словах: «Батьку, у твої руки ввіряю свій дух». Ці слова є цитатою з Пс 31:5, де в Септуагінті (30:6, LXX) міститься те саме грецьке слово (перекладене як «ввіряю») і де у єврейському оригіналі в контексті вживається тетраграма. Думка про те, що хтось ввіряє себе Єгові, неодноразово згадується у Єврейських Писаннях (Пс 22:8; 37:5; Пр 16:3; див. додаток В).

Слово. Грецькою тон ло́ґон. Ретельне дослідження рукописів свідчить на користь вживання цього варіанта, і саме його використовує більшість сучасних перекладів Біблії. Проте існують грецькі рукописи, в яких вжито вислів «слово Господнє» (тон ло́ґон кірı́у; див. додаток В і коментар до Дії 8:25), а також кілька стародавніх рукописів, де міститься вислів «слово Боже». Крім того, щонайменше два переклади Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 вони позначені як J17, 28) вживають у цьому вірші Боже ім’я, і цей вислів можна перекласти як «слово Єгови».

Двері віри. Або «двері до віри». Єгова відкрив ці символічні двері, давши людям з інших народів, тобто неєвреям, можливість розвинути віру. У Біблії віра часто включає довір’я, яке спонукує до послуху (Як 2:17; див. коментар до Ів 3:16). У своїх листах Павло тричі вживає слово «двері» у переносному значенні (1Кр 16:9; 2Кр 2:12; Кл 4:3).

Медіафайли