Євангеліє від Івана 13:1—38

13  Ісус знав ще перед Пасхою, що надійшла його година+ залишити цей світ і піти до Батька,+ і оскільки він любив своїх, які були у світі, то продовжував любити їх до кінця.+  Під час вечері*, коли Диявол уже вклав у серце Юди Іскаріо́та,+ Си́монового сина, намір зрадити Ісуса,+  Ісус, знаючи, що Батько все віддав у його руку і що він прийшов від Бога й до Бога йде,+  встав з-за столу, відклав убік своє вбрання і, взявши рушник, оперезався ним.+  Потім Ісус налив у таз води й почав мити учням ноги та витирати їх рушником, яким був оперезаний.+  Коли ж він підійшов до Си́мона Петра, той сказав йому: «Господи, невже ти будеш мити мені ноги?»  Ісус відповів: «Зараз ти не розумієш, що я роблю, але зрозумієш це пізніше».  Петро знову сказав: «Ти ніколи не будеш мити мої ноги!» А Ісус промовив: «Якщо я не помию твоїх ніг,+ ти не матимеш частки зі мною».  Тоді Си́мон Петро вигукнув: «Господи, помий не лише мої ноги, але й руки і голову!» 10  Ісус же сказав: «Тому, хто обмитий, не потрібно мити нічого, крім ніг, бо він увесь чистий.+ Ви чисті, проте не всі». 11  Ісус знав, хто його зрадить,+ тому й сказав: «Не всі ви чисті». 12  Після того як він помив їм ноги й одягнув своє вбрання, він знову сів до столу і сказав: «Розумієте, що́ я вам зробив? 13  Ви звертаєтесь до мене: “Учителю”+ й “Господи”,— і робите правильно, бо так воно і є.+ 14  Отже, якщо я, Господь і Вчитель, помив вам ноги,+ то ви також повинні мити ноги один одному.+ 15  Бо я дав вам приклад, щоб ви чинили так, як я вам зробив.+ 16  Щиру правду кажу вам: раб не більший від свого пана і посланець не більший від того, хто його послав.+ 17  Якщо ви знаєте це, то щасливі, коли так робите.+ 18  Однак говорю не про всіх вас, бо я знаю тих, кого вибирав. Але це було для того, щоб виконалися такі слова Писання:+ “Той, хто їв мій хліб, повстав проти мене”.+ 19  Розповідаю вам усе заздалегідь, щоб, коли це станеться, ви повірили, що це я.+ 20  Щиру правду кажу вам: хто приймає будь-якого мого посланця, той приймає і мене.+ А хто приймає мене, приймає і того, хто мене послав».+ 21  Сказавши це, Ісус стривожився* і почав свідчити: «Щиру правду кажу вам: один з вас зрадить мене».+ 22  Тоді учні стали переглядатись між собою, не розуміючи, про кого він говорить.+ 23  А один з учнів — той, якого Ісус особливо любив,+ — сидів поряд з Ісусом. 24  Тож Си́мон Петро кивнув тому учневі й запитав: «Скажи, хто це? Про кого він говорить?» 25  І той, прихилившись до Ісусових грудей, запитав: «Господи, хто це?»+ 26  Ісус відповів: «Це той, кому я дам шматок хліба, який умочу в миску».+ Тоді він умочив шматок хліба і дав Юді, сину Си́мона Іскаріо́та. 27  І відразу після того, як Юда взяв шматок хліба, у нього ввійшов Сатана.+ Тож Ісус сказав Юді: «Що робиш, роби швидше». 28  Але ніхто з присутніх за столом не знав, чому він так сказав йому. 29  А оскільки Юда мав скриньку з грішми,+ дехто подумав, що Ісус йому говорить: «Купи все, що нам потрібно на свято»,— або щоб він дав щось бідним. 30  Тож Юда, взявши шматок хліба, відразу вийшов; було це вночі.+ 31  Після того як він вийшов, Ісус промовив: «Тепер Син людський прославляється,+ і через нього прославляється Бог. 32  Сам Бог прославить його,+ і зробить це зараз же. 33  Дітоньки, я пробуду з вами недовго. Ви будете мене шукати, але те, що я казав юдеям, тепер кажу і вам: “Куди я йду, ви прийти не можете”.+ 34  Даю вам нову заповідь: любіть одне одного. Як я люблю вас,+ так любіть одне одного і ви.+ 35  Якщо між вами буде любов, по цьому всі розпізна́ють, що ви мої учні».+ 36  Тоді Си́мон Петро запитав: «Господи, куди ти йдеш?» На це Ісус відповів: «Куди я йду, зараз ти не зможеш за мною піти, але потім підеш».+ 37  Однак Петро сказав: «Господи, чому я не можу піти за тобою тепер? Я готовий навіть життя своє віддати за тебе».+ 38  А Ісус відповів: «Ти навіть життя готовий віддати за мене? Щиру правду кажу тобі: ще півень не проспіває, як ти тричі зречешся мене».+

Примітки

Або, можливо, «під час приготування вечері».
Букв. «стривожився в дусі».

Коментарі

Пасхою. Йдеться про Пасху 33 року н. е. (Див. коментар до Ів 2:13.)

Любив. Любов — це головна тема останніх розділів Євангелія від Івана. У перших 12 розділах грецьке дієслово аґапа́о («любити») та іменник аґа́пе («любов») вживаються вісім разів. Але в розділах з 13 по 21 ці слова вживаються 36 разів. Саме в останніх розділах Євангелія від Івана найяскравіше описано глибоку любов Ісуса до його Батька та учнів. Наприклад, у всіх чотирьох Євангеліях говориться про Ісусову любов до Єгови, але тільки Іван згадує, що Ісус прямо сказав: «Я люблю Батька» (Ів 14:31). Крім того, Ісус, даючи прощальні настанови своїм учням, не лише сказав, що Єгова любить його, але й пояснив чому (Ів 15:9, 10).

Продовжував любити їх до кінця. Вжитий тут грецький вислів, очевидно, стосується кінця земного життя Ісуса. Проте дехто вважає, що цей вислів тут означає «любив їх повністю (сильно); любив їх постійно».

Оперезався ним. Зазвичай раб повинен був мити і витирати ноги іншим (Ів 13:12—17). Виконавши обов’язок раба, Ісус наочно показав своїм учням, як Єгова хотів би, щоб його слуги ставились одне до одного. Апостол Петро, який був присутній того вечора, мабуть, мав на увазі саме цей випадок, коли пізніше закли́кав одновірців: «Усі ж ви у стосунках одне з одним одягніться [або «підпережіться»] в смиренність» (1Пт 5:5, прим.).

Мити учням ноги. У стародавньому Ізраїлі люди переважно носили сандалії. Це було взуття у вигляді плоскої підошви, яку прив’язували до ноги ремінцями. Оскільки дороги та поля були запиленими чи багнистими, ноги людей швидко ставали брудними. Тому за звичаєм, перш ніж увійти в дім, людина знімала сандалії. Помити їй ноги вважалося виявом гостинності. У Біблії часто згадується про цей звичай (Бт 18:4, 5; 24:32; 1См 25:41; Лк 7:37, 38, 44). Помивши ноги своїм учням, Ісус дав їм урок смирення і показав, наскільки важливо служити іншим.

Яким був оперезаний. Див. коментар до Ів 13:4.

Ісус знав. Ісус міг розпізнавати думки і схильності людей. Тож зрозуміло, що, коли він вибрав Юду апостолом, ніщо не вказувало на те, що цей чоловік стане зрадником (Мт 9:4; Мр 2:8; Ів 2:24, 25). Однак пізніше, коли в Юди почало розвиватись негативне мислення, Ісус це помітив і зрозумів, хто його зрадить. Навіть знаючи, що зробить Юда, Ісус все одно помив йому ноги. (Див. коментарі до Ів 6:64; 6:70.)

Повинні. Або «зобов’язані». У грецькому тексті міститься дієслово, яке часто вживається у фінансовій сфері, і його основне значення — «заборгувати комусь; бути щось комусь винним» (Мт 18:28, 30, 34; Лк 16:5, 7). Тут і в інших контекстах воно використовується у ширшому значенні і вказує на обов’язок щось зробити або виконати (1Ів 3:16; 4:11; 3Ів 8).

Посланець. Або «той, кого послали; апостол». Грецьке слово апо́столос (походить від дієслова апосте́лло і означає «відсилати») трапляється у Грецьких Писаннях 80 разів і в 78 випадках перекладається як «апостол» або «апостоли». (У Флп 2:25 це слово перекладено як «посланець».) В Євангелії від Івана це грецьке слово вживається лише в цьому вірші (Мт 10:5; Лк 11:49; 14:32; див. коментарі до Мт 10:2; Мр 3:14 і глосарій, «Апостол»).

Їв мій хліб. Їсти з кимось хліб означало мати з ним дружні взаємини; якщо гість їв хліб з господарем, це вказувало на мир між ними (Бт 31:54; пор. з Вх 2:20 і 18:12, де єврейський вислів «їсти хліб» перекладено як «поїсти» або «їсти»). Якщо людина їла хліб з господарем, а потім завдавала йому шкоди, це вважалося найпідступнішою зрадою (Пс 41:9).

Повстав проти мене. Букв. «підняв проти мене п’яту». Тут Ісус цитує пророцтво з Пс 41:9, де міститься той самий образний вислів. Цар Давид використав цей вислів, говорячи про друга, який його зрадив; мабуть, Давид мав на увазі свого радника Ахітофела (2См 15:12). Ісус застосував ці слова до Юди Іскаріота. Тож вжитий у цьому вірші вислів вказує на зраду, на шкоду, яку хтось збирається завдати тому, проти кого «підняв п’яту».

Івана. Походить від єврейського імені Єгоханан (Йоханан), що означає «Єгова виявив прихильність; Єгова виявив ласку». Ім’я автора не вказане в цьому Євангелії. Однак у II і III століттях н. е. здебільшого не було сумнівів, що автор книги — Іван. Коли ім’я Іван згадується в цьому Євангелії, воно завжди стосується Івана Хрестителя. Апостол Іван ніколи не згадується по імені; він та його брат Яків названі «синами Зеведея» (Ів 21:2; Мт 4:21; Мр 1:19; Лк 5:10; див. коментар до Ів 1:6). В заключних віршах Євангелія автор називає себе «учнем, якого Ісус любив» (Ів 21:20—24), й існують вагомі підстави вважати, що цей вислів стосується апостола Івана. (Див. коментар до Ів 13:23.)

Той, якого Ісус особливо любив. Тобто улюблений учень Ісуса. Це перша з п’яти згадок про учня, «якого Ісус особливо любив» або «улюбленого учня» (Ів 19:26; 20:2; 21:7, 20). Вважається, що ним був апостол Іван, син Зеведея, брат Якова (Мт 4:21; Мр 1:19; Лк 5:10). Існує кілька підстав для такого погляду. По-перше, апостол Іван у Євангелії не згадує свого імені, а говорить про себе тільки як про сина Зеведея (Ів 21:2). По-друге, зі слів в Ів 21:20—24 видно, що той самий «учень, якого Ісус любив» написав це Євангеліє. І, по-третє, Ісус сказав про цього апостола: «Якщо я хочу, аби він залишався, аж поки не прийду, що тобі до цього?» Це означає, що згаданий учень мав жити значно довше, ніж Петро та інші апостоли, і саме Іван пережив усіх апостолів. (Див. коментарі до назви книги Івана та Ів 1:6; 21:20.)

Поряд з. Букв. «на лоні». Цей вислів пов’язаний з тим, що за днів Ісуса гості споживали їжу напівлежачи на лівому боці, спираючись ліктем на подушку. Гість міг відхилитися назад на груди близького друга, який був поряд, і говорити з ним так, щоб не чули інші (Ів 13:25). Перебувати «поряд з» людиною, або «на [її] лоні», означало мати її прихильність і тісні взаємини з нею. Очевидно, цей звичай ліг в основу висловів, вжитих в книгах Луки та Івана. (Див. коментарі до Лк 16:22, 23; Ів 1:18.)

На свято. Очевидно, йдеться про Свято прісного хліба, яке відзначали відразу після Пасхи.

Дітоньки. Раніше в Євангелії від Івана, а також в інших Євангеліях не згадувалось, що Ісус використовував таке тепле звертання до учнів. Грецьке слово текнı́он, перекладене як «дітоньки»,— це зменшувальна форма грецького слова те́кнон («дитина»). У Грецьких Писаннях зменшувальна форма часто вживається для того, щоб надати слову теплого емоційного забарвлення. (Див. глосарій, «Зменшувальна форма іменника».) Тож це слово можна також перекласти як «любі діти» або «улюблені діти». У Грецьких Писаннях воно трапляється дев’ять разів, завжди має переносне значення і стосується учнів (Гл 4:19; 1Ів 2:1, 12, 28; 3:7, 18; 4:4; 5:21).

Нову заповідь. Згідно з Мойсеєвим законом, потрібно було любити інших так, як себе (Лв 19:18), але не вимагалося виявляти саможертовну любов, яка спонукувала б навіть віддати життя заради інших. Ісусова заповідь справді була «новою», тобто такою, якої не було раніше. Сказавши: «Як я люблю вас», Ісус показав, що залишив своїм послідовникам досконалий приклад у тому, як любити людей, як жити не для себе, а для інших і бути готовим віддати за них своє життя. Своїм життям і смертю Ісус подав приклад любові, про яку йдеться в новій заповіді (Ів 15:13).

Життя. Або «душу». Значення грецького слова псіхе́, яке традиційно перекладають як «душа», залежить від контексту. У цьому вірші воно стосується життя Петра, яке, за його словами, він був готовий віддати за Ісуса. (Див. глосарій, «Душа».)

Життя. Або «душу». Значення грецького слова псіхе́, яке традиційно перекладають як «душа», залежить від контексту. В цьому вірші воно стосується життя Петра. (Див. коментар до Ів 13:37 і глосарій, «Душа».)

Медіафайли