О 5:00 ранку старійшина збору зателефонував молодому подружжю, Фемі Дуродолі і його дружині, Яні. Фемі походить з Нігерії, а Яна — українка. Вона пригадує: «Брат сказав нам: “Не переживайте, просто збирайтеся. Російські війська наближаються до Києва”. У той момент все в мені охололо».

Яна і Фемі одягнулися, перед від’їздом востаннє приготували собі кави і прочитали щоденний вірш. Того дня це були слова з Ісаї 30:15: «Не тривожтеся та виявляйте довір’я, бо в цьому буде ваша сила». Фемі палко помолився до Єгови, вони взяли лише свої «тривожні валізки» і втекли в Нідерланди, лишивши в Києві все, що мали.

Щось подібне пережило багато братів і сестер, які вирішили покинути Україну після 24 лютого 2022 року, коли почалась війна. В Україні налічується приблизно 130 000 Свідків Єгови. На сьогодні понад 36 000 Свідків прийняли рішення втекти, з них понад 16 000 поїхали в інші країни. Братам і сестрам доводиться лишати рідний дім, роботу й одновірців. Під час воєнного конфлікту в Україні чоловікам віком від 18 до 60 років не дозволяється покидати країну. Але є винятки, зокрема можуть виїхати чоловіки, які є громадянами інших країн.

Багато біженців, взявши найнеобхідніше, сідають у поїзди та автобуси і вирушають у важку дорогу до безпечного місця, іноді навіть не знаючи, яким буде кінцевий пункт призначення. Ті, хто виїжджає з міст, де ведуться бої, не знають, чи колись повернуться додому. Але віра в Єгову додає їм сил.

«Ми все залишили, взяли тільки деякі речі,— каже Яна.— Ця ситуація нагадала нам: єдине, що має значення — це твої стосунки з Єговою».

Неподалік будинку сестри Лілії Антонюк, яка також мешкала в Києві, вибухали снаряди. Лунали сирени. У місті можна було побачити спалені машини, розбомблені будівлі та мости.

Лілія та її 17-річна донька, Олександра, вирішили виїхати з міста. Кілька днів вони добиралися до Польщі у переповненому поїзді. У них було мало їжі, і їм довелося багато годин стояти. Коли сестри доїхали до Перемишля, то нарешті відчули спокій.

«Коли ми побачили братів з написами “JW.ORG”, то зрозуміли, що все буде добре»,— розповідає Лілія. Сестер забрали до Залу Царства, де вони зігрілися, поїли і трошки відпочили. Після цього їх перевезли у приватне помешкання.

«Ми відчули турботу Єгови, і наша віра зміцнилася,— каже Лілія, яка згодом переїхала в Німеччину.— Я дуже вдячна Єгові за його любов і за братів та сестер, які готові допомогти у важкі часи».

Сестра Анастасія Ковальова розповіла, як російські війська обстріляли Запоріжжя. Зі своєї квартири вона бачила яскраві спалахи та чула вибухи. Ці звуки негативно впливали на племінників Анастасії, яким 7 і 3 роки. Тож було вирішено виїхати. Анастасія з дружиною свого брата, Анною, та їхніми дітьми через Польщу дісталися Німеччини. «Ми не могли багато взяти, тому потребували одягу та інших речей,— говорить Анастасія.— Але брати про все потурбувалися. Ми маємо все, що потрібно, і навіть більше».

Сестра Анастасія Щукіна та її мама, Ольга Лисенко, щоразу, як чули сирени, ховалися в холодному підвалі свого невеликого будинку. Ці сестри-піонерки служили в Браїлові (Вінницька обл.), де була потреба у вісниках. Вони хотіли залишитися, але ситуація ставала дедалі небезпечнішою, тож зрештою вони вирішили поїхати. Взявши найнеобхідніше, сестри сіли на поїзд. Вони їхали два дні, спали зовсім мало. Для Ольги поїздка була нелегкою, бо їй 58 років і в неї погане здоров’я. О 2:00 сестри прибули до Ряшева (Польща). Їх зустріли одновірці. «Незважаючи на пізню годину, брати чекали на нас,— сказала Анастасія.— Ми надзвичайно вдячні Єгові і братам та сестрам».

У Сумах брат Анджей Хиба, родом з Польщі, і його дружина Елізабет, яка походить з Великобританії, разом з п’ятьма іншими людьми ховалися в підвалі будинку одного брата. Було чути гул винищувачів, а також стрілянину та вибухи. Братам і сестрам додало мужності художнє відео «Я покладаюсь на тебе, Єгово». У ньому розповідається про царя Єзекію і ассирійців, які оточили Єрусалим.

«Брати присилали нам різні біблійні уривки, наприклад, заохочували прочитати 27-й Псалом»,— розказав Анджей, який з дружиною зараз у Польщі.

Ми впевнені, що Єгова підтримає наших братів і сестер, які пережили «втрату всього» і з нетерпінням чекають майбутнього без війни (Філіппійців 3:8).