Я виростав у Лос-Анджелесі (штат Каліфорнія) в районах, що мали недобру славу через вуличні банди й наркотики. Я був другим із шести дітей.

Мама виховувала нас як членів євангелічної церкви. Однак у підлітковому віці я вів подвійне життя. Щонеділі я співав у церковному хорі, а серед тижня ходив на вечірки, вживав наркотики і займався неморальністю.

У мене був запальний та агресивний характер. Я встрявав у бійки і бився усім, що попало. Те, чого вчила церква, не стримувало мене. Я казав: «Помста належить Господу, а я — знаряддя в його руках». Наприкінці 1960-х років, навчаючись у старших класах, я захопився «Чорними пантерами» — політичним угрупованням, яке захищало громадянські права за допомогою зброї. Я став членом учнівського об’єднання, котре боролося за права громадян. Кілька разів ми організовували протести, через що тимчасово закривали школу.

Але цього мені було замало. Тож я втягнувся в злочини, до яких мене штовхала ненависть. Наприклад, якось ми з друзями подивилися фільми про те, яких знущань зазнавали колись раби-африканці в Америці. Вражені такою несправедливістю, ми прямо в кінотеатрі побили білошкіру молодь. Після цього ми пішли у квартали, де живуть білі, в пошуках нових жертв.

Мені ще не виповнилося двадцяти, а я, як і мої брати, вже був запеклим злочинцем. У нас почалися проблеми з владою. Один з моїх молодших братів був членом жорстокої банди, і я не раз брав участь у їхніх злочинах. Я дедалі більше погрузав у злі.

Батьки одного мого друга були Свідками Єгови. Вони запросили мене на своє зібрання. Коли я прийшов, то відразу помітив, що Свідки дуже відрізняються від решти людей. Кожен мав Біблію і користувався нею під час зібрання. Навіть молодь брала участь у програмі. Мене вразило те, що Бог має ім’я, Єгова, і що його часто вживали (Псалом 83:18). Хоча присутні належали до різних національностей, між ними не було й натяку на расові поділення.

 Спочатку я не хотів, аби Свідки вивчали зі мною Біблію, однак мені подобалося приходити на їхні зібрання. Якось увечері, коли я сидів на зібранні Свідків, мої друзі пішли на концерт. Там вони до смерті побили підлітка через те, що він не хотів віддати їм свою шкіряну куртку. Наступного дня вони хизувалися цим і навіть у суді не шкодували про скоєне. Більшість із них отримала довічне ув’язнення. Уявіть, як я радів, що того вечора був не з ними. Тоді я твердо постановив змінити своє життя і почав вивчати Біблію.

У житті я дуже часто стикався з расовою ненавистю, тому був просто вражений тим, як Свідки ставляться одні до одних. Для прикладу, коли білий Свідок збирався їхати за кордон, то попросив дбати про його дітей чорношкіру сім’ю. А одна біла сім’я взяла до себе чорношкірого юнака, який не мав де жити. Я переконався, що до Свідків Єгови можна застосувати Ісусові слова, записані в Івана 13:35: «Якщо між вами буде любов, по цьому всі розпізна́ють, що ви мої учні». Я зрозумів, що знайшов правдиве братство.

Вивчаючи Біблію, я побачив, що мушу змінювати своє мислення. Я усвідомив, що бути мирним недостатньо; важливо бути переконаним, що це найкращий шлях у житті (Римлян 12:2). Поступово я зробив духовний прогрес і в січні 1974 року охрестився, ставши Свідком Єгови.

А втім, навіть після хрещення мені потрібно було працювати над своїм характером. Якось під час проповідування від дому до дому я погнався за злодієм, який щойно поцупив радіо з моєї машини. Я вже майже наздогнав його, але він кинув радіо і втік. Коли я розповів це тим, хто був зі мною, один старійшина запитав: «Стівене, а що ти зробив би, якби упіймав його?». Це питання змусило мене задуматись і спонукало далі розвивати миролюбність.

У жовтні 1974 року я став повночасним служителем Свідків Єгови і щомісяця присвячував 100 годин, аби навчати людей біблійної правди. Згодом мені випала честь служити у всесвітньому центрі Свідків Єгови в Брукліні (Нью-Йорк). 1978 року я повернуся до Лос-Анджелеса, щоб доглядати свою маму. Через два роки я одружився з Аарондою. Вона стала для мене величезною підтримкою і до самої смерті матері допомагала мені піклуватися про неї. Пізніше нас з Аарондою запросили на навчання у Біблійній школі «Гілеад» Товариства «Вартова башта». Коли ми закінчили її, нас призначили місіонерами в Панаму, де ми служимо й досі.

Після хрещення я не раз потрапляв у ситуації, які легко могли розбудити в мені агресію. Я навчився у такі моменти зберігати спокій або просто йти геть від тих, хто намагається мене спровокувати. Багато хто, у тому числі моя дружина, хвалять мене за це. Інколи я сам собі дивуюсь. Однак я розумію, що це не моя заслуга, а доказ того, що Біблія має силу докорінно змінювати людей (Євреїв 4:12).

Біблія наповнила моє життя змістом і навчила бути по-справжньому миролюбним. Я більше не б’ю людей, натомість я допомагаю їм духовно. Я навіть вивчав Біблію з колишнім ворогом зі школи. Після його хрещення ми деякий час жили в одній кімнаті. Він і донині залишається моїм близькими другом. Ми з дружиною допомогли понад 80 людям, з якими вивчали Біблію, стати Свідками Єгови.

Я безмежно вдячний Єгові за те, що він дарував мені щасливе і змістовне життя серед правдивого братства.