Мінливе обличчя «християнства». Чи Бог схвалює його?

ПРИПУСТІМО, ви попросили художника намалювати ваш портрет. Коли він закінчив, ви захоплюєтесь — досконала схожість. Ви гадаєте, що діти, онуки та їхні внуки з великою гордістю дивитимуться на цей портрет.

Але через кілька поколінь комусь із ваших нащадків здається, що поріділий проділ на портреті небажаний, отже він домальовує більше волосся. Іншому не подобається форма носа, тому він змінює його. З бігом поколінь робляться інші «покращення», так що зрештою особа на портреті вже мало чим схожа на вас. Коли б ви знали, що так станеться, як би ви почувалися? Безсумнівно, обурилися б.

На жаль, ця розповідь про портрет — це, по суті, розповідь про номінальну християнську церкву. Історія засвідчує, що невдовзі після смерті апостолів Христа, як і передбачалося в Біблії, почало змінюватися офіційне обличчя «християнства» (Матвія 13:24—30, 37—43; Дії 20:30) *.

Звичайно, немає нічого поганого в тому, щоб застосовувати біблійні принципи до різних культур та епох. Але зовсім інша справа змінювати біблійні вчення, намагаючись пристосовувати їх до загальноприйнятого мислення. Саме це й сталося. Візьміть, наприклад, до уваги зміни в ряді важливих питань.

Церква об’єднується з державою

Ісус навчав, що його правління, тобто Царство, є небесне, і воно в належний час знищить усі людські правління та запанує над цілою землею (Даниїла 2:44; Матвія 6:9, 10). Воно не буде панувати через людські політичні системи. «Моє Царство не із світу цього»,— сказав Ісус (Івана 17:16; 18:36). Отже, Ісусові учні, хоча й були законослухняні, ухилялися від участі в політичних справах.

Але з IV сторіччя, від часу римського імператора Константина, багато людей, що називали себе християнами, вже не мали сил чекати Христового повернення й встановлення Божого Царства. Мало-помалу почало змінюватися їхнє ставлення до політики. «До Константина,— говориться в книжці «Історія Європи» (англ.),— християни не намагалися використовувати [політичну] владу, щоб просувати свої справи. Після Константина християнство й національна політика вже йшли пліч-о-пліч». Перероблене християнство стало офіційною «вселенською», або «католицькою», релігією Римської імперії.

 В англійській енциклопедії «Великі епохи людства» говориться, що через цей тісний союз церкви й держави «в 385 році по Р. Х. церква сама почала страчувати єретиків, а її клір посів майже таку саму владу, як імператори, хоча минуло всього 80 років після останньої великої хвилі переслідування християн». Так почалась доба, в якій знаряддям до навернення став меч, а не переконування; титуловані, спрагнені влади священнослужителі заступили скромних проповідників першого сторіччя (Матвія 23:9, 10; 28:19, 20). Історик Г. Дж. Уеллс написав про «величезні відмінності між» християнством четвертого сторіччя «і вченнями Ісуса з Назарета». Ці «величезні відмінності» навіть вплинули на основні вчення про Бога й Христа.

«Переробили» Бога

Христос і його учні навчали, що є тільки «один Бог — Отець», який вирізняється особистим ім’ям Єгова, і воно з’являється в ранніх біблійних рукописах приблизно 7000 разів (1 Коринтян 8:6; Псалом 68:4, Дерк.). Бог створив Ісуса, і той, як говориться в Колосян 1:15 (Новий Завіт у перекладі Українського Католицького Університету), є «первородний усього сотворіння». Тому, як створена істота, Ісус відверто заявив: «Більший за Мене Отець» (Івана 14:28).

Але в третьому сторіччі деякі впливові церковнослужителі, закохані в тринітарне вчення грецького філософа-язичника Платона, почали переробляти уявлення про Бога, щоб припасувати його до тринітарної доктрини. У наступних сторіччях цією доктриною без жодних біблійних підстав було піднесено Ісуса до рівня Єгови, а з Божого святого духу, або діючої сили, було зроблено особу.

Щодо засвоєння церквою язичницького поняття про Трійцю «Нова католицька енциклопедія» (англ.) говорить: «До кінця четвертого сторіччя формулювання: «Один Бог у трьох Особах» — не було ґрунтовно вкорінене й лише частково засвоїлося в житті християнина та його віросповіданні. Але са́ме це формулювання передусім претендує на назву — догмат про Трійцю. В Апостольских отців не було нічого, що навіть здалека натякало б на такий спосіб мислення чи підхід до справи».

Так само «Американська енциклопедія» говорить: «Догмат про Трійцю з четвертого сторіччя точно не відображав ранньохристиянського вчення про природу Бога, а, навпаки, був відходом від цього вчення». «Оксфордський посібник до Біблії» (англ.) називає Трійцю одним із багатьох «пізніших формулювань символу віри». Проте Трійця не була єдиним язичницьким поняттям, яке засвоїла церква.

Змінили поняття душі

Сьогодні загальнопоширеним є вірування, що людина має безсмертну душу, яка живе після смерті тіла. Але чи ви знаєте, що таке церковне вчення також було пізнішим додатком? Ісус підтвердив біблійну правду, що померлі «нічогісінько не тямлять» — вони, так би мовити, сплять (Екклезіяста 9:5, Кул.; Івана 11:11—13). Життя їм буде повернено за допомогою воскресіння — пробудження зі сну смерті (Івана 5:28, 29). Якби існувала безсмертна душа, її не потрібно було б воскрешати, оскільки саме безсмертя виключає можливість смерті.

Крім того, Ісус унаочнив біблійне вчення про воскресіння, повертаючи до життя померлих. Візьміть, наприклад, Лазаря, який був мертвий чотири дні. Коли Ісус воскресив Лазаря, той вийшов з могили живою людиною — людиною, яка дихала. Жодна безсмертна душа не повернулася з небесного блаженства назад у тіло Лазаря, коли той прокинувся з мертвих. Якби так було, то, воскресивши цього чоловіка, Ісус не зробив би йому жодної послуги! (Івана 11:39, 43, 44).

Звідки ж взялась теорія про безсмертну душу? У «Вестмінстерському словнику християнської теології» (англ.) говориться, що це поняття своїм виникненням «завдячує більше грецькій філософії, ніж  біблійному об’явленню». «Єврейська енциклопедія» (англ.) пояснює: «Погляд, що душа продовжує існувати після розкладу тіла,— це питання філософської або теологічної спекуляції, а не справжньої віри, і тому у Святому Письмі він ніде чітко не викладається».

Часто одна фальш породжує іншу, і це стосується вчення про безсмертну душу. Воно відкрило шлях язичницькому поняттю про вічні муки у вогняному пеклі *. Проте Біблія чітко говорить, що «заплата за гріх — смерть», а не вічні муки (Римлян 6:23). Отже, описуючи воскресіння, переклад Деркача говорить: «І море віддало мертвих, що були в ньому, і смерть і пекло віддали мертвих, які були в них». Також в Новому Завіті за редакцією Філарета говориться, що «віддало море мертвих... і смерть і пекло віддали мертвих, які були в них». Просто кажучи, ті, що перебувають у пеклі, є мертвими, вони «сплять», як повідомив Ісус (Об’явлення 20:13).

Чи ви вважаєте, що вчення про вічне засудження в пеклі притягує людей до Бога? Навряд. Це викликає огиду в справедливих і добрих людей! Біблія ж навчає, що «Бог є любов» і що для нього огидним є навіть жорстоке ставлення до тварин (1 Івана 4:8; Приповістей 12:10; Єремії 7:31; Йони 4:11).

Перероблення «портрета» в наш час

Процес «перероблення» Бога й християнства продовжується донині. Один професор релігієзнавства недавно описав боротьбу у своїй протестантській церкві «між авторитетом Святого Письма і його віровчення та авторитетом сторонніх людських ідей; між вірністю церкви владі Христа та узгодженням християнства з духом епохи й реформуванням згідно з цим духом. Отже, постає важливе питання: чим керується церква... Святим Письмом чи панівною ідеологією нашої доби?»

На жаль, «панівна ідеологія нашої доби» все ще має перевагу. Приміром, не є таємницею, що багато церков змінили свою позицію щодо різних питань, аби виглядати прогресивними та сприйнятливими до нових ідей. Церкви стали дуже ліберальними, особливо в питаннях моралі, як про це згадується у вступній статті. Але Біблія недвозначно говорить про те, що розпуста, перелюб і гомосексуалізм — це тяжкі гріхи в Божих очах і ті, хто чинить їх, «не вспадкують Божого Царства» (1 Коринтян 6:9, 10; Матвія 5:27—32; Римлян 1:26, 27).

Коли апостол Павло написав вищенаведені слова, довколишній греко-римський світ був переповнений різними формами зла. Павло міг розмірковувати: «Авжеж, Бог спопелив Содом і Гоморру за грубу аморальність, але це було 2000 років тому! Це аж ніяк не стосується нашої епохи освічення». Одначе Павло не намагався знайти логічного виправдання, він не хотів перекручувати біблійної правди (Галатів 5:19—23).

Дивіться на справжній «портрет»

Звертаючись до єврейських релігійних провідників своїх днів, Ісус сказав, що їхнє поклоніння було ‘даремне, бо вони навчали наук — людських заповідей’ (Матвія 15:9). Представники кліру загальновизнаного християнства зробили й далі роблять з Христовим вченням те саме, що зробили ті релігійні лідери із Законом Єгови, переданим через Мойсея,— вони заляпали божественну правду «фарбою» традиції. Але заради щиросердих людей Ісус зчистив усю фальш (Марка 7:7—13). Ісус звіщав правду, незважаючи на те, чи вона була популярна, чи ні. Боже Слово завжди було для нього авторитетом (Івана 17:17).

Наскільки ж відрізняється Ісус від більшості людей, що називають себе християнами! У Біблії передрікалося: «[Люди] здорової  науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться» (2 Тимофія 4:3, 4). Ці «байки», декілька з яких ми розглянули, духовно руйнують, тимчасом як правда з Божого Слова збудовує й веде до вічного життя. Свідки Єгови заохочують вас дослідити цю правду (Івана 4:24; 8:32; 17:3).

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 7]

Походження назви християнин

Щонайменше десять років після смерті Ісуса його послідовників знали як тих, що належать до «дороги» (Дії 9:2; 19:9, 23; 22:4). Чому? Тому що їхній спосіб життя зосереджувався на вірі в Ісуса Христа, який є «дорогою, і правдою, і життям» (Івана 14:6). Відтак, приблизно після 44 року н. е., у сирійській Антіохії за божественним провидінням «найперш християнами названо учнів» Ісуса (Дії 11:26). Ця назва швидко поширилась навіть серед урядовців (Дії 26:28). Нова назва не змінила способу життя християн, для яких взірцем залишилося життя Христа (1 Петра 2:21).

[Ілюстрації на сторінці 7]

Своїм публічним служінням Свідки Єгови скеровують людей до Божого Слова Біблії.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 4]

Третя зліва: United Nations/Photo by Saw Lwin