Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Просте життя у служінні Єгові

Просте життя у служінні Єгові

 Життєпис

Просте життя у служінні Єгові

РОЗПОВІЛА КЛАРА ГЕРБЕР МОЄР

Мені 92 роки, і я майже не можу ходити, але ще маю ясний розум і добру пам’ять. Яка ж я вдячна за привілей служити Єгові з дитинства! Цим скарбом я великою мірою завдячую простому життю, яке старалася ніколи не ускладнювати.

Я НАРОДИЛАСЯ 18 серпня 1907 року в місті Аллайансі (штат Огайо, США) і була найстаршою з п’ятьох дітей у сім’ї. Коли мені було вісім років, до нашої молочної ферми приїхав на велосипеді повночасний служитель Дослідників Біблії, як тоді називалися Свідки Єгови. Він зустрівся з моєю мамою, Лорою Гербер, в дверях і запитав, чи вона знає, чому існує зло. Мати завжди цікавилася цим.

Порадившись з батьком, який був у коморі, мати замовила шість томів «Викладів Святого Писання». Вона буквально проковтнула ці книжки і була глибоко зворушена біблійними істинами, про які дізналася. Пройшовши 6-й том, «Нове створіння», вона ясно зрозуміла потребу християнського хрещення через занурення. Оскільки мати не знала, де знайти Дослідників Біблії, то попросила нашого батька охрестити її в невеликому потічку в нас на фермі, хоча стояв холодний місяць березень 1916 року.

Невдовзі після цього мати прочитала в газеті оголошення, що в Холі ветеранських дочок в Аллайансі буде промова на тему «Божий Плян Віків». Вона негайно відгукнулася, оскільки 1-й том «Викладів Святого Писання» мав таку ж назву. Запрягли коня в бричку, і ціла сім’я поїхала на наше перше зібрання. З того часу вечорами по неділях і середах ми відвідували зібрання в  домах братів. Невдовзі мати знову прийняла хрещення, цього разу її охрестив представник християнського збору. Батько, завжди зайнятий працею на фермі, з часом зацікавився вивченням Біблії і охрестився через кілька років.

Зустріч з відповідальними братами

В день 10 червня 1917 року Дж. Ф. Рутерфорд, тодішній президент Товариства Вартової башти, прибув з візитом в Аллайанс і виголосив промову «Чому народи воюють?». Мені було тоді дев’ять років, і я була там з батьками і своїми двома братами Віллі та Чарлзом. Прийшло понад 100 чоловік. Після промови брата Рутерфорда більшість присутніх стали сфотографуватися коло театру «Колумбія», в якому виголошувалася промова. Наступного тижня у тому ж місці А. Х. Макміллан виголосив промову на тему «Боже прийдешнє Царство». Для нашого містечка це був привілей приймати таких гостей.

Пам’ятні ранні конгреси

Перший мій конгрес відбувся 1918 року в Атуотері, на віддалі кількох миль від Аллайанса. Мама запитала представника Товариства на тому конгресі, чи я вже достатньо доросла, щоб охреститися. Я вважала, що належно присвятилася Богові, щоб чинити його волю, отже мені дозволили охреститися того дня в струмку поблизу великого яблуневого саду. Я переодяглася в наметі, який брати поставили з цією метою, і охрестилася у старій, важкій нічній сорочці.

У вересні 1919 року ми з батьками поїхали поїздом до міста Сандаскі, що на березі озера Ері. Там ми сіли на пором і через короткий час прибули в Сідар-Пойнт, де мав відбутися пам’ятний конгрес. Зійшовши з порому, ми побачили маленький столик із закусками. Я отримала великий гамбургер, що в ті дні для мене було справжньою розкішшю. Він був такий смачний! Найбільша кількість присутніх на тому восьмиденному конгресі становила 7000. Не було системи озвучення, отже треба було уважно слухати.

На цьому конгресі було оголошено про випуск супровідного журналу «Вартової башти» — «Золотий вік» (тепер «Пробудись!»). Щоб побувати на цьому конгресі, я пропустила перший тиждень навчання у школі, але це було варто зробити. Сідар-Пойнт — це курортне місце, і в кухарів місцевого ресторану замовили обіди для делегатів. Але з якоїсь причини кухарі та офіціантки оголосили страйк, так що християнські брати, які зналися на приготуванні їжі, самі взялися за цю справу. Після того протягом десятиліть люди Єгови самі готували обіди на конгресах.

Ми мали привілей повернутися в Сідар-Пойнт також у вересні 1922 року на дев’ятиденний конгрес. Найбільша кількість присутніх на ньому перевищила 18 000 чоловік. Саме на тому конгресі брат Рутерфорд заохотив нас: «Оголошуйте, оголошуйте, оголошуйте Царя і його Царство!» Проте моє служіння почалося кілька років раніше з розповсюдження трактатів та журналу «Золотий вік».

Цінування служіння

На початку 1918 року я брала участь у розповсюдженні по сусідніх фермах трактату «Падіння Вавилона». Через холод ми нагрівали на пічці камінь стеатит і брали його в бричку, щоб гріти до нього ноги. Ми одягали товсті пальта й шапки, бо, хоча бричка була закрита зверху і з боків, однак не мала огрівання. Але то був щасливий час.

У 1920 році було приготовлене спеціальне видання книжки «Довершена таємниця» у формі журналу, яке називали ZG *. Ми з батьками розповсюджували цю публікацію в Аллайансі. У той час всі проповідували, підходячи до дверей по одному, тому я, теж сама, з побоюванням піднялася на веранду,  де сиділо кілька людей. Після мого вступу одна жінка сказала: «Вона дуже гарно говорила, правда»,— і взяла публікацію. Того дня мені вдалося розповсюдити 13 примірників — це був перший раз, коли я довше формально свідчила від дому до дому.

Коли я була в дев’ятому класі, мама захворіла на пневмонію і понад місяць лежала прикута до ліжка. Моя молодша сестра Гейзел була ще немовлям, тому я перестала ходити до школи, щоб допомогти з працею на фермі і доглядати дітей. Однак наша сім’я далі серйозно ставилась до біблійної правди і ми регулярно відвідували зібрання збору.

У 1928 році на Спомині Христової смерті усім присутнім роздали трактат під назвою «Дев’ять же де?». У ньому обговорювалося Луки 17:11—19, де Біблія каже, що тільки один з десяти очищених прокажених смиренно подякував Ісусові за чудесне зцілення. Це зворушило мене. Я запитала себе: «А яке моє цінування?»

Оскільки тепер ситуація вдома поправилась і я була здорова й не обтяжена обов’язками, то вирішила залишити дім і розпочати піонерування, як називається повночасне служіння. Батьки зі свого боку заохотили мене до цього. Отже, ми з партнеркою Агнес Алетою отримали призначення і 28 серпня 1928 року о 9 годині вечора сіли на поїзд. У нас було по одній валізці й одній сумці для біблійної літератури. На вокзалі мої сестри й батьки плакали, а ми разом з ними. Я думала, що можу їх більше не побачити, оскільки ми вважали, що Армагеддон близько. Наступного ранку ми прибули у місце свого призначення Бруксвілл (штат Кентуккі).

Ми зняли малу кімнату в пансіоні, закупили спагеті в банках і робили також бутерброди. Кожного дня ми розходилися в різні сторони — працювали по одному — і пропонували господарям п’ять переплетених книжок за пожертву 1,98 долара. Поступово ми опрацювали ціле місто, зустрічаючи багато людей, які досить добре цікавилися Біблією.

Протягом близько трьох місяців ми вже відвідали всіх у Бруксвіллі та його околицях, а також в Огасті. Отже, ми пішли далі — почали опрацьовувати містечка Мейсвілл, Паріс та Ричмонд. Протягом наступних трьох років ми опрацювали багато округ в Кентуккі, де не було зборів. Часто нам допомагали друзі й члени сім’ї з Огайо, які приїжджали і приєднувалися до нас у служінні на тиждень чи більше.

Інші пам’ятні конгреси

Конгрес у Колумбусі (штат Огайо) 24—30 липня 1931 року був справді незабутнім. Саме тоді було оголошено, що ми будемо носити біблійне ім’я Свідки Єгови (Ісаї 43:12). Раніше, коли люди питали нас, до якої релігії належимо, ми відповідали: «Міжнародні Дослідники Біблії». Але це нас не дуже добре відрізняло, оскільки були інші дослідники Біблії, зв’язані з різними релігійними групами.

Моя партнерка Агнес вийшли заміж, і я залишилась сама, тому з радістю сприйняла оголошення, що, хто шукає партнера для піонерування, може підійти у визначене місце. Там я зустріла Берту й Елсі Ґарті та Бессі Енсмінгер. Вони мали дві машини і шукали четверту сестру-піонерку, яка б з ними працювала. З конгресу ми виїхали вчотирьох, хоча раніше ніколи не зустрічалися.

Влітку ми проповідували в штаті Пенсільванія. Пізніше, коли надходила зима, ми просили призначення у тепліші штати — Північну Кароліну, Віргінію та Меріленд. Весною ми поверталися на північ країни. Таким був звичай піонерів у той час. У 1934 році Джон Бут і Рудольф Аббул, які дотримувалися того ж звичаю, взяли з собою Ральфа Моєра та його молодшого брата Вілларда в Газард (штат Кентуккі).

Я кілька разів зустрічала Ральфа, і ми ліпше познайомилися на великому конгресі у Вашингтоні, що проходив з 30 травня до 3 червня 1935 року. Ми з Ральфом сиділи разом на балконі, коли виголошувалась промова про «велику громаду», або «великий  натовп» (Об’явлення 7:9—14). До того часу ми вважали, що до великої громади належать ті члени небесного класу, які менш вірні, ніж 144 000 (Об’явлення 14:1—3). Тому я не хотіла бути одною з них!

Коли брат Рутерфорд пояснив, що велика громада — це земний клас вірних людей, які переживуть Армагеддон, багато були здивовані. Після цього він попросив усіх з великої громади встати. Я не піднялася, але Ральф так. Пізніше справа стала мені зрозумілішою, і 1935 рік був останнім роком, коли я споживала від символічного хліба й вина на Спомині Христової смерті. Однак мати продовжувала споживати від символів аж до смерті у листопаді 1957 року.

Постійний партнер

Ми з Ральфом переписувалися. Я служила в місті Лейк Плесід (штат Нью-Йорк), а він — у Пенсільванії. У 1936 році Ральф побудував невеликий трейлер, який можна було возити машиною. Він привіз його з Потстауна, що в Пенсільванії, до Ньюарка (штат Нью-Джерсі) на конгрес, що проходив 16—18 жовтня. Одного вечора після програми я разом з кількома піонерами пішла подивитися на Ральфів новий трейлер. Коли ми стояли з ним всередині трейлера коло невеличкого вмонтованого умивальника, він запитав: «Подобається тобі мій трейлер?»

Коли я кивнула, він задав друге питання: «Хочеш у ньому жити?»

«Так»,— відповіла я, і тоді він поцілував мене так ніжно, що той поцілунок я ніколи не забуду. Через кілька днів ми отримали дозвіл на одруження. А 19 жовтня, день після конгресу, поїхали в Бруклін на екскурсію по друкарні Товариства Вартової башти. Після цього ми попросили призначити нам територію. Ґрант Сьютер був відповідальний за території і він запитав, хто буде на ній працювати. Ральф відповів: «Ми, якщо одружимось».

«Якщо прийдете сюди о 5-й, можемо це влаштувати»,— сказав брат Сьютер. Отже, того вечора ми одружилися в домі одного Свідка в Бруклін-Хайтс. Ми з друзями пообідали в місцевому ресторані, а тоді громадським транспортом доїхали до Ральфового трейлера в Ньюарку.

Невдовзі після цього ми поїхали в Гетсвілл (штат Віргінія) — наше перше спільне піонерське призначення. Спершу працювали в окрузі Нортумберленд, пізніше в округах Фултон та Франклін (штат Пенсільванія). У 1939 році Ральфа запросили до зональної праці — діяльності, яка полягала у відвідуванні певної кількості зборів по черзі. Ми обслуговували збори у шаті Теннессі. Наступного року у нас народився син Аллен, а в 1941 зональна праця була припинена. Тоді нас призначили спеціальними піонерами в місто Маріон (штат Віргінія). У той час це означало проводити 200 годин у служінні щомісяця.

 Зміни в житті

У 1943 році я відчула необхідність припинити спеціальне піонерське служіння. Жити в тісному трейлері, доглядати малу дитину, готувати їжу, піклуватися, щоб усі ходили в чистому одязі, і проводити близько 60 годин у служінні щомісяця — це було вершиною моїх можливостей. Але Ральф далі служив спеціальним піонером.

Ми повернулися в Аллайанс (штат Огайо) у 1945 році, продали трейлер, який був нашим домом дев’ять років, і вселилися у дім на фермі разом з моїми батьками. Саме там, на веранді того дому, народилася наша дочка, Ребека. Ральф знайшов у місті роботу з неповним робочим днем і служив сталим піонером. Я працювала на фермі і з усіх сил допомагала йому піонерувати. Хоча мої родичі безкоштовно запропонували нам землю й будинок, Ральф відмовився. Він хотів залишатися необтяженим, щоб повніше займатися справами Царства.

У 1950 році ми переїхали в Потстаун (штат Пенсільванія) і зняли будинок за 25 доларів на місяць. Протягом наступних 30 років орендна плата зросла тільки до 75 доларів. Ми відчували, що Єгова допомагає нам вести просте життя (Матвія 6:31—33). Ральф працював три дні на тиждень перукарем. Кожного тижня ми вивчали Біблію з двома нашими дітьми, відвідували зібрання збору і цілою сім’єю проповідували добру новину про Царство. Ральф служив головуючим наглядачем у місцевому зборі. Завдяки тому, що ми вели простий спосіб життя, нам вдалося багато зробити в служінні Єгові.

Втрата дорогого партнера

У день 17 травня 1981 року ми сиділи в Залі Царства і слухали публічну промову. Ральф погано себе почував. Він вийшов у кінець залу і попросив обслуговуючого принести мені записку з повідомленням, що їде додому. Це було так не схоже на Ральфа, що я попросила когось відразу ж відвезти мене додому. Через годину Ральф помер від масивного інсульту. Після вивчення «Вартової башти» того ранку у зборі оголосили, що Ральф помер.

Того місяця Ральф був понад 50 годин у служінні. У повночасному піонерському служінні він провів більше 46 років. Понад сто осіб, з якими він проводив біблійні вивчення, стали охрещеними Свідками Єгови. Духовні благословення, які ми отримали, були варті всіх жертв, на які йшли протягом років.

Вдячна за свої привілеї

Останні 18 років я живу сама. Відвідую зібрання, проповідую, наскільки мені дозволяють сили, і вивчаю Боже Слово. Тепер я живу у домі для літніх громадян. У мене мало меблів, і я вирішила не мати телевізора. Але моє життя повноцінне і духовно багате. Мої батьки і двоє братів були вірними аж до смерті, а дві мої сестри продовжують вірно йти дорогою правди.

Я радію, що мій син Аллен служить християнським старійшиною. Багато років він встановлював у Залах Царства та Залах конгресів системи озвучення і працював у відділі озвучення на літніх конгресах. Його дружина вірно й віддано служить Богові, а двоє їхніх синів є старійшинами. Моя дочка, Ребека Каррес, вже провела понад 35 років у повночасному служінні, у тому числі чотири роки у всесвітньому центрі Свідків Єгови в Брукліні. Останні 25 років вони з чоловіком перебувають у роз’їзній праці в різних частинах Сполучених Штатів Америки.

Ісус сказав, що Царство подібне до захованого скарбу, який можна знайти (Матвія 13:44). Я вдячна, що моя сім’я знайшла той скарб багато років тому. Який же привілей оглядатися на понад 80 років присвяченого служіння Богові і ні про що не жаліти! Якщо б я могла прожити своє життя ще раз, то жила б так само, бо справді ‘Божа милість ліпша над життя’ (Псалом 63:4).

[Примітка]

^ абз. 17 «Довершена таємниця» — це сьомий том серії книжок під назвою «Виклади Святого Писання», з яких перші шість написав Чарлз Тейз Рассел. «Довершена таємниця» була опублікована після смерті Рассела.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Ми слухали промову брата Рутерфорда в 1917 році в Аллайансі (штат Огайо).

[Ілюстрація на сторінці 23]

Ми з Ральфом перед трейлером, який він побудував.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Я з двома своїми дітьми сьогодні.