Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Урім та туммім

Урім та туммім

 Урім та туммім

Урім та туммім — це предмети, які використовувались для визначення божественної волі, коли виникали питання державної ваги, на які потрібна була відповідь Єгови.

Як записано в Левит 8:8, Мойсей поклав на Аарона нагрудника і після цього дав до нагрудника урім та туммім. Хоча єврейський прийменник, перекладений тут як «до», може означати «на», те саме слово вживається у Вихід 25:16, де сказано покласти до ковчегу угоди кам’яні таблиці (Вихід 31:18). Існує версія, що урім та туммім — це 12 каменів, прикріплених до нагрудника. Однак цю версію заперечує факт, що під час церемонії інавгурації священика на Аарона був покладений готовий нагрудник з пришитими до нього 12 каменями, і після цього до нагрудника дали урім та туммім. Також порівняння віршів з Вихід 28:9, 12, 30 заперечує теорію, що урім та туммім — це два оніксових камені на нараменниках ефоду первосвященика (Вихід 28:9—14). Очевидно, це були окремі предмети.

Застосування уріму та тумміму. Варто зазначити, що урім та туммім мали бути на Аароновім серці, коли він входив «перед Господнє лице». Це, безсумнівно, стосується ситуації, коли Аарон питався Єгови, стоячи у Святому перед завісою до Святеє Святих. Їхнє розташування «на Аароновім серці», здається, вказує на те, що урім та туммім лежали у складці, або свого роду торбинці, яка утворювалась, оскільки нагрудник був складений удвоє. Вони були для «суду Ізраїлевих синів» і використовувались, щоб отримати відповідь від Єгови, коли виникало питання, важливе для провідників народу, а отже для самого народу. Єгова, Законодавець Ізраїлю, відповідав первосвященику, який спосіб дій правильний у даній ситуації (Вихід 28:30).

Давид просив Евіятара застосувати урім та туммім, коли той утік до Давида з ефодом після вбивства священиків Нова, під час якого помер Евіятарів батько. Очевидно, це був саме той ефод первосвященика (1 Самуїла 22:19, 20; 23:6—15).

Можливо, це були жеребки. З випадків, описаних у Святому Письмі, в яких люди питалися в Єгови з допомогою уріму та тумміму, випливає, що питання формулювали у такий спосіб, щоб давалася відповідь «так» чи «ні», або принаймні дуже коротка і пряма відповідь. Один раз урім згадується сам, але, очевидно, мається на увазі також туммім (1 Самуїла 28:6).

Багато біблійних коментаторів вважає, що урім та туммім — це жеребки. В англійському перекладі Джеймса Моффатта у Вихід 28:30 вони названі «священними жеребками». Дехто припускає, що це були три предмети: один з написом «так», другий — «ні», а третій чистий. Один з них витягали, і цим давалась відповідь на поставлене питання, а якщо виймали чистий предмет, то це вказувало, що відповіді не буде. Інші думають, що це два плоскі камінці, з одного боку білі, з другого — чорні. Їх кидали, і якщо обидва падали білим боком догори, це означало «так», якщо чорним — «ні», а якщо один чорним боком, другий білим — то без відповіді. Одного разу, коли Саул питався в Єгови через священика, чи поновлювати йому напад на филистимлян, він не отримав жодної відповіді. Відчуваючи, що хтось серед його людей згрішив, він просив Бога: «Дай же тумім!» Саул та Йонатан були виділені з присутніх; після цього кинули жеребок, щоб визначити, хто з них двох винен. У цьому випадку здається, що просьба «Дай же тумім» стосується не кидання жеребка, а чогось іншого, хоча вона й може вказувати на наявність якогось зв’язку між ними (1 Самуїла 14:36—42).

Служили для зв’язку між царством і священством. Слова в Повторення Закону 33:8—10 стосуються ааронського священства. Там говориться: «Твій туммім і твій урім — для чоловіка святого [«вірного і відданого», НС] Твого». Згадка, що урім та туммім належать чоловікові вірному і відданому Єгові, можливо, наводить на думку вірність і відданість, яку виявило у випадку з золотим телям плем’я Левія, від якого і походить ааронське священство (Вихід 32:25—29).

Єгова зробив мудрий розпорядок про урім та туммім і дав його в руки первосвященика. Це зробило царя великою мірою залежним від священства, щоб уникнути надмірного зосередження влади в руках царя. З’явилась необхідність співпраці між царями і священиками (Числа 27:18—21). Єгова виявляв свою волю Ізраїлю через своє писане Слово, а також через пророків і в снах. Але здається, що він користувався пророками і давав сни в особливих випадках, тоді як первосвященик з урімом та туммімом завжди був присутній серед народу.

Використання припинене у 607 році до н. е. Згідно з єврейською традицією, використання уріму та тумміму припинилося, коли в 607 році до н. е. Єрусалим був спустошений і храм у ньому зруйнований вавилонським військом царя Навуходоносора («Вавилонський Талмуд», Сота 48б). Цей погляд підтримується повідомленням про ці предмети в Ездри та Неемії. Там описується, як декотрим чоловікам, які претендували на священицьке походження, але не могли знайти своїх імен у громадських записах, було сказано, що вони не можуть їсти з найсвятішого, аж поки священик не стане до уріму та тумміму. Але немає повідомлень про використання цих священних предметів у той час, і після того вони більше не згадуються в Біблії (Ездри 2:61—63; Неемії 7:63—65).

Більший Первосвященик радиться з Єговою. Як видно з Павлового Послання до євреїв, Ісус Христос є великим Царем-Священиком за чином Мелхиседековим (Євреїв 6:19, 20; 7:1—3). Він поєднує царство і священство. Прообразом його священицької праці була праця первосвященика у стародавньому Ізраїлі (Євреїв 8:3—5; 9:6—12). Увесь суд людства даний в його руки як такого Первосвященика (Івана 5:22). Проте, коли Ісус був на землі, він сповістив: «Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті» і «Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив» (Івана 14:10; 8:28). Він також сказав: «Коли Я суджу, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене!» (Івана 8:16). Звичайно, Ісус на своєму величному небесному становищі, навіки досконалий як Первосвященик, далі підкоряється своєму Отцю, від нього сподіваючись керівництва щодо суду. (Євреїв 7:28; порівняйте 1 Коринтян 11:3; 15:27, 28).