Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

ТЕМА НОМЕРА

Ваші клітини — живі бібліотеки!

Ваші клітини — живі бібліотеки!

У 1953 році молекулярні біологи Джеймс Вотсон і Френсіс Крік опублікували дані про відкриття, яке стало ключем до наукового розуміння життя. Вони встановили, що структура ДНК має форму подвійної спіралі *. Волокниста субстанція ДНК міститься переважно у ядрах клітин. У ДНК закодовано, або «записано», інформацію, що робить клітини, так би мовити, живими бібліотеками. Це дивовижне відкриття започаткувало нову еру в біології. Але якій меті служать ці «записи» у клітинах? І що важливіше, як вони там опинились?

ДЛЯ ЧОГО КЛІТИНАМ ІНФОРМАЦІЯ

Чи ви колись розмірковували, як насінина перетворюється в дерево або як із заплідненої яйцеклітини формується людина? Чи задумувались ви, як успадкували свої риси? Інформація у ДНК допомагає знайти відповіді на ці запитання.

Майже всі клітини містять ДНК — складні молекули, що нагадують довгі скручені драбини. У геномі людини, тобто у повному наборі нашої ДНК, ці драбини мають приблизно три мільярди хімічних «сходинок». Учені називають ті сходинки парами основ, оскільки кожна сходинка складається з двох хімічних сполук (усього таких сполук чотири). Ці сполуки позначаються першими літерами їхніх назв — А, Ц, Г і Т, які утворюють своєрідний простий алфавіт з чотирьох букв *. У 1957 році Крік висунув ідею про те, що завдяки лінійній послідовності хімічних сходинок кодуються вказівки. Цей код почали розуміти у 1960-х роках.

Інформацію — зображення, звуки, слова тощо — можна зберігати і обробляти по-різному. Комп’ютери, наприклад, роблять це у цифровій формі. Живі клітини зберігають і обробляють інформацію за допомогою хімічних зв’язків, і ДНК відіграє тут головну роль. Передача ДНК відбувається під час поділу клітин і розмноження організмів. А ці процеси вважаються визначальними ознаками усього живого.

Як клітини використовують інформацію? Уявіть собі, що ДНК — це набір рецептів, у яких точно і детально описано кожен крок усіх процесів. Проте в кінці виходить не торт або печиво, а капуста чи корова. Звичайно, в живих клітинах усі процеси відбуваються автоматично. А це вражає ще більше, адже свідчить про надзвичайну складність.

Якби записати інформацію, що міститься у бактеріальній клітині, то вийшла б 1000-сторінкова книжка

Генетична інформація використовується, коли у ній виникає потреба — наприклад, необхідно замінити зношені або уражені хворобою клітини новими, здоровими, чи передати потомству характерні риси. А який обсяг інформації містить ДНК? Поміркуйте про один з найменших організмів — бактерію. Німецький вчений Бернд-Олаф Кюпперс зазначив: «Якщо взяти за аналогію людську мову, то молекулярний текст, який описує будову бактеріальної клітини, можна порівняти до тисячосторінкової книжки». Недаремно професор хімії Девід Дімер написав: «Складність навіть найпростішої форми життя просто вражає». А скільки місця зайняв би геном людини? «Це була б ціла бібліотека з кількома тисячами томів»,— говорить Кюпперс.

«ЗАПИСАНИЙ ТАК, ЩО МИ МОЖЕМО ЙОГО РОЗУМІТИ»

За словами Кюпперса, вислів «молекулярно-генетична мова», яким окреслюють інформацію в ДНК,— це не просто метафора. «Подібно до будь-якої мови, молекулярно-генетичній мові притаманний свій синтаксис»,— пояснює Кюпперс. Іншими словами, ДНК має «граматику», тобто звід правил, котрі чітко визначають, як повинні бути сформульовані і виконані вказівки у ДНК.

Зі «слів» і «речень» в ДНК складаються розмаїті «рецепти», за якими виробляються білки та інші речовини — будівельний матеріал для різних клітин нашого організму. Приміром, за такими рецептами формуються клітини кісток, м’язів, нервів чи шкіри. «Нитка ДНК — це інформація, записана у формі коду, який складається з хімічних сполук. Одна сполука відповідає одній літері,— написав еволюціоніст Метт Рідлі.— Важко повірити, але цей код записаний так, що ми можемо його розуміти».

Цар Давид, який брав участь у написанні Біблії, молився до Бога: «Очі твої бачили мій зародок, у книзі твоїй були записані дні, коли мали формуватись усі його частини» (Псалом 139:16). Хоча Давид використав поетичну мову, він описав усе з надзвичайною точністю. Така точність притаманна біблійним письменникам, на яких анітрохи не впливали вигадки з міфології чи фольклору стародавніх народів (2 Самуїла 23:1, 2; 2 Тимофія 3:16).

Як дитина успадковує риси своїх батьків?

ЗВІДКИ ВЗЯЛАСЯ ЦЯ ІНФОРМАЦІЯ?

Як це часто буває, щойно вчені розгадують одну загадку, перед ними постає інша. Так було і з відкриттям ДНК. Коли дослідники зрозуміли, що ДНК містить закодовану інформацію, у мислячих людей виникло запитання: «Звідки там взялася ця інформація?» Безумовно, ніхто з людей не бачив, як формувалась перша молекула ДНК. Ми можемо лише доходити власних висновків. І необов’язково, що ці висновки будуть неправильні. Розгляньте нижченаведені приклади.

  • У 1999 році в Пакистані знайшли уламки стародавнього посуду з незвичайними позначками, або символами. Значення цих символів досі не розгадали. А втім, ніхто не сумнівається, що вони є витвором людських рук.

  • Через кілька років після того, як Вотсон і Крік відкрили структуру ДНК, двоє фізиків запропонували шукати в космосі закодовані радіосигнали. Це дало початок сучасним пошукам позаземного розуму.

У чому суть цих прикладів? Люди знають, що джерелом будь-якої інформації — чи то символів на глиняних черепках, чи то сигналів з космосу — має бути розумна особа. І, щоб дійти такого висновку, людям не потрібно бути свідками того, як з’являлась ця інформація. Все ж, коли було відкрито найскладніший з усіх відомих кодів — хімічний код життя,— багато хто відкинув логіку і почав стверджувати, що ДНК є результатом випадкових процесів. Чи це розумно? Чи послідовно? Чи науково? Немало поважних вчених говорить «ні». Серед них д-р Джин Хван і д-р Ян-Дер Ксюе. Ось що вони кажуть.

Д-р Джин Хван вивчає математичний аспект генетики. Колись він вірив у теорію еволюції, але завдяки глибоким дослідженням його погляди змінилися. Кореспонденту «Пробудись!» д-р Хван сказав: «Вивчення генетики допомагає краще збагнути механізми життя. Розуміння цих механізмів сповнює мене благоговінням перед мудрістю Творця».

Д-р Ян-Дер Ксюе є керівником ембріологічних досліджень у Піндунському національному науково-технологічному університеті (Тайвань). Він теж колись вірив, що життя виникло в процесі еволюції, аж поки внаслідок своїх досліджень не дійшов іншого висновку. Ось що він розповів про поділ і диференціацію клітин: «Кожен вид клітин має з’являтись у визначеному порядку і у визначеному місці. Спочатку з клітин формуються тканини, з яких у свою чергу формуються органи і кінцівки. Жоден інженер навіть і не мріє написати інструкції, які керували б подібним процесом. Однак програма розвитку ембріона дивовижним способом записана в ДНК. Коли я розмірковую про всю цю красу, то ні на мить не сумніваюся, що життя було створене Богом».

Джин Хван (зліва) і Ян-Дер Ксюе

ЧИ ЦЕ ПИТАННЯ ВАРТЕ УВАГИ?

Почуття справедливості підказує, що так! Якщо життя створив Бог, то шану за це слід віддавати йому, а не еволюції (Об’явлення 4:11). Крім того, якщо життя було створене Богом, який володіє неперевершеною мудрістю, воно має мету. Якби життя виникло у результаті некерованих процесів, ніхто не міг би сказати, для чого ми живемо *.

Проте мислячі люди бажають знати, у чому мета життя. За словами Віктора Франкла, який був професором неврології і психіатрії, «у житті людини пошуки змісту є головною рушійною силою». Інакше кажучи, ми маємо духовний голод, який прагнемо втамувати. Однак говорити про такий голод є сенс лише за умови, що ми були створені. А якщо нас створив Бог, то чи подбав він про те, щоб ми могли задовольняти свої духовні потреби?

Відповідь на це запитання міститься у словах Ісуса: «Не хлібом самим повинна жити людина, а кожним словом, що виходить з уст [Бога] Єгови» (Матвія 4:4). Досліджуючи слова Єгови, записані в Біблії, мільйони людей втамовують свій духовний голод. Завдяки цьому їхнє життя набуває справжнього змісту і вони отримують надію на майбутнє (1 Фессалонікійців 2:13). Біблія може мати такий же позитивний вплив і на вас. Щонайменше ця унікальна книга варта того, щоб ви її дослідили.

^ абз. 3 Вотсон і Крік під час досліджень спирались на праці своїх попередників, які вивчали ДНК (дезоксирибонуклеїнову кислоту). Дивіться супровідну інформацію  «ДНК. Ключові дати».

^ абз. 6 Букви відповідають таким сполукам, як аденін, цитозин, гуанін і тимін.

^ абз. 22 Більш детально питання еволюції і творення обговорюється у брошурах «Походження життя. П’ять важливих запитань» і «Чи виникло життя само по собі?». Їх можна знайти на www.jw.org/uk.