Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

У пошуках безпеки

У пошуках безпеки

 У пошуках безпеки

«Кінець XX століття не приніс кінця кровопролиттю і переслідуванням, які змушували людей рятуватися втечею. Десятки мільйонів осіб зустріли нове тисячоліття у таборах біженців та в інших тимчасових притулках. Боячись за своє життя, вони не наважуються повернутись додому». (Біл Фрелік, Комітет США у справах біженців)

ДЖЕЙКОБ мав одну мрію. Він мріяв про край, де всі житимуть спокійно, де бомби не вбиватимуть його кіз, де він зможе ходити до школи.

Люди в його містечку казали, що такий край справді існує, але дуже далеко. А батько застеріг, що мандрівка туди надзвичайно небезпечна, оскільки дехто помирав у дорозі від спраги й голоду. Все ж коли сусідка, чоловіка якої вбили, зібралася з дітьми піти туди, Джейкоб вирішив сам відправитися в дорогу.

Хлопець не взяв зі собою ані їжі, ані одягу. Першого дня він лише біг, біг і біг. Дорога до безпечного краю була всіяна трупами. Наступного дня Джейкоб зустрів жінку з їхнього містечка, яка запропонувала приєднатися до неї та її супутників. Вони йшли багато днів, минаючи безлюдні села. Якось їм довелося перейти мінне поле, і один чоловік з їхньої групи загинув. Єдиною їжею в дорозі було листя.

Через десять днів люди почали вмирати від голоду й виснаження. А потім на них стали скидати з літаків бомби. Зрештою Джейкоб перетнув кордон і прибув до табору біженців. Тепер він ходить до школи, і звук мотора літаків більше не лякає його. Усі літаки, які він бачить, несуть не бомби, а їжу. Але хлопець дуже сумує за своєю родиною й хотів би повернутися додому.

Таких, як Джейкоб, по світі мільйони. Чимало з них покалічила війна, інші страждають від голоду й спраги. Лише незначній кількості відомо, що таке нормальне родинне життя, а багато ніколи не повернеться додому. Це найнещасніші з усіх нещасних.

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців ділить цих знедолених  мандрівників на дві категорії. Біженцями називають тих, хто втікає з країни через небезпідставний страх перед насильством чи переслідуванням. А до другої категорії зараховують осіб, переміщених у межах їхніх національних кордонів. Вони також мусили покинути домівку через війну або інші загрози для життя, але й далі залишаються у власній країні *.

Ніхто не знає точного числа біженців і переміщених осіб, які животіють у тимчасових таборах або безпорадно переходять з місця на місце в пошуках безпеки. Згідно з деякими джерелами, загальна кількість таких нещасних по цілому світі може сягати 40 мільйонів, і половина з них — діти. Звідки ж всі вони беруться?

Проблема сьогодення

Проблема біженців набула нових масштабів під кінець Першої світової війни. Наслідком тієї війни став розпад імперій і переслідування національних меншин. А це призвело до того, що мільйони європейців у пошуках притулку переїхали на чужину. Друга світова війна, яка була набагато спустошливішою за попередню, також змусила мільйони осіб утікати з рідних домівок. З 1945 року війни набули більш локального характеру, але завдають такого ж сильного удару цивільному населенню, що проживає у місці конфлікту.

«Хоча війна завжди породжувала певну кількість біженців, але тільки у двадцятому столітті міжнародні конфлікти торкнулись усього населення воюючих країн,— каже Ґіл Льошер у книжці «Щось більше, ніж благодійність. Міжнародна співпраця й глобальна криза біженців» (1993 рік, англ.).— Стирання різниці між військовими й цивільними призвело до величезного потоку біженців, які відчайдушно намагалися врятуватись від безжалісного насилля».

Крім того, багато сьогоднішніх воєн — громадянські, і від них сильно потерпають не лише чоловіки призовного віку, але й жінки та діти. Здається, декотрі з цих конфліктів, що підтримуються закоренілими національними й релігійними поділами, ніколи не припиняться. В одній африканській країні, де нинішній етап громадянської війни триває уже 18 років, є чотири мільйони переміщених осіб, а ще сотні тисяч громадян втекли за кордон.

Єдиний спосіб, як виснажене війною цивільне населення може утекти від насилля,— це залишити свій дім. «Біженці покидають рідні землі і шукають способу потрапити в іншу країну не з власної волі чи задля особистих вигод, але через те, що не мають вибору»,— говориться у книжці «Стан біженців світу в 1997—1998 роках» (англ.). Проте в наші часи зовсім не легко отримати дозвіл на в’їзд в іншу державу.

Протягом 1990-х років загальна кількість біженців у світі зменшилася від близько 17 мільйонів до 14 мільйонів. Однак це лише позірне поліпшення ситуації. За приблизними підрахунками, того десятиліття число переміщених осіб у межах національних  кордонів досягло 25—30 мільйонів. Що ж відбувається?

З різних причин стало важче здобути офіційний статус біженця. Країни можуть відмовитися приймати біженців, оскільки не дають собі ради з величезним напливом людей або небезпідставно побоюються, що велика кількість біженців спричинить економічну й політичну нестабільність у державі. Але іноді цивільним, що зазнали страхіть війни, може просто бракувати сили, їжі чи грошей, аби подолати довгий шлях до кордону. Для них вихід лише один — перебратися в безпечніше місце у власній країні.

Ріст біженців з економічних причин

Окрім мільйонів справжніх біженців, є ще мільйони інших зубожілих людей, які намагаються поліпшити свою долю. І єдиний відомий їм шлях — це переїхати в країну, де набагато кращі умови життя.

Сімнадцятого лютого 2001 року коло берегів Франції сів на мілину поіржавілий старий корабель. Його вантаж складався з близько тисячі чоловіків, жінок і дітей, які пливли морем впроголодь уже близько тижня. За цю небезпечну подорож кожен з них заплатив по 2000 доларів, не знаючи навіть, до якої країни вони прямують. Як тільки судно сіло на мілину, капітан і команда корабля зникли. Але, на щастя, наляканих пасажирів було врятовано і французький уряд пообіцяв розглянути їхнє прохання надати їм притулок. Щороку до подібних подорожей вдаються мільйони людей.

Більшість таких емігрантів добровільно йдуть на серйозні труднощі й непевність, які чекають їх у чужій країні. Оскільки через бідність, насилля, дискримінацію, репресивну політику уряду — або й наявність усіх цих чотирьох факторів — життя вдома здається їм неможливим, вони якимось чином назбирують грошей на дорогу й покидають свою країну.

У пошуках ліпшого життя гине чимало людей. Протягом минулих десяти років втопилося або зникло коло 3500 емігрантів, які, прямуючи з Африки до Іспанії, намагалися перетнути Гібралтарську протоку. У 2000 році через брак повітря у вантажівці задушилося п’ятдесят вісім китайців, що хотіли таємно переїхати з Бельгії до Англії. Ще незліченна кількість емігрантів вмирає від спраги у Сахарі, коли переобтяжені старі вантажівки ламаються посеред пустелі.

Але, незважаючи на всі ці небезпеки, потік емігрантів, які переїжджають з економічних причин, невпинно зростає. Щороку до Європи переправляють контрабандою коло півмільйона осіб і ще 300 000 у США. За підрахунками Фонду ООН для діяльності в галузі народонаселення, в 1993 році кількість емігрантів по цілому світі складала 100 мільйонів, і понад третина з них оселилася в Європі та США. З того часу ця кількість, безперечно, значно зросла.

Багато з цих людей так ніколи й не знаходять безпечного життя, якого шукають. І зовсім мало знаходять постійний безпечний притулок. Дуже часто вони просто змінюють одні проблеми на інші. У наступній статті ми розглянемо деякі з цих проблем і їхні причини.

[Примітка]

^ абз. 8 Коли будемо говорити в цій серії статей про переміщених осіб, то не включатимемо тих 90—100 мільйонів, котрих змусили переселитися з огляду на побудову дамб, розробку корисних копалин, лісництво, сільськогосподарські програми тощо.