Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Підтасовка інформації

Підтасовка інформації

 Підтасовка інформації

«Завдяки вмілому й наполегливому застосуванню пропаганди навіть небо можна представити людям пеклом, і навпаки — найзлиденніше життя — раєм» (АДОЛЬФ ГІТЛЕР, «МОЯ БОРОТЬБА»).

З ПОЯВОЮ нових способів передачі інформації — окрім друкованого матеріалу люди почали застосовувати радіо, телебачення, телефон та Інтернет — дуже прискорився потік переконливих повідомлень. Ця революція у засобах зв’язку призвела до інформаційного перевантаження, оскільки людей просто затоплює незліченна кількість повідомлень звідусіль. Тому багато хто поспіхом поглинає таку інформацію, не піддаючи сумніву й не аналізуючи її.

Хитрий пропагандист любить, коли люди виявляють такий підхід, особливо якщо вони ігнорують логічне мислення. Пропаганда сприяє цьому. Вона збуджує емоції, використовує непевність, послуговується двозначністю мови й перекручує закони логіки. Як підтверджує історія, такі методи виявляються дуже ефективними.

Історія пропаганди

У наш час слово «пропаганда» набуло негативного забарвлення, викликаючи в уяві нечесні методи, але спочатку в цей термін не вкладалося такого значення. Термін «пропаганда», очевидно, походить від латинської назви групи римсько-католицьких кардиналів — Конгрегація пропаганди віри (Congregatio de Propaganda Fide). Цей комітет, який скорочено називався Пропаганда, був заснований папою Григорієм XV у 1622 році для нагляду за місіонерами. Поступово будь-які зусилля для поширення віри стали називати пропагандою.

Але концепція пропаганди не взяла свій початок у XVII сторіччі. З давніх часів люди використовували кожний можливий засіб, щоб поширювати ідеології чи посилювати славу або владу. Наприклад, ще з часів єгипетських фараонів пропагандистським намірам служило мистецтво. Ці царі проектували свої піраміди так, щоб вони віддзеркалювали владу й могутність. Рим також будували, маючи на меті політичні мотиви — звеличення держави. Термін «пропаганда» набув у цілому негативного  значення під час Першої світової війни, коли уряди почали брати активну участь у підготовці воєнних зведень, які поширювали засоби масової інформації. Протягом Другої світової війни Адольф Гітлер і Йозеф Геббельс довели, що були майстерними пропагандистами.

Після Другої світової війни пропаганда ставала дедалі важливішим знаряддям для підтримування національної політики. Як Західний блок, так і Східний проводили рішучі кампанії, щоб притягнути на свій бік маси несвідомих людей. Кожен аспект життя і державної політики використовували для пропагандистських намірів. Сьогодні вправність пропагандистських технічних прийомів дедалі зростає, і це видно на прикладі передвиборних кампаній, а також у рекламах тютюнових виробів. Так звані фахівці та інші авторитетні особи, працюючи на замовлення, зображають куріння як щось привабливе й здорове, а не як загрозу для здоров’я населення, чим ця звичка насправді і є.

 Брехня, брехня!

Звичайно, найвправнішою хитрістю пропагандистів є використання відвертої брехні. Розгляньте, наприклад, яку неправду написав Мартін Лютер 1543 року про євреїв у Європі: «Вони отруюють колодязі, здійснюють підступні вбивства, викрадають дітей... Вони озлоблені, мстиві, хитрі змії, вбивці й діти диявола, які завдають іншим болю і спричиняють шкоду». До чого він закликав так званих християн? «Підпалюйте їхні синагоги чи школи... Їхні доми [слід] також руйнувати і знищувати».

Професор, який займається державними і соціальними дослідженнями і вивчав той період історії, говорить: «Причиною виникнення антисемітизму аж ніяк не є вчинки євреїв, отже це явище не має нічого спільного зі знанням справжньої натури євреїв, яке ніби мають антисеміти». Він також зазначає: «З погляду інших, євреї були уособленням всього хибного, тому причину будь-якого природного або соціального лиха шукали перш за все саме в їхньому середовищі».

Черговий чинник — узагальнення

Ще однією дуже успішною тактикою пропаганди є узагальнення. Цей метод зводиться до приховування важливих фактів щодо справжніх предметів обговорення. Ним часто послуговуються, аби принижувати цілі групи людей. Приміром, у деяких європейських країнах часто можна почути: «Цигани [або іммігранти] — це злодії». Але чи це правда?

Дописувач Ріхардос Сомерітіс говорить, що в одній країні такий погляд призводив до «ксенофобії і дуже часто сприяв расистській ненависті» до іноземців. Однак, як виявилось, правопорушення у цій країні вчиняють як іноземці, так і місцеві жителі. Для прикладу: Сомерітіс зазначає, що, згідно з дослідженням, у Греції «96 зі 100 злочинів учиняють [греки]». «Причини злочинної діяльності носять скоріш економічний і соціальний характер, а не «расовий»,— говорить він. Сомерітіс звинувачує засоби масової інформації «за постійне сприяння ксенофобії та расизму» через перекручення інформації про злочинність.

Уживання образливих слів

Деякі люди ображають тих, хто не погоджується з ними, критикуючи їхній характер або мотиви, замість того, щоб зосереджуватись на фактах. Вони можуть дати особі, групі чи ідеї негативний і легкий до запам’ятовування ярлик, сподіваючись, що інші тепер послуговуватимуться саме ним. Якщо люди не визнаватимуть особу або ідею через негативний ярлик, замість того, щоб самим зважити факти, стратегія образника спрацювала.

Наприклад, останнім часом багато країн Європи, а також інші держави охопив антисектантський настрій. Через цю тенденцію виник неспокій, створився образ ворога й посилились існуючі упередження проти релігійних меншин. Часто слово «секта» стає ніби клеймом. «Сектант» — це те саме, що «єретик»,— написав німецький професор Мартін Кріле у 1993 році,— «а єретик сьогодні у Німеччині, як і за минулих часів [засуджений до знищення] — якщо не вогнем... то знеславленням, ізолюванням та доведенням до фінансового краху».

Інститут з аналізу пропаганди зазначає, що «зневажливі назви відіграють значну роль у світовій історії та в нашому розвитку. За допомогою них псували репутацію... [людей] відсилали до в’язниць, а чоловіки ставали настільки лютими, що вступали в бій і проливали кров своїх ближніх».

Гра на почуттях

Хоча, коли промовляють факти чи логічні аргументи, почуття зазвичай і не беруться до уваги, однак вони відіграють вирішальну роль у переконуванні. До емоцій апелюють досвідчені публіцисти, які вміють грати на почуттях так само майстерно, як і віртуоз на фортепіано.

 Приміром, страх — це почуття, яке може притупити розсудливість. Так як і заздрість, страх може грати на чиїхось почуттях. Канадська газета «Ґлоб енд мейл» за 15 лютого 1999 року опублікувала такі новини з Москви: «Коли минулого тижня в Москві три дівчини вчинили самогубство, засоби масової інформації в Росії негайно сповістили, що вони були фанатичними послідовниками Свідків Єгови». Зверніть увагу на слово «фанатичними». Природно, що люди боятимуться фанатичної релігійної організації, котра, як припускають, штовхає молодих людей до самогубства. Чи ці нещасні дівчата дійсно були якось пов’язані зі Свідками Єгови?

Ця ж газета продовжує: «Поліція пізніше визнала, що дівчата не мали нічого спільного зі [Свідками Єгови]. Але на той час московське телебачення вже вдалося до ще одного нападу на секту, розповідаючи глядачам, що Свідки Єгови співпрацювали з Адольфом Гітлером у Німеччині. Це суперечить історичним доказам, згідно з якими тисячі членів тієї секти були жертвами нацистських таборів смерті». У розумах неправильно поінформованих і, можливо, наляканих людей, Свідки Єгови повстали або як секта самогубців, або як нацистські співробітники!

Ненависть — сильне почуття, яке використовують пропагандисти. Коли треба викликати ненависть, особливо ефективною є провокаційна мова. Здається, існує майже нескінченний список огидних слів, які сприяють виникненню ненависті до певних расових, етнічних чи релігійних груп і підтримують її.

Деякі пропагандисти грають на гордощах. Часто заклики до гордості можна розпізнати за такими ключовими фразами, як «кожна розумна людина знає, що...» або «людина з такою освітою, як ти, не може не зауважити, що...». Така апеляція до гордості у свою чергу викликає страх видатися нерозумними. Професіонали у переконуванні добре про це знають.

Гасла й символи

Гасла — це розпливчасті твердження, які найчастіше використовують, щоб висловити чиюсь позицію або цілі. Через неконкретність з ними легко погодитись.

Наприклад, у часи національної кризи чи конфлікту демагоги можуть використовувати такі гасла, як «Це — моя країна, має вона рацію чи ні», «Батьківщина, релігія, сім’я» і «Свобода або смерть». Але чи люди ретельно аналізують справжні причини, які призвели до цього конфлікту або кризи? Чи вони лише погоджуються з тим, що їм говорять?

У документі про Першу світову війну Уїнстон Черчілль зауважив: «Потрібно тільки дати сигнал, щоб перетворити безліч мирних селян і робітників у могутнє військо, яке розірве один одного на шматки». Далі він зауважив, що, коли людям сказати, що робити, більшість з них відгукнеться, не задумуючись.

Пропагандист також має широкий вибір символів і знаків, за допомогою яких можна передавати повідомлення: 21 гарматний залп, військовий салют, прапор. Він може також грати на любові до батьків. Тому такі символи, як батьківщина, країна-мати або церква-мати є цінним знаряддям у руках хитрих майстрів умовляти.

Отже, підступне мистецтво пропаганди може ослаблювати здатність розмірковувати, перешкоджати ясному мисленню і розсудливості та привчати особу наслідувати юрбу. Як ви можете себе захистити?

[Вставка на сторінці 8]

Підступне мистецтво пропаганди може ослаблювати здатність розмірковувати й перешкоджати ясному мисленню.

 [Рамка/Ілюстрації на сторінці 7]

ЧИ ПРАЦЯ СВІДКІВ ЄГОВИ Є ПРОПАГАНДОЮ?

Деякі опоненти Свідків Єгови звинувачували їх у поширенні сіоністської пропаганди. Інші обвинувачували Свідків у тому, що своїм служінням вони підтримують комунізм. Хтось твердив, що праця Свідків Єгови сприяє ідеалам та інтересам «американського імперіалізму». Сьогодні існують і такі, хто доводить, що Свідки — це анархісти, які підбурюють до безладу з ціллю змінити соціальну, економічну, політичну чи правову систему. Звичайно, ці суперечливі обвинувачення не можуть усі бути правдивими.

Просто кажучи, жодне з вищезгаданих тверджень не стосується Свідків Єгови. Праця Свідків полягає у вірній слухняності наказу Ісуса Христа, який він дав своїм учням: «Моїми ви свідками будете... аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). Їхня праця зосереджена виключно на проголошенні доброї новини про небесне Царство — Боже знаряддя для забезпечення миру по всій землі (Матвія 6:10; 24:14).

Ті, хто спостерігає за Свідками Єгови, не знаходять жодного доказу, що ці християни є громадою, яка хоча б колись противилась порядку в будь-якій країні.

Багато журналістів, суддів та інших людей висловлювались про благотворний внесок Свідків Єгови в суспільне життя у своїх місцевостях. Розгляньте кілька прикладів. Кореспондентка з південної Європи, яка відвідала конгрес Свідків Єгови, зауважила: «Ці люди мають міцні сімейні узи, вони навчені любити й жити згідно зі своїм сумлінням, щоб не шкодити іншим».

Ще один журналіст, який раніше дотримувався негативного погляду щодо Свідків, заявив: «Вони живуть зразковим життям. Вони не порушують норм моралі й права». Політолог подібно зауважив: «Вони ставляться до інших з глибокою доброзичливістю, любов’ю і лагідністю».

Свідки Єгови навчають, що владі слід підкорятись. Будучи законослухняними громадянами, вони дотримуються біблійних норм щодо чесності, правдивості й охайності. Свідки дотримуються моральних норм у своїх сім’ях і навчають цього інших. Вони мирно живуть зі всіма людьми, не беруть участі в підривних демонстраціях чи політичних переворотах. Тоді як Свідки Єгови терпеливо чекають, коли Верховна Влада, Суверенний Господь Єгова, встановить цілковитий мир і справедливий уряд для землі, вони намагаються бути зразковими в підкоренні законам вищої людської влади.

Водночас праця Свідків Єгови є освітньою. Ґрунтуючи свої погляди на Біблії, вони навчають людей по всьому світі роздумувати над біблійними принципами і за допомогою цього розвивати високі норми поведінки та бути морально бездоганними. Свідки підтримують цінності, які поліпшують сімейне життя і допомагають молоді справлятися з її труднощами. Вони також допомагають людям знаходити силу, аби перемагати шкідливі звички й розвивати здатність жити у злагоді з іншими. Таку роботу навряд чи можна назвати «пропагандою». Як говорить «Уорлд бук енсайклопідія», в атмосфері, де вільно поширюються ідеї, «пропаганда відрізняється від освіти».

[Ілюстрації]

У публікаціях Свідків Єгови наголошується на сімейних цінностях і високих моральних нормах.

[Ілюстрації на сторінці 5]

Пропаганда війни й тютюнових виробів відповідальна за багато смертей.