Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Хто такі сьогоднішні раби?

Хто такі сьогоднішні раби?

 Хто такі сьогоднішні раби?

ПОДУМАЙТЕ тільки про цифри. За підрахунками, 200—250 мільйонів дітей віком до 15 років більшість часу, коли не сплять, тяжко працюють. Лише протягом 1995 і 1996 років у військові конфлікти було втягнено чверть мільйона дітей, навіть семирічних, внаслідок чого деякі з них стали рабами війни. Вважається, що кожного року в рабство продають понад мільйон жінок і дітей.

Але сухі цифри не можуть передати розпачу цих нещасних. Наприклад, письменник Елінор Беркетт зустрів у північноафриканській країні молоду жінку на ім’я Фатіма, якій вдалось утекти від свого жорстокого господаря. Однак, порозмовлявши з нею, Беркетт зрозумів, що Фатіма «в своєму розумі назавжди залишиться рабинею». Чи може ця жінка мріяти про ліпше майбутнє? «Вона живе виключно сьогоднішнім днем,— каже Беркетт.— Майбутнє — це одна з багатьох абстракцій, зрозуміти які їй не під силу».

Власне в цю хвилину мільйони людей, таких самих як ми з вами, перебувають у безнадійному становищі рабів. Чому і як усі вони стали невільниками? Від яких форм рабства вони потерпають?

Торговці живим товаром

У туристичному проспекті, поширеному в США, говориться дуже відверто й прямо: «Секс-поїздки до Таїланду. Чудові дівчата. Чудовий секс. Чудова ціна. (...) Чи ви знаєте, що можна купити незайману дівчину всього за 200 доларів?» Але в проспекті замовчується те, що цих «незайманих дівчат» було, мабуть, викрадено або насильно продано в публічні доми, де вони обслуговують щодня коло 10—20 клієнтів. Якщо дівчата відмовляються це робити, їх жорстоко б’ють. Коли на острові Пхукет, що на півдні Таїланду, загорівся дім розпусти, в ньому згоріло п’ять повій. Чому вони загинули? А просто тому, що господарі перед тим прикували їх до ліжок, аби ті не втекли, а потім про них забули.

Звідки беруться ці дівчата? Кажуть, що цей сектор секс-індустрії поповнюється  за рахунок мільйонів дівчат та молодих жінок з усього світу, яких викрадають і змушують займатися проституцією. Міжнародна торгівля сексом процвітає через поєднання бідності в країнах, що розвиваються, достатку багатих держав та існування законів, які не забороняють такої міжнародної торгівлі та наймів за контрактом.

Згідно з підрахунками жіночих організацій Південно-Східної Азії, від середини 1970-х до початку 1990-х років у світі було продано 30 мільйонів жінок. У пошуках молодих беззахисних дівчат та жінок торговці живим товаром прочісують залізничні вокзали, міські вулиці та убогі села. Зазвичай жертвами стають неосвічені, бідні дівчата, а також сироти й ті, кого покинули. Їм обіцяють добру роботу, перевозять через кордон, а тоді продають у доми розпусти.

З того часу як у 1991 році розпався комуністичний блок, з’явилося ціле нове покоління бідних дівчат і жінок. Через брак порядку, приватизацію та дедалі більшу прірву між бідними й багатими зросла злочинність, нужда та безробіття. Тож багато росіянок та дівчат з інших східноєвропейських країн стали тепер джерелом прибутку для міжнародної організованої проституції. «Торгувати людьми не так ризиковано, як наркотиками»,— сказала Аніта Ґрадін, колишній комісар Європейської комісії.

Втрачене дитинство

На одній невеличкій килимарській фабриці в Азії від четвертої ранку до одинадцятої вечора тяжко працюють діти, навіть п’ятирічні малюки. Зарплати вони не отримують. І дуже часто умови на підприємстві загрозливі для їхнього здоров’я: небезпечні механізми, довгі години праці в слабоосвітлених і погано провітрюваних приміщеннях, а також отруйні хімікалії, що використовуються у виробництві *.

 Чому ж роботодавці так охоче приймають до себе дітей? Бо дитяча праця дешева, крім того, ці маленькі робітники за своєю природою слухняні, з ними легко підтримувати порядок, а також залякувати, щоб не нарікали. Безпринципні роботодавці вважають, що їхні маленькі тільця та спритні пальчики найбільш придатні до певних видів робіт, наприклад ткання килимів. Часто таких дітей приймають на підприємства, тоді як їхні батьки залишаються безробітними.

Страждання дітей, які працюють як хатні робітники, часто поглиблюється тим, що вони наражаються на сексуальне зловживання та фізичну наругу. Багатьох дітей викрадають і тримають у якихось віддалених таборах. Вдень їх можуть використовувати на будівництві доріг та в каменоломнях, а вночі, щоб не втекли, заковують у ланцюги.

Діти також втрачають дитинство через примусове одруження. Міжнародне товариство боротьби проти рабства наводить такий типовий випадок: «Сім’я каже 12-річній дівчинці, що її планують видати заміж за 60-літнього чоловіка. Теоретично вона має право відмовитись, але практично ні. Та дівчинка і не знає про це право».

Боргові раби

Сотні тисяч робітників стали рабами своїх роботодавців і не можуть змінити місця праці через позику, яку вони або їхні батьки колись отримали. Традиційно така форма рабства існує переважно в сільськогосподарських районах, де невільники виконують хатню роботу або працюють на полі. У деяких випадках борг передається від одного покоління до наступного, через що члени сім’ї назавжди залишаються в неволі. В інших — господар, якому заборгували, продає цей борг новому власнику. У крайніх випадках боргові робітники взагалі не отримують платні. Або вони можуть потрапити в залежність через відносно незначну позику, яка надається їм за рахунок майбутньої зарплати. Позику надають знову й знову, і так вони потрапляють у вічну залежність від свого роботодавця.

Ритуальне рабство

Бінті, 12-річна дівчинка із Західної Африки, є однією з багатьох тисяч дівчат, які служать трокосі, що мовою еве означає «раби богів». Її змусили стати рабинею, щоб спокутувати гріх, котрого дівчинка не  вчинила,— зґвалтування, внаслідок якого вона народилася! Зараз від неї вимагається лише працювати по господарству в місцевого шамана. Пізніше обов’язки Бінті розширяться, і їй також доведеться задовольняти сексуальні потреби свого господаря-шамана. Коли Бінті постаріє, шаман візьме за трокосі якусь іншу гарненьку дівчину.

Подібно до Бінті, тисячі людей стають жертвами ритуального рабства, бо їхні сім’ї віддають їх у неволю, щоб вони спокутували вчинки, які вважаються гріхом або образою святої постанови. У багатьох частинах світу дівчат та жінок примушують виконувати певні релігійні обов’язки й задовольняти статеві потреби шаманів, священиків або інших під приводом того, що ці жінки одружені з божеством. У багатьох випадках жінки роблять додаткові послуги, за які їм не платять. Вони не можуть змінити місце проживання або роботу й часто багато років залишаються у неволі.

Традиційне рабство

Хоча більшість країн заявляє, що на підставі закону знищили в себе рабство, у деяких регіонах традиційне рабство недавно відродилося. Зазвичай це місця, де ведеться громадянська боротьба та відбуваються збройні конфлікти. «У районах конфліктів закони повністю перестають діяти,— повідомляє Міжнародне товариство боротьби проти рабства,— тож солдати або озброєні ополченці, не боячись покарання, можуть змусити людей працювати на них безплатно... Про такі випадки повідомляють переважно з територій, що перебувають під контролем озброєних угруповань, які не добилися міжнародного визнання». Але за даними тієї ж організації, «нещодавно також почали надходити повідомлення про те, що солдати урядових військ, не маючи жодного права, змушують цивільних людей працювати як рабів. Крім того, розповідають, що солдати й ополченці займаються работоргівлею, продаючи своїх полонених для підневільної праці».

Так, на жаль, привид рабства у різних формах та під різним прикриттям все ще переслідує людство. Знову задумайтеся на хвилину про кількість жертв: по цілому світі в неволі страждають мільйони людей. А тепер подумайте про сучасних рабів, з чиїми історіями ви ознайомилися на цих сторінках,— можливо про Лін-Лін або Бінті. Чи ви хотіли б побачити, як буде покладено край злочину наших днів — сучасному рабству? Чи вдасться колись повністю знищити рабство? Для цього потрібно радикальних змін. Читайте про них у наступній статті.

[Примітка]

^ абз. 11 Дивіться статті «Проблема дитячої праці. Розв’язання наближається!» в журналі «Пробудись!» за 22 травня 1999 року.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 6]

У ПОШУКАХ РІШЕННЯ

Різноманітні офіційні установи, такі, як Дитячий фонд ООН та Міжнародна організація праці, ретельно розробляють і впроваджують у життя програми, мета яких — знищити сучасне рабство. Крім того, багато неурядових організацій, як-от Міжнародне товариство боротьби проти рабства та Організація нагляду за здійсненням прав людини, докладають зусиль, щоб громадськість могла більше дізнатися про сучасне рабство, а також намагаються визволити жертви рабства з неволі. Деякі з цих організацій домагаються впровадження спеціальних етикеток, котрі вказували б, що товари виготовлено без використання праці рабів або дітей. Інші установи добиваються, аби у країнах, де організовуються «секс-поїздки», ввели відповідні закони. На підставі цих законів осіб, що займалися сексом з дітьми, можна буде після їхнього повернення додому притягнути до відповідальності. Деякі активісти організацій, що борються за дотримання прав людини, навіть платять работоргівцям та рабовласникам великі суми, аби визволити якомога більше невільників. Але такі дії викликають певні суперечки, оскільки через них продаж рабів може стати вигідною справою і ціни невільників неймовірно зростуть.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Багатьох молодих дівчаток насильно видають заміж.

[Відомості про джерело]

UNITED NATIONS/J.P. LAFFONT

[Ілюстрація на сторінці 8]

Боргові раби стоять у черзі за їжею.

[Відомості про джерело]

Рікардо Фунарі.

[Ілюстрація на сторінці 8]

Деколи до військової служби змушують малих дітей.

[Відомості про джерело]

UNITED NATIONS/J.P. LAFFONT