Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

«Чорна смерть». Лихо середньовічної Європи

«Чорна смерть». Лихо середньовічної Європи

 «Чорна смерть». Лихо середньовічної Європи

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ФРАНЦІЇ

Йшов 1347 рік. Чума вже спустошила Далекий Схід. Тепер вона підступила до східних окраїн Європи.

МОНГОЛО-ТАТАРИ взяли в облогу укріплений торговельний пункт генуезців — Кафу (тепер м. Феодосія), що в Криму. Невдовзі загарбників стала косити невідома хвороба, і вони припинили атаку. Але перш ніж відступити, величезними катапультами перекинули через мури міста ще теплі тіла померлих від чуми. Згодом, рятуючись з охопленого епідемією міста, декілька генуезців вирушили на галерах у море. Вони зупинялись у різних портах, і хвороба розносилась далі.

Через лічені місяці смерть запанувала по цілій Європі. Чума швидко поширилась у Північній Африці, Італії, Іспанії, Англії, Австрії, Угорщині, Швейцарії, Німеччині, Франції, Скандинавських та Прибалтійських країнах. Трохи більше ніж за два роки вимерло приблизно 25 мільйонів людей (коло чверті населення Європи). Це спричинила «чорна смерть» * — «найжахливіша демографічна катастрофа в історії людства».

Передумови катастрофи

До трагедії «чорної смерті» призвела не тільки сама хвороба. Ситуацію погіршила ціла низка факторів, і один з них — релігійне завзяття. Воно виявилося, наприклад, щодо вчення про чистилище. Французький історик Жак ле Ґоф написав: «Наприкінці XIII сторіччя у чистилище вірили скрізь». На початку XIV сторіччя Данте написав «Божественну комедію», в якій виразно описав пекло і чистилище. Цей твір дуже вплинув на суспільну думку. Утворилася така релігійна атмосфера, в якій страшну хворобу люди зустрічали з дивовижною байдужістю і покірністю, вважаючи її карою від Бога. Як ми побачимо далі, таке песимістичне ставлення відкрило хворобі широкий шлях. Філіп Зіґлер у своїй книжці «Чорна смерть» (англ.) написав: «Це створило найвідповідніші умови для поширення чуми».

Крім того, в Європі декілька років був неврожай. Кількість населення континенту тоді зростала, а люди погано харчувалися і не могли протистояти хворобі.

 Поширення чуми

Особистий лікар папи Климента VI Ґі де Шольяк описав дві форми чуми, що охопили Європу: легеневу і бубонну. Ось цей виразний опис: «На першу хворіли два місяці, людина перебувала у постійній гарячці, відхаркувала кров’ю і вмирала через три дні. На другу хворіли решту часу, також з постійною гарячкою, але недужі ще мали гнійники [нариви] і карбункули на поверхні тіла, переважно в пахвових ямках і паху. Від цього вмирали через п’ять днів». Лікарі були безсилі перед хворобою.

Багато людей в паніці виїжджали, покидаючи тисячі інфікованих. Першими втікали заможні дворяни й освічені люди. Дехто з церковнослужителів теж рятувався втечею, але члени багатьох релігійних орденів ховалися у своїх монастирях, сподіваючись, що так уникнуть зараження.

У час загального замішання папа проголосив 1350 рік Ювілейним. Він обіцяв, що прочани, котрі прийдуть до Риму, зможуть потрапити в рай, оминувши чистилище! Сотні тисяч людей повірили папі і вирушили в подорож, що призвело до поширення хвороби.

Марні зусилля

Спроби перемогти «чорну смерть» виявилися марними через те, що не було точно відомо, як хвороба передається. Загалом люди не торкалися хворих та й їхнього одягу. Дехто навіть погляду боявся! А мешканці Флоренції вважали, що хворобу приносять коти і собаки. Флорентійці винищували їх, не розуміючи, як же полегшують життя справжнім рознощикам зарази — щурам.

Вмирало дедалі більше людей, і дехто став звертатися за допомогою до Бога. Вони віддавали церкві все, чим володіли, сподіваючись, що Бог захистить їх від хвороби або принаймні після смерті нагородить життям на небі. Тоді церква посіла величезні багатства. Чимало людей також вірило у лікувальну силу талісманів, амулетів та образів Ісуса Христа. Інші шукали порятунку у марновірстві, магії та псевдомедицині. Люди були переконані, що від хвороби захищають парфуми, оцет та особливі мікстури. Часто застосовували кровопускання. Учені медики Паризького університету навіть заявили, що пошесть спричинило розташування планет! Однак неправдиві пояснення та «ліки» ніяк не стримували поширення смертельної хвороби.

Тривалі наслідки

По п’яти роках «чорна смерть» нібито нарешті вщухла. Проте до кінця сторіччя чума спалахувала ще принаймні чотири рази. Наслідки цієї пандемії прирівнюють до наслідків Першої світової війни. У книжці «Чорна смерть» в Англії» (англ.), виданій 1996 року, зазначається: «Майже всі сучасні історики сходяться на тому, що нашестя чуми мало відчутні наслідки для розвитку економіки та суспільства після 1348 року». Від чуми померло так багато людей, що деякі регіони запустіли не на одне століття. Оскільки зменшилася кількість працездатного населення, оплата праці, звичайно, зросла. Багаті землевласники розорилися, і феодальний лад — характерна ознака середніх віків — почав занепадати.

 Отже, чума призвела до політичних, релігійних та суспільних змін. В Англії, перш ніж почалася епідемія чуми, серед освічених людей було прийнято говорити французькою. Але багато вчителів французької мови померло, і англійська мова стала переважати. Відбулися зміни і в релігійній сфері. Французький історик Жаклін Броссоле зазначила, що через брак кандидатів на священиків «церква надто часто запрошувала на цю посаду неосвічених, байдужих людей». Як твердить пані Броссоле, «занепад [церковних] центрів освіти й віри був однією з передумов Реформації».

Пошесть не могла не залишити сліду в мистецтві: поширеною темою стала смерть. Набув популярності такий символ влади смерті, як знаменитий «танець смерті», в якому зазвичай зображалися скелети і трупи. Через непевність у майбутньому багато з уцілілих відкинуло всякі норми пристойності. Моральність жахливо занепала. Через те що священики були безсилими перед «чорною смертю», «церква розчарувала середньовічну  людину» (з книжки «Чорна смерть»). Крім того, на думку деяких істориків, соціальні зміни, спричинені пошестю, сприяли розвитку індивідуалізму, підприємницької ініціативи та соціальної й економічної нестабільності — провісників капіталізму.

У зв’язку з пандемією в різних країнах впровадили нагляд за чистотою в містах. Коли чума вщухла, у Венеції стали розчищати вулиці. Король Франції Іоанн II Добрий, щоб усунути загрозу епідемій, видав наказ про чищення вулиць. Він зробив це, дізнавшись, як один давньогрецький лікар, почистивши і вимивши вулиці, врятував Афіни від пошесті. Тоді-то нарешті вичистили багато вулиць, по яких у середні віки стікали відходи.

Справа минулого?

Лише 1894 року французький бактеріолог Александр Йєрсен відкрив збудник чуми. Чумний мікроб на честь вченого назвали Yersinia pestis. Через чотири роки інший француз, Поль-Луї Симон, довів роль бліх, які паразитують на гризунах, у передачі хвороби. Невдовзі було виготовлено вакцину, але вона виявилась не дуже ефективною.

Чи відійшла чума у минуле? Аж ніяк. Узимку 1910 року в Маньчжурії від неї померло приблизно 50 000 чоловік. Щороку Всесвітня організація охорони здоров’я реєструє тисячі нових випадків, і кількість їх дедалі зростає. Знайдено нові резистентні штами збудників чуми. Загроза поширення цієї хвороби існуватиме доти, доки люди не дотримуватимуться основних норм гігієни. Жаклін Броссоле й Анрі Молларе, автори книжки «Чому чума? Щур, блоха і бубони» (фр.), доходять висновку, що «чума аж ніяк не хвороба тільки старої Європи середніх віків... на жаль, це, мабуть, хвороба майбутнього».

[Примітка]

^ абз. 5 За тих часів її називали великою моровицею або пошестю.

[Вставка на сторінці 23]

Люди віддавали церкві все, чим володіли, сподіваючись, що Бог захистить їх від хвороби.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 24]

Секта флагелантів

Уважаючи пошесть чуми за кару від Бога, дехто думав, що відверне Божий гнів, бичуючи себе. Братство флагелантів (тобто тих, хто бичує себе) нараховувало близько 800 000 чоловік і досягло найвищої популярності під час «чорної смерті». Статут секти забороняв розмовляти з жінками, митися та переміняти одяг. Її члени двічі на день прилюдно били себе.

У книжці «Середньовічна єресь» зазначено: «Самобичування було однією з віддушин для охоплених страхом людей». Флагеланти також відзначалися тим, що засуджували церковну ієрархію та підривали звичай церкви відпускати гріхи, який приносив їй великий дохід. Не дивно, отже, що 1349 року папа засудив цю секту. Однак рух занепав сам по собі після того, як «чорна смерть» минула.

[Ілюстрація]

Флагеланти намагалися задобрити Бога.

[Відомості про джерело]

© Bibliothèque Royale de Belgique, Bruxelles

[Ілюстрація на сторінці 25]

Чума в Марселі (Франція).

[Відомості про джерело]

© Cliché Bibliothèque Nationale de France, Paris

[Ілюстрація на сторінці 25]

Александр Йєрсен відкрив чумний мікроб.

[Відомості про джерело]

Culver Pictures