Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Квезал. Блискучий красень-птах

Квезал. Блискучий красень-птах

 Квезал. Блискучий красень-птах

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У КОСТА-РИЦІ

ХОЧА Коста-Рика не займає й 0,03 відсотка площі землі, тут живе приблизно 875 видів птахів. За оцінками деяких фахівців, це більше, ніж у Канаді й США разом узятих. Отож, не дивно, що всі аматори спостережень за птахами в природі прагнуть потрапити до Коста-Рики. Приєднуйтесь, поглянемо на коста-риканських птахів, а зокрема на блискучих красенів квезалів.

На початку XVI сторіччя іспанський конкістадор Ернан Кортес прибув до Мексики. Ацтеки подарували йому головний убір, зроблений з пір’я квезала. Носити цю дорогоцінну прикрасу мали право лише ацтекські правителі, адже яскраво-зелене оперення квезала цінувалося чи не вище за золото.

Цей дивовижно гарний птах живе на величезній території: від Мексики до Панами у туманних лісах на висоті 1200—3000 метрів над рівнем моря. Туман з’являється через те, що тепле повітря, піднімаючись, швидко охолоджується. Пишна рослинність зеленіє тут протягом цілого року, а верхівки масивних,  заввишки 30 метрів чи й більше, дерев ледь помітні в тумані.

Приблизно за 200 кілометрів на північ від Сан-Хосе лежить ліс-заповідник Санта Елена. Тут можна побачити квезала. З допомогою провідника ми починаємо видивлятися цього красеня. Зелене оперення птаха важко зауважити, адже його колір зливається з листям. Наш провідник імітує ніжні густі звуки, які видає квезал: подібно скімлить щеня. Зачувши відповідь птаха, одна з туристок нашої групи подумала навіть, що в лісі справді загубився собака!

Аж ось бачимо, як по гілці десь на висоті 15 метрів самець боязко пробирається на розвідку. У біноклі його блискуче оперення виглядає ще ефектніше, ніж ми собі уявляли. Із зеленими пір’їнами дуже контрастує багряно-червоне пір’я на грудях. Цей сліпучо-яскравий наряд довершує хвіст з білими і двома переливчасто-зеленими перами. Завдовжки приблизно 60 сантиметрів, вони тріпотять, наче кольорові стрічки. Коли дивишся на квезала, що сидить на гілці, а його довгі м’які пера розвіваються на вітерці, охоплює відчуття спокою і краси.

Зустріти квезала вдається досить рідко. Наш провідник сказав, що, аби побачити його, до лісу приходять не раз. Найліпше спостерігати за цими птахами під час гніздування, тобто у березні — червні. У кладці буває по два яйця, а за сезон — дві кладки.

Повертаючись до адміністрації заповідника, ми почули ще одного квезала. Він граціозно підлетів, розвіваючи своїми зеленими стрічками-перами, і всівся на гілочці за кілька кроків від нас! Провідник пояснив, що з гнізда зникло пташеня, і батько шукає свою дитинку, перелітаючи з дерева на дерево. Виявляється, виживає лише 25 відсотків пташенят квезалів. Решта стають жертвами таких хижаків, як білки, смарагдові туканчики, коричневі сойки, ласки і куниці тайри. Ще одна небезпека пов’язана з тим, що квезали роблять гнізда, подібні до дятлових, видовбуючи дупла в старих гнилих деревах на висоті 3—20 метрів від землі. Такі гнізда можуть зруйнуватися під час рясних дощів.

Нам сказали, що дике авокадо — улюблений харч квезала. Наш красень сідає на гілку й оглядає плід, що висить на сусідньому дереві. Тоді, прудко б’ючи крилами, летить просто на ціль, хапає дзьобом здобич і повертається назад. Птах заковтує авокадо цілком, а через 20—30 хвилин відригує велику кісточку.

У пошуках дикого авокадо квезали мандрують схилами Кордильєрів. Наприклад, в липні — вересні вони живуть на Тихоокеанському узбережжі. А в жовтні ці птахи переселяються на берег Карибського моря, коли там з’являється новий урожай авокадо.

Йдемо підвісним мостом на висоті приблизно 30 метрів, аж раптом — квезал. Ще трошки і він зіткнувся б з нами! Ми, певно, опинилися на шляху, коли птах саме летів по авокадо. Самичка сіла просто над нашими головами і гнівно подивилася на нас, порушників спокою.

Як нам пояснили, квезал полюбляє ще й ожину. Коли птахи кидаються вниз за ягодами, їхні довгі хвостові пера, буває, застрягають і залишаються в колючках кущів. Але на місці втраченого пір’я з часом виростає нове.

Отже, вигляд птаха відповідає його імені. «Квезал» походить від ацтекського слова «кетсаллі», що означає «вишуканий», «прекрасний». На жаль, через його красу квезала майже винищили: він належить до видів, що зникають. На нього полювали заради шкірки, котру продавали як сувенір, а часом квезалів відловлювали, щоб зробити з них кімнатних птахів. Тепер, як сказав наш провідник, їх захищає закон.

Проте існує інша небезпека — через знищення лісів зменшується ареал квезала. Для охорони цього чудового птаха та інших птахів, тварин і риб у Коста-Риці під заповідники виділено 27 відсотків площі країни.

Наша подорож для зустрічі з квезалом принесла велике задоволення. Щоправда, подарований Ернану Кортесу головний убір з пір’я квезала можна побачити і в Британському музеї. Але набагато цікавіше милуватися квезаловими перами на живій птасі в природі! Принаймні поки що квезал вільно і відносно безпечно живе в туманних лісах Центральної Америки.