Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Складання карт неба. Колись і тепер

Складання карт неба. Колись і тепер

 Складання карт неба. Колись і тепер

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В НІДЕРЛАНДАХ

НА чорному оксамитовому небі розкидано безліч зір. Ця картина часто викликала в людей благоговіння, а впродовж історії спонукувала їх виражати захоплення Творцем такої краси. Один поет давнини сказав: «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розповідає небозвід» (Псалом 19:2). Втім, стародавні спостерігачі нічного неба бачили щось більше, ніж просто красу.

Пошуки на небі обрисів фігур

Астрономи давнини зауважили, що всі зорі рухаються ніби в незмінному порядку. Зірки переміщаються по небу зі сходу на захід, але вони не змінюють своєї позиції стосовно одна одної *. Інакше кажучи, щоночі видно одні й ті ж групи зір. Оскільки люди хотіли упорядкувати ці незліченні світляні крапки, вони об’єднали зорі в групи. Трохи уяви — і ці групи стали схожими на тварин, людей чи на різні предмети. Так появився звичай згруповувати зірки в сузір’я, надаючи їм певні обриси.

Деякі відомі нам сузір’я вперше були описані в стародавньому Вавилоні. Серед них є 12 сузір’їв, котрі представляють знаки зодіаку. Ці знаки відігравали — і нині відіграють — важливу роль в астрології, служать, як дехто вірить, для прогнозування впливу зірок на діла людей. Проте Біблія осуджує тих, хто ворожить по зірках (Повторення Закону 18:10—12). Але навіть поклонники Бога Єгови знали про існування сузір’їв. Наприклад, у біблійній книзі Йова про Бога сказано, що він «[сузір’я] Воза створив, Оріона та Волосожара» (Йова 9:9).

 Назви багатьох знаних нам сьогодні сузір’їв походять з грецької міфології. Навіть на сучасних зоряних картах можна знайти такі назви, як Цефей, Кассіопея, Андромеда і Геркулес.

Зоряні мапи давнини

Біля 150-го року н. е. грецький астроном Птолемей в одній зі своїх праць зібрав тогочасні знання з астрономії. У його творі «Альмагест» міститься перелік 48 сузір’їв. Мапи й атласи зоряного неба, зроблені століттями пізніше, здебільшого зображають ті ж самі 48 сузір’їв. Майже до XVI сторіччя це число залишалось фактично незмінним *. Пізніше було додано ще 40 сузір’їв. Міжнародний Астрономічний Союз 1922 року офіційно затвердив ці 88 сузір’їв.

Крім сузір’їв, у праці Птолемея згадано понад тисячу зір з описом їхньої яскравості та позиції на небі. Птолемей не тільки вказував координати певної зірки — її довготу й широту, він також наводив багато деталей. Наприклад, одна зірка в сузір’ї Великої Ведмедиці, або Великого Воза, описана так: «Зірка на початку хвоста». А про положення комети написано: «Зліва від правого коліна Андромеди». Отже, як сказано в певному посібнику, «кожний добрий астроном мусив знати небесну анатомію!»

Але чому найдавніші сузір’я розміщені на північному небі? За словами одного уранографа, тобто картографа неба, це тому, що звичай групувати зорі в сузір’я зародився в районі Середземного моря, звідки видно північне небо. Лише пізніше, коли людина почала вивчати південне небо, було встановлено нові сузір’я. Деякі з них мають такі назви: Піч, Годинник, Мікроскоп і Телескоп.

«Християнське зоряне небо»

Німецький учений Юліус Шіллер 1627 року видав зоряний атлас під назвою Coelum Stellatum Christianum («Християнське зоряне небо»). Він вважав, що прийшов час «навернути» на християнство «поганські» небеса. Тому вирішив усунути з неба язичницькі персонажі і замінити їх біблійними. Книжка «Складання карт неба» (англ.) пояснює, що він зробив такий розподіл: «північне небо — Новий Завіт, південне небо — Старий Завіт». «Шіллерова південна півкуля перетворилась на процесію персонажів зі Старого Завіту: Йов став на місце Індійця і Павича, Кентавр перетворився на Авраама та Ісака». У північній півкулі «Кассіопея стала Марією Магдалиною, Персей — Св. Павлом, а дванадцятеро знаків зодіаку відповідно було замінено дванадцятьма апостолами».

Лише одне невелике сузір’я уникнуло цього очищення. Ним було Columba (Голуб), що, як гадають, символізувало голубку,  котру випустив Ной, аби довідатись, чи спала вода з-над землі.

Карти змінюються

З бігом часу зоряні карти змінювались. У XVII сторіччі після винайдення телескопа з’явилась потреба в картах, які б точніше показували розташування зірок на небі. До того ж вигадливі малюнки, якими оздоблювано старі мапи, стали з’являтися все рідше, аж поки зовсім не зникли. Нині в більшості зоряних атласів нанесено лише зірки, зоряні скупчення, туманності, галактики та інші об’єкти, якими цікавляться спостерігачі нічного неба.

У середині XIX сторіччя почали публікувати більш точні каталоги. Одним з піонерів у цій галузі був німецький астроном Фрідріх Вільгельм Арґеляндер. Разом зі своїми асистентами він взявся за грандіозну роботу: складання каталогу зір північного неба. За допомогою телескопа вони визначили позицію і яскравість майже 325 000 зірок. Оскільки обсерваторія, в котрій вони працювали, була розташована в німецькому місті Бонні, цей каталог став відомий під назвою Bonner Durchmusterung («Боннське всеосяжне дослідження»). Його опублікували 1863 року. Після смерті Арґеляндера справу продовжив один з його асистентів. Він склав зоряні карти південного неба, а свою працю назвав Südliche Bonner Durchmusterung («Боннське південне всеосяжне дослідження»). Остаточні результати досліджень були опубліковані 1930 року в Кордові (Аргентина). Ці каталоги й нині не втрачають своєї цінності.

Сьогодні й завтра

Після праць Арґеляндера і його наступників створювались навіть ще ліпші каталоги. Проте ближче до наших часів з появою космічних телескопів у картографії було досягнуто нечуваних раніше успіхів. З допомогою космічного телескопа «Хаббл» астрономи створили каталог, який містить приблизно 15 мільйонів зірок!

Недавні досягнення в картографії неба знайшли своє місце в двох нових каталогах, виданих Європейським космічним агентством. Каталоги укладено на основі спостережень через космічний телескоп, поміщений на супутнику Гіппаркос. Це найточніші каталоги всіх часів. Нині їх використовують для створення зоряних атласів. Один з найдетальніших атласів — це тритомник за назвою «Зоряний атлас Тисячоліття».

Читачам Біблії ця назва нагадує Тисячоліття, тобто Христове Тисячолітнє царювання миру, згадане в Біблії (Об’явлення 20:4). Тоді людина, безперечно, здобуде ще більше знань про дивовижний Усесвіт, маленька частинка якого ледве вміщається навіть на найбільших зоряних атласах нашого часу.

[Примітки]

^ абз. 5 Люди давнини не знали, що видимий рух зірок відбувається через обертання Землі довкола своєї осі. З цієї ж причини Сонце «встає» і «сідає».

^ абз. 9 Ці 48 сузір’їв були відомі в Месопотамії, Середземномор’ї та Європі. Пізніше вони також були знані тим, хто переселявся до Північної Америки й Австралії. Але інші люди, скажімо китайці чи північноамериканські індіанці, розділяли зоряне небо по-іншому.

[Ілюстрація на сторінці 25]

«Апіанська зоряна карта», 1540 рік.

[Відомості про джерело]

By permission of the British Library (Maps C.6.d.5.: Apian’s Star Chart)

[Ілюстрація на сторінці 26]

Південна півкуля на карті XIX сторіччя.

[Відомості про джерело]

© 1998 Visual Language

[Ілюстрація на сторінці 27]

Сузір’я Оріона на сучасній зоряній карті.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 27]

Тло на сторінках 25—27: з люб’язного дозволу ROE/Anglo-Australian Observatory, photograph by David Malin