Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Переливання крові. Довга історія суперечки

Переливання крові. Довга історія суперечки

 Переливання крові. Довга історія суперечки

«Якби червонокрівці впроваджувалися як нові ліки сьогодні, було б дуже важко отримати дозвіл на їхній випуск» (д-р Джеффрі Маккеллоу).

ВЗИМКУ 1667 року до Жана-Баптіста Дені, знаменитого лікаря французького короля Людовіка XIV, привели агресивного божевільного на ім’я Онтуан Моруа. Дені знайшов для Моруа чудовий «засіб» від шаленства — переливання крові теляти, яка мала заспокоїти хворого. Але процедура не пішла Моруа на користь. Щоправда, після другої трансфузії його стан поліпшився. Однак невдовзі знову стався приступ божевілля і незабаром цей француз помер.

Хоча пізніше встановили, що Моруа насправді помер від отруєння миш’яком, але експерименти Дені з тваринною кров’ю викликали у Франції гарячу суперечку. Зрештою 1670 року цю процедуру повністю заборонили. З часом це рішення підтримав Англійський парламент і навіть папа римський. Про переливання крові ніхто не згадував протягом наступних 150 років.

Перші небезпеки

У XIX столітті зацікавлення людей у переливанні крові відродилося. Посприяв цьому англійський акушер Джеймс Бланделл. Він розробив новий метод процедури, удосконалив інструменти й став використовувати для трансфузій лише людську кров. Так Бланделл знову привернув увагу громадськості до використання крові у медицині.

Однак 1873 року зацікавлення згасло, коли польський лікар Ф. Гезеліус сповістив страхітливі факти: більше половини випадків переливання крові закінчуються смертю. Довідавшись про це, відомі лікарі почали відмовлятися від тієї процедури. І популярність її знову спала.

Згодом, у 1878 році, французький лікар Жорж Аєм завершив роботу над сольовим розчином, який, на його думку, міг служити замінником крові. На відміну від крові, сольовий розчин не спричиняв ніяких побічних явищ, не зсідався і його було легко транспортувати. Тож зрозуміло, що сольовий розчин Аєма почали широко застосовувати. Але, хоч як це й дивно, невдовзі перевагу знову віддали крові. Чому?

У 1900 році австрійський патолог Карл Ландштейнер відкрив існування груп крові й виявив, що вони не завжди сумісні між собою. Так ось чому в минулому переливання  крові настільки часто закінчувалося трагічно! Тепер ситуацію можна поправити, просто використовуючи лише ту донорську кров, яка відповідає крові пацієнта. Осяяні цим відкриттям, лікарі відновили свою віру в ефективність переливання крові. У цей час саме йшла Перша світова війна.

Переливання крові та війна

Під час Першої світової війни кров щедро вливали у вени поранених солдатів. Безперечно, кров швидко зсідається, тому раніше її було б просто неможливо довезти до поля бою. Але на початку XX століття д-р Річард Льюісон з нью-йоркської лікарні «Маунт-Сайнай» провів успішні досліди з антикоагулянтом — цитратом натрію. Деякі лікарі вважали те захопливе досягнення справжнім чудом. «Це було щось надзвичайне. Ніби вдалося зупинити сонце»,— писав д-р Бертрам М. Бернгайм, видатний лікар тих днів.

Під час Другої світової війни потреба в крові зросла. Повсюди висіли плакати з такими закликами: «Здай кров сьогодні», «Твоя кров може врятувати його» і «Він віддав свою кров. Чи ти віддаси свою?». Відгукнулося дуже багато людей. У роки Другої світової війни донори Сполучених Штатів Америки здали коло 13 000 000 одиниць крові. А в Лондоні, за приблизними підрахунками, було зібрано й використано понад 260 000 літрів крові. Але переливання, як згодом виявилося, криє в собі велику небезпеку для здоров’я.

Хвороби, породжені переливанням крові

Завдяки великим успіхам у медицині  після Другої світової війни хірурги почали робити операції, які раніше вважалися неможливими. Трансфузія стала звичайною процедурою під час операцій, що призвело до виникнення всесвітньої багатомільярдної індустрії, яка постачала кров.

Все ж незабаром багатьох занепокоїло те, що внаслідок переливання корові поширюються різні хвороби. Наприклад, з тих, кому протягом Корейської війни перелили плазму, майже 22 відсотки захворіли на гепатит — тобто втричі більше, ніж під час Другої світової війни. За підрахунками Американського центру контролю за хворобами, на початку 70-х років від гепатиту, яким хворі заражалися шляхом переливання крові, щороку помирало 3500 чоловік. Згідно з іншими джерелами, ця цифра у десять разів більша.

Пізніше завдяки ліпшій перевірці крові та ретельнішому відбору донорів кількість випадків зараження гепатитом B зменшилась. Але тоді з’явилось інше лихо — нова й деколи фатальна форма цього вірусу, гепатит C. За підрахунками, цим вірусом заразилося чотири мільйони американців і сотні тисяч з них через переливання крові. Щоправда, зрештою, внаслідок суворішої перевірки крові, поширення гепатиту C було призупинено. Проте дехто побоюється, що виникне якась нова небезпека, котра стане очевидною надто пізно.

Ще один скандал — кров, заражена ВІЛ-інфекцією

У 80-х роках з’ясувалося, що кров може бути заражена ВІЛ-інфекцією, яка спричинює СНІД. Спочатку працівники сховищ крові та плазми не хотіли й припускати, що їхні запаси можуть бути заражені. Багато з них на перших порах ставилися до загрози ВІЛ-інфекції скептично. За словами д-р Брюса Еветта, «це нагадувало ситуацію, ніби хтось прийшов з пустелі й сказав, що бачив інопланетянина. Вони слухали, але просто не йняли віри».

Однак тоді в країні за країною почали вибухати скандали, причиною яких була заражена ВІЛ-інфекцією кров. Згідно з підрахунками, у Франції внаслідок переливань крові за 1982—1985 роки ВІЛ-інфекцією заразилося 6—8 тисяч чоловік. Крім того, вважається, що 10 відсотків ВІЛ-інфікованих в Африці та 40 відсотків хворих на СНІД в Пакистані заразилися цим смертоносним вірусом саме через переливання крові. Сьогодні у розвинених країнах завдяки вдосконаленим методам перевірки передача ВІЛ через кров рідко трапляється. Але ситуація все ще залишається небезпечною в країнах, що розвиваються, оскільки вони не мають необхідної для перевірки техніки.

Тож зрозуміло, що в останні роки зацікавленність у безкровній медицині сильно зросла. Проте чи безпечний цей альтернативний метод лікування?

[Рамка на сторінці 6]

Переливання крові — єдиних медичних правил не існує

Щороку лише в США 3 000 000 пацієнтів переливають понад 11 000 000 одиниць червонокрівців. Беручи до уваги таку велику кількість переливань, можна подумати, що медики мають точні правила, коли потрібно застосовувати переливання крові. Але «Новоанглійський медичний часопис» зазначає, що існує надзвичайно мало інформації, «яка допомагала б робити правильні рішення щодо трансфузії». Дійсно, думки лікарів різняться як у тому, що́ і скільки переливати, так і в тому, чи взагалі вдаватися до переливання крові. «Трансфузія залежить від рішення лікаря, а не пацієнта»,— говорить медичний часопис «Acta Anæsthesiologica Belgica». З огляду на вищесказане зовсім не дивно, що результати вивчення, опубліковані в «Новоанглійському медичному часописі», виявили ось що: «За приблизними підрахунками, 66 відсотків переливань крові робляться без потреби».

[Ілюстрації на сторінці 5]

Під час Другої світової війни потреба у крові зросла.

[Відомості про джерела]

Imperial War Museum, London

U.S. National Archives photos