Допомога жертвам тортур

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ДАНІЇ

«ЗРАНЕНУ ПЛОТЬ ЗЦІЛИТИ ЛЕГШЕ, НІЖ ЗРАНЕНУ ДУШУ» (д-р Інґе Ґенефке).

МОЛОДИЙ чоловік неквапом простував тихою вуличкою європейського міста, подекуди зупиняючись, щоб роздивитись вітрини магазинів. Раптом руки й ноги в нього затремтіли, він вхопився за шию, ніби задихаючись. Цей перехожий помітив віддзеркалення двох поліцейських. Він не порушив закону, і йому немає чого боятися. Але коли він побачив людей у формі, пам’ять повернула його у місце за тисячі кілометрів, де багато років тому він зазнав тортур.

Така доля може спіткати будь-кого з-поміж мільйонів чоловіків, жінок, навіть дітей. Цілком імовірно, що тортурам піддавали когось із ваших знайомих. Знущань міг зазнати біженець чи іммігрант, який поселився з вами по сусідству. Можливо, його діти ходять в одну школу з вашими. Ви, мабуть, знаєте його як тиху, спокійну, ввічливу людину, трохи відлюдкувату. Але це, можливо, тільки на вигляд; ваш знайомий радше приховує внутрішній неспокій, що мучить його через спогади про тілесні і психічні страждання. Вигляд чогось або якийсь звук можуть оживити в його пам’яті колишні жахи. Один з таких людей пояснює: «Коли зачую плач немовляти, думаю про людей, плач яких я чув у в’язниці. Щоразу, як хтось змахує чимось, ніби знов чую, як розсікає повітря прут, котрим мене били».

Катують не тільки політичні екстремісти й члени терористичних угруповань. У багатьох країнах тортури застосовують військові й поліцейські. Чому? Так можна швидко й ефективно здобути інформацію, зізнання, викривальні показання, ще й помститися. За даними д-ра Інґе Ґенефке з Данії, провідного фахівця, яка допомагає жертвам тортур, деякі уряди «прийшли до влади й утримують свої позиції тому, що застосовують тортури». Один з потерпілих сказав так: «Вони хотіли зломити мене, аби інші бачили, що трапляється з тими, хто критикує уряд».

 Зазвичай застосування тортур пов’язують лише з «темними віками» середньовіччя. Адже 1948 року ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, де говориться: «Ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського, чи такого, що принижує його гідність, поводження і покарання» (Стаття 5). Проте деякі експерти вважають, що приблизно 35 відсотків біженців у світі зазнали тортур. Чому застосування тортур настільки поширене? Як вони впливають на людей і як допомогти тим, кого катували?

Вплив

Не дивно, що багато жертв тортур залишають батьківщину, аби почати нове життя деінде. Але, змінивши місце перебування, ці люди й надалі зазнають фізичних та емоційних страждань. Наприклад, хтось винить себе, що не спроможний захистити друзів чи родичів від наруги. У такої людини може розвинутися глибока недовіра до інших і страх, що кожний зустрічний — донощик. «Жертва тортур назавжди залишиться чужаком, безповоротно втративши віру в людей»,— написав Карстен Йєнсен.

Потерпілі дістають одночасно і фізичну, і психічну травми, які заважають і їм самим, і тим, хто намагається допомогти. Буває, досить швидко можна поліпшити фізичний стан, але не психічний. «На початку ми думали так: «Гаразд, ми вилікуємо їхні тілесні недуги, і вони повернуться додому нормальними людьми»,— визнає д-р Ґенефке.— Але невдовзі ми зрозуміли, у чому біда: їх роз’їдає душевний біль». Однак вона ж зазначає: «На наш подив, виявилося, що жертвам усе-таки можна принести і полегшення, і допомогу, навіть коли минуло багато років».

У 1982 році д-р Ґенефке разом з іншими датськими лікарями заснувала у Копенгагенській державній лікарні невелике відділення для лікування біженців, які зазнали тортур. З цього відділення виросла світова мережа за назвою Міжнародна рада в справах медичної реабілітації жертв тортур. Головне управління ради в Копенгагені координує роботу понад 100 реабілітаційних центрів у світі. За роки роботи рада накопичила великий досвід лікування жертв тортур.

Як допомагати

Зазвичай люди, які зазнали тортур, відчувають полегшення, якщо розповідають про пережите. В інформаційному листку ради говориться: «Близько 20 років тому тортури мали подвійний характер. Спочатку люди зазнавали фізичного та психічного катування, а потім мучилися через те, що не могли розповідати про це».

Безумовно, нікому не приємно говорити на таку гнітючу тему, як тортури. Але якщо жертва хоче звіритись другові, а він відмовляється слухати, то розпач страждальця може поглибшати. Отже важливо запевнити людину в тому, що нею цікавляться. Звичайно, не можна втручатися в особисті справи. Тільки та людина, яка стала жертвою тортур, вирішує, чи щось розповідати, і якщо розповідати, то коли й кому (Приповістей 17:17; 1 Солунян 5:14).

 Більшість експертів радить брати до уваги вплив катування як на фізичне, так і на психічне здоров’я людини. Деколи для реабілітації жертвам тортур потрібна професійна допомога. В лікуванні застосовують дихальні вправи, курс психотерапії тощо *. Як правило, у першу чергу слід зважати на почуття сорому. Один психотерапевт сказала жінці, яку декілька разів ґвалтували й били: «Те, що ви відчуваєте сором, природно і зрозуміло. Але пам’ятайте, що соромно повинно бути не вам. Соромно мусить бути людям, котрі чинили з вами це».

Колишні в’язні концтаборів

Під час Другої світової війни мільйони людей зазнали жахливих принижень у гітлерівських концтаборах. Серед них були і тисячі Свідків Єгови, яких переслідували за відмову зректися своїх релігійних поглядів. Однак вистояти в таких жахливих умовах їм, безсумнівно, допомогла віра. Яким чином?

Задовго до ув’язнення ці християни старанно вивчали Боже Слово. Тому вони були готові до випробувань і не звинувачували Бога у тому, що страждання не припинялися відразу. Завдяки вивченню Біблії Свідки дізналися, чому Бог допускає зло і як він у належний час покладе йому край. Вивчення Біблії показало їм, що Єгова «любить... справедливість», і тому знущання людини над людиною обурює його (Псалом 37:28; Захарія 2:12, 13).

Звичайно, багатьом колишнім в’язням концтаборів довелось справлятися з болісними наслідками тяжких випробувань. У цьому їм дуже допомагало застосування ради апостола Павла. Він томився у римській тюрмі, і це, безумовно, приносило йому чимало турбот, але Павло написав своїм співвіруючим: «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі» (Филип’ян 1:13; 4:6, 7).

Завдяки вивченню Біблії Свідки Єгови, які не хотіли поступитися своєю непорочністю, знали, що Бог обіцяє встановити на землі рай, де болісні наслідки зневаги, наприклад тортур, зрештою будуть усунуті.

Свідки Єгови розповідають про цю біблійну надію у понад 230 країнах. Через неспокійні обставини у світі вони зустрічають багатьох людей, які постраждали від жорстокості інших. Знайомлячись із жертвами тортур, Свідки намагаються розповісти їм про біблійну обітницю світлого майбутнього. Як же їм приємно, що вони можуть поширювати радісну звістку про час, коли тортури відійдуть у минуле! (Ісаї 65:17; Об’явлення 21:4).

[Примітка]

[Вставка на сторінці 24]

«НІХТО НЕ ПОВИНЕН ЗАЗНАВАТИ ТОРТУР АБО ЖОРСТОКОГО, НЕЛЮДСЬКОГО, ЧИ ТАКОГО, ЩО ПРИНИЖУЄ ЙОГО ГІДНІСТЬ, ПОВОДЖЕННЯ І ПОКАРАННЯ» (Загальна декларація прав людини. Стаття 5).

[Рамка на сторінці 25]

ЯК ВИ МОЖЕТЕ ДОПОМОГТИ

ЯКЩО ВИ ЗНАЄТЕ КОГОСЬ, ХТО ОПРАВЛЯЄТЬСЯ ВІД НАСЛІДКІВ ТОРТУР, ВАМ МОЖУТЬ СТАТИ В ПРИГОДІ ТАКІ ПОРАДИ:

● Виявіть співчуття. Ви можете сказати: «Я чув, що у тій країні, з якої ви приїхали, дуже неспокійно. Як ви даєте собі раду?» (Матвія 7:12; Римлян 15:1).

● Не тисніть і не наполягайте на тому, щоб людина прийняла вашу допомогу. Радше поводьтеся люб’язно й делікатно. Дайте потерпілому відчути, що ви готові слухати (Якова 1:19).

● Не будьте надмірно послужливими. Не позбавляйте жертву самоповаги і не втручайтесь в її особисте життя. Суть у тому, щоб полегшити тягар, а не взяти його цілком на себе.