КІНЕЦЬ листопада 1932 року. Тиждень тому в метушливому місті Мехіко, з населенням понад мільйон мешканців, з’явилися перші електричні світлофори. Але тепер ця новина відійшла на другий план. Репортерів міста цікавить подія цього тижня. З камерами напоготові, вони зібралися на залізничному вокзалі і очікують прибуття особливого гостя — Джозефа Рутерфорда, президента Товариства «Вартова башта». Місцеві Свідки теж радісно зустрічають брата Рутерфорда, який приїхав на їхній триденний національний конгрес.

У журналі «Золотий вік» зазначалося: «Поза всяким сумнівом, цей конгрес увійде в історію як видатна подія, яка сприятиме подальшому поступу Правди в Мексиканській республіці». Але чому цей конгрес, який відвідало лише близько 150 осіб, був таким визначним?

До цього часу праця Царства в Мексиці приносила мало плодів. З 1919 року проводилися невеликі конгреси. Однак у подальші роки кількість зборів зменшилась. У 1929 році в Мехіко відкрили філіал, і ця подія вселяла надію. Усе ж існували перешкоди. Коли організація дала вказівку не займатися більше комерційними справами під час проповідування, один колпортер припинив служіння і сформував власну групу з вивчення Біблії. До того ж довелося замінити наглядача філіалу, оскільки його поведінка суперечила біблійним вимогам. Віддані Свідки в Мексиці потребували духовного зміцнення.

Під час свого візиту брат Рутерфорд неабияк підбадьорив цих вірних служителів, виголосивши дві зворушливі промови на конгресі і п’ять по радіо. Уперше мексиканські радіостанції передавали добру новину по всій країні. Після конгресу новий наглядач філіалу організував працю проповідування, і ревні Свідки з новими силами взялися за її виконання. Єгова благословив їхні зусилля.

Наступного року в країні пройшло аж два конгреси: один у портовому місті Веракрус, а другий у Мехіко. Наполеглива проповідницька праця почала приносити хороші результати. У 1931 році в країні налічувалось 82 вісники. А через десять років їхня кількість збільшилася вдесятеро. На теократичний конгрес, який проходив 1941 року в Мехіко, зібралося коли 1000 осіб.

У 1943 році Свідки Єгови одягали на себе плакати, які називали «сендвічами», і оповіщали про «Теократичний конгрес “Вільного народу”», що проходив у 12 містах Мексики *. Два плакати з’єднували й вішали людині на плечі: один з них був на грудях, а другий — на  спині. Такий метод Свідки використовували з 1936 року.

Про успіх, якого було досягнуто в Мехіко завдяки свідченню з плакатами, у журналі «Насьйон» писалося: «У перший день [конгресу Свідків] попросили запрошувати більше людей. Наступного дня вже не всім вистачало місця». Це не сподобалося католицькій церкві, яка почала боротися проти Свідків. Незважаючи на протидію, безстрашні брати і сестри продовжували виходити на вулиці. У журналі «Насьйон» також повідомлялось: «Усе місто бачило їх... чоловіків і жінок, яких перетворили на рекламні “сендвічі”». У статті було поміщено фотографію братів на вулицях Мехіко з підписом: «Навала людей на вулицях».

У ті роки більшості Свідків доводилося йти на великі жертви, щоб відвідати один з небагатьох конгресів, які проводилися в Мексиці. Чимало делегатів приїжджало з віддалених сіл, куди не ходили поїзди і де навіть не було доріг. Один збір написав: «Єдина лінія, яка проходить недалеко від нас,— це телеграфна лінія». Тож делегати мусили їхати на мулах або йти пішки багато днів, щоб дістатися до поїзда, яким вони могли б доїхати до міста проведення конгресу.

Більшість Свідків були бідними, і їм було важко заплатити за дорогу на конгрес навіть в один бік. Прибувши в місто, багато хто зупинявся у місцевих Свідків, які щиро відкрили двері своїх домівок для братів. Інші ночували в Залах Царства. Одного разу приблизно 90 делегатів зупинилося у філіалі. Кожен з них спав на ліжку «з 20 коробок з-під книжок». У цьому ж «Щорічнику» говорилося, що гості раділи, адже ці ліжка були «м’якші і тепліші за цементну підлогу».

Ці Свідки були вдячні, що могли зібратися разом на такому чудовому християнському конгресі. Вони вважали, що заради цього варто було піти на жертви. Сьогодні в Мексиці, де кількість вісників постійно зростає і невдовзі сягне мільйона, панує такий самий дух вдячності *. У 1949 році в повідомленні з філіалу в Мексиці про братів говорилося: «Труднощі не згасили їхній теократичний дух, тому що кожен наш конгрес — це одна з головних тем, яку вони потім ще довго обговорюють, і брати постійно запитують: “Коли в нас буде ще один конгрес?”». Тепер ці слова такі ж актуальні, як і тоді. (З нашого архіву в Центральній Америці.)