ІБОЯ БАРТА | ЖИТТЄПИС
Я без слів здобула свого чоловіка
Я полюбила Єгову, і на це було багато причин. Я відчула любов серед його народу і була вражена істинами, про які дізналася з Біблії. Мене зворушило ставлення Бога до людей, а також його чудові обіцянки. Але мій чоловік Іштван, м’яко кажучи, не поділяв моїх почуттів.
Ми з Іштваном у день весілля
Я народилася 1952 року в Румунії. Моя мама була неактивним Свідком Єгови. Вона не проповідувала і не відвідувала зібрань. У той час в Румунії панував комуністичний режим, і діяльність Свідків Єгови була забороненою. Тому перші 36 років свого життя я не знала ні хто такий Єгова, ні про що вчить Біблія. Але все змінилося у 1988 році. Ми з чоловіком жили тоді в місті Сату-Маре.
Пропозиція, від якої я не могла відмовитись
Якось мама прийшла до мене в гості і сказала: «Я йду до тітки. Хочеш зі мною? А потім можемо піти за покупками». У мене не було якихось особливих планів, тому я погодилась.
Виявилося, що в тітки вдома проводилося зібрання Свідків Єгови. Крім нас, там ще було дев’ятеро людей. Я дізналася, що мама знову активний Свідок. А те, що я почула на зібранні, справило на мене глибоке враження.
Коли зібрання закінчилося, до мене підійшов ведучий і сказав: «Мене звати Янош. Я помітив, що ви уважно слухали. Вам сподобалось?». Я відповіла, що ніколи не була на таких зібраннях і хочу прийти знову. Тоді він запитав: «А ви б хотіли вивчати Біблію?». Від цієї пропозиції я відмовитись не могла. Здавалося, сам Бог привів мене до цих людей.
Наступного дня Янош познайомив мене з Ідою, яка почала вивчати зі мною Біблію. Але я дуже переживала, як відреагує Іштван, коли дізнається, що я спілкуюся зі Свідками Єгови. Я кілька разів намагалася поговорити з ним, але він нічого не хотів чути про біблійну правду. Йому не подобалось те, чим я займалась.
Все ж я продовжувала вивчати Біблію і в серпні 1989 року охрестилася. Через чотири місяці комуністичний режим в Румунії впав, а лідера компартії стратили.
Ситуація вдома погіршується
Зміна уряду принесла Свідкам Єгови більше свободи. Тепер вони могли вільно збиратися і проповідувати. У країні переслідування припинилося, а в моєму домі тільки посилилось. Іштван сказав мені: «Можеш вірити в що хочеш, але по хатах ходити не будеш!».
Звісно, я не могла не проповідувати, але намагалася робити це дуже обережно (Дії 4:20). Одного дня друзі Іштвана побачили мене в служінні і донесли йому. Коли я прийшла додому, чоловік почав кричати: «Ти ганьбиш мене і всю нашу сім’ю!». Він приставив мені до горла ніж і пригрозив, що вб’є мене, якщо я не припиню проповідувати.
Я намагалася заспокоїти чоловіка, запевняла його у своїй любові. Це допомогло, але, на жаль, не надовго. Коли одружувалась наша близька родичка, я відмовилася брати участь у релігійній церемонії. Іштван дуже розізлився і знову почав мене ображати.
Я терпіла знущання Іштвана протягом 13 років. Він не раз погрожував, що розлучиться зі мною. Інколи не пускав мене додому. А бувало, що казав пакувати речі і йти геть.
Що допомагало мені в ті важкі часи? Я молилася до Єгови, просила в нього спокою, і він завжди мене підтримував (Псалом 55:22). Джерелом підтримки для мене також став збір. Старійшини та деякі зрілі сестри заохочували мене не здаватися і далі служити Єгові. Вони нагадували мені слова з Біблії про те, що дружини, залишаючись непохитними та вірними Єгові, можуть «без слів здобути» своїх чоловіків (1 Петра 3:1). Саме це і сталось у моєму випадку.
Як я здобула свого чоловіка без слів
У 2001 році в Іштвана стався інсульт, через що він вже не міг ходити. Місяць він пробув у лікарні і ще кілька тижнів на реабілітації. Весь цей час я була поряд. Я годувала його, розмовляла з ним, дбала про всі його потреби.
Брати і сестри зі збору не залишили нас самих: вони приходили, допомагали в різних побутових справах. Іштван усе це помічав. Не можу не згадати і про старійшин, які були завжди готові потішити і підтримати.
Так Іштван відчув любов Божого народу. У його серці почалися зміни. Йому стало соромно за те, як він зі мною поводився. Він побачив різницю між моїми одновірцями і своїми друзями, бо жоден з них його не провідав. Коли Іштвана виписали з лікарні, він сказав мені: «Я хочу вивчати Біблію і стати Свідком Єгови». Почувши ці слова, я аж заплакала від радості.
У травні 2005 року Іштван охрестився: брати підкотили його на інвалідному візку до краю басейну, взяли його на руки і занурили у воду. Іштван був ревним проповідником Царства. Спогади про те, як ми разом проповідували, зігрівають моє серце. Неймовірно! Той, хто колись люто переслідував мене за те, що я звіщала добру новину, тепер проповідував разом зі мною!
Іштван дуже полюбив Єгову. Він присвячував багато часу на вивчення Біблії, запам’ятав багато біблійних уривків і з задоволенням їх обговорював з братами і сестрами. Іштван любив підбадьорювати інших.
На регіональному конгресі
Здоров’я Іштвана погіршувалось. У нього сталося кілька мікроінсультів, після чого він вже не міг говорити, а згодом і взагалі став прикутий до ліжка. Але він не перестав служити Єгові. В міру своїх можливостей він продовжував читати Біблію і наші публікації. Йому навіть вдавалося підтримувати тих, хто його відвідував. За допомогою спеціального пристрою він спілкувався з ними і зміцнював їхню віру. Один брат казав: «Мені подобається приходити до Іштвана. Після розмови з ним з’являються нові сили».
У грудні 2015 року мого Іштвана не стало. Ця втрата завдала мені невимовного болю. Я дуже горювала, але водночас на серці було спокійно. Мене потішало те, що Іштван вже багато років був Божим другом. Тепер він і моя мама в надійному місці — у пам’яті Єгови. Я з нетерпінням чекаю нового світу, коли зможу їх обох обійняти.
Минуло вже 35 років з того часу, як я побувала на зібранні в домі моєї тітки. Ніколи не забуду того зібрання. Тепер мені за 70, і я служу сталим піонером. Як ще я можу віддячити Єгові за все, що він для мене зробив! (Псалом 116:12). Він допомагав мені бути вірною йому і зберігати спокій, незважаючи на протидію чоловіка. Я зрозуміла, що обставини, навіть несприятливі, можуть змінитися. Несподівано для себе я змогла без слів здобути свого чоловіка.