Євангеліє від Марка 15:1—47

15  Відразу на світанку старші священики, старійшини і книжники — весь Синедріо́н — порадились+ і, зв’язавши Ісуса, відвели його та віддали Пилату.+  Коли Ісуса привели, Пилат запитав його: «Ти Цар юдейський?»+ Той відповів: «Ти сам це кажеш».+  Однак старші священики висували проти нього багато обвинувачень.+  Пилат знову став питати його: «Тобі немає чого сказати у відповідь?+ Дивись, скільки обвинувачень висувають проти тебе».+  Але Ісус більше нічого не відповідав, і це дуже здивувало Пилата.+  А Пилат мав звичай звільняти у свята* одного в’язня, за якого просив народ.+  На той час у в’язниці був один чоловік, на ім’я Вара́вва, та інші заколотники, які під час бунту вчинили вбивство.  Тож зібрався натовп і став просити, щоб Пилат за цим звичаєм відпустив їм в’язня.  Пилат запитав: «Хочете, звільню для вас юдейського Царя?»+ 10  бо знав, що старші священики видали його із заздрості.+ 11  Проте старші священики підбурили натовп, аби Пилат звільнив замість Ісуса Вара́вву.+ 12  Тоді Пилат ще раз запитав: «Що ж мені робити з тим, кого ви називаєте Царем юдейським?»+ 13  Вони знову закричали: «На стовп його*+ 14  Та Пилат питав далі: «Що ж поганого він зробив?» Але вони ще сильніше кричали: «На стовп його*+ 15  Тож Пилат, прагнучи задовольнити людей, звільнив їм Вара́вву, а Ісуса наказав висікти+ і стратити на стовпі.+ 16  Потім воїни повели Ісуса у двір, тобто в намісницьку резиденцію, і скликали весь загін.+ 17  Ісуса одягли в пурпур, сплели терновий вінок і надягли йому на голову,+ 18  а тоді почали вигукувати: «Вітаємо тебе, Царю юдейський!» 19  Також його били по голові очеретиною, плювали на нього, ставали на коліна і кланялися йому. 20  Зрештою, наглузувавшись, вони зняли з Ісуса пурпур, надягли на нього його вбрання і повели, щоб прибити до стовпа.+ 21  По дорозі вони зустріли одного перехожого, який ішов із села,— Си́мона з Кіре́ни, батька Олександра і Ру́фа,— та змусили його нести* Ісусів стовп мук.+ 22  Тож привели вони Ісуса на місце за назвою Голго́фа, що в перекладі означає «місце черепа».+ 23  Там йому хотіли дати вина, змішаного з дурманною миррою,+ але він відмовився. 24  Тоді Ісуса прибили до стовпа, а його вбрання розділили між собою, кинувши жеребок, щоб вирішити, хто що візьме.+ 25  Коли ж його прибили, була вже третя година. 26  І на табличці зі звинуваченням проти нього було написано: «Цар юдейський».+ 27  Крім того, поряд з ним стратили на стовпах двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.+ 28  —— 29  І ті, хто проходив повз Ісуса, хитали головою+ і зневажливо говорили: «Гей ти! Ти ж збирався зруйнувати храм і за три дні відбудувати його!+ 30  То врятуй себе — зійди зі стовпа мук!» 31  Так само старші священики з книжниками сміялися і говорили між собою: «Інших він рятував, а себе врятувати не може!+ 32  Нехай Христос, Цар Ізра́їля, тепер зійде зі стовпа мук. Якщо ми побачимо це, то повіримо».+ Його ганьбили навіть ті, хто був поряд з ним на стовпах.+ 33  Коли ж настала шоста година, цілий край* огорнула темрява, яка тривала аж до дев’ятої.+ 34  А о дев’ятій годині Ісус скрикнув: «Елı́, Елı́, лама́ сабахтанı́?» — що в перекладі означає: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?»+ 35  Почувши це, декотрі з тих, що стояли поблизу, почали говорити: «Погляньте, він кличе Іллю». 36  І хтось побіг, вмочив губку в кисле вино, настромив на очеретину й дав йому пити,+ кажучи: «Облиште його! Подивимося, чи прийде Ілля, щоб його зняти». 37  Проте Ісус, голосно скрикнувши, помер.+ 38  Тоді завіса святині+ роздерлась надвоє, згори донизу.+ 39  І коли сотник, який стояв неподалік від Ісуса, побачив, за яких обставин він помер, то сказав: «Цей чоловік справді був Сином Божим*».+ 40  Стояли там і жінки, які спостерігали за всім здалека,— Марія Магдалина, Марія, мати Якова Меншого і Йо́сія, та Саломія.+ 41  Усі вони раніше супроводжували Ісуса і прислуговували йому+ в Галілеї. Також було там багато інших жінок, які прийшли разом з ним до Єрусалима. 42  Наближався вечір. І, оскільки це було Приготування, тобто день перед суботою, 43  прийшов Йосип з Аримате́ї — шанований член Ради, який і сам чекав Божого Царства. Він відважився піти до Пилата і попросив дозволу забрати Ісусове тіло.+ 44  Пилат здивувався, що Ісус вже помер, тому покликав сотника і запитав, чи це правда. 45  Коли сотник підтвердив це, Пилат дозволив забрати тіло. 46  Тож Йосип купив тонке лляне полотно, а тоді зняв тіло, обгорнув його в полотно, поклав у висічену в скелі гробницю+ та привалив до входу камінь.+ 47  А Марія Магдалина і Марія, мати Йо́сія, залишились там і спостерігали за місцем, куди його поклали.+

Примітки

Або «кожного свята».
Або «страть його на стовпі».
Або «страть його на стовпі».
Або «послужити, несучи; послужити, піднявши».
Букв. «землю».
Або, можливо, «сином Бога; сином бога».

Коментарі

Синедріон. Тобто юдейський верховний суд в Єрусалимі. Грецьке слово сіне́дріон буквально означає «спільне засідання». Хоча це загальне поняття, яке стосувалося будь-яких зборів чи засідань, в Ізраїлі воно могло стосуватися релігійного судового органу. (Див. коментар до Мт 5:22 і глосарій; див. додаток Б12, де позначено можливе місце розташування залу Синедріону.)

Синедріон. Див. коментар до Мт 26:59.

Пилату. Римський правитель (префект) Юдеї, призначений імператором Тиберієм у 26 році н. е. Він правив приблизно 10 років. Про Пилата згадує не тільки Біблія, але й світські джерела. Наприклад, римський історик Тацит писав, що за правління Тиберія Пилат наказав стратити Христа. У стародавньому римському театрі в Кесарії (Ізраїль) було знайдено напис латинською мовою: «Понтій Пилат, префект Юдеї». (Див. додаток Б10, у якому позначено територію, де правив Понтій Пилат.)

Ти Цар юдейський? Жоден цар у Римській імперії не міг правити без дозволу цезаря. Тому, допитуючи Ісуса, Пилат зосереджується на питанні про його царювання.

Ти сам це кажеш. Цими словами Ісус, очевидно, дає ствердну відповідь на запитання Пилата. (Пор. коментарі до Мт 26:25, 64.) Хоча Ісус визнав перед Пилатом, що дійсно є царем, його становище відрізнялося від того, яке мав на увазі Пилат. Ісус сказав: «Моє Царство не належить до цього світу», тож воно не становило загрози для Риму (Ів 18:33—37).

Ти Цар юдейський? Див. коментар до Мт 27:11.

Ти сам це кажеш. Див. коментар до Мт 27:11.

Звичай звільняти... одного в’язня. Згадка про це є в усіх чотирьох Євангеліях (Мт 27:15—23; Лк 23:16—25; Ів 18:39, 40). Цей звичай не ґрунтується на Єврейських Писаннях і не згадується в них. Однак він існував у юдеїв за днів Ісуса. Римлянам також був знайомий цей звичай, адже існують докази того, що вони відпускали в’язнів, щоб догодити натовпам.

Знову. Як видно з Лк 23:18—23, натовп щонайменше тричі вимагав від Пилата стратити Ісуса. Оповідь Марка показує, що Пилат три рази звертався до натовпу із запитаннями стосовно Ісуса (Мр 15:9, 12, 14).

Висікти. Римляни використовували для бичування жахливе знаряддя, яке мало латинську назву фляґе́ллюм (від неї пішло вжите тут грецьке дієслово фраґелло́о, «сікти; шмагати»). Це знаряддя складалося з держака, до якого кріпилися кілька шнурів або шкіряних ремінців з вузлами. Деколи до ремінців прив’язували гострі шматочки костей або металу, щоб завдавати ще болючіших ударів. Бичування таким знаряддям лишало забиті рани, роздирало тіло жертви і навіть могло призвести до смерті.

Висікти. Див. коментар до Мт 27:26.

Намісницьку резиденцію. Грецьким словом прайто́ріон (походить від латинського прето́ріум) називали офіційну резиденцію римських намісників. У Єрусалимі такою резиденцією, очевидно, був палац, побудований Іродом Великим, який розташовувався у північно-західній частині верхнього міста, тобто на півдні Єрусалима. (Щодо місця розташування див. додаток Б12, «палац намісника».) Пилат перебував у Єрусалимі тільки під час особливих подій, наприклад у свята, оскільки в ті дні в місті могли бути заворушення. Його постійна резиденція розташовувалась у Кесарії.

Намісницьку резиденцію. Див. коментар до Мт 27:27.

Ісуса одягли в пурпур. Це було зроблено, щоб поглузувати з Ісуса і посміятися з того, що він претендував на царську владу. В оповіді Матвія (27:28) сказано, що воїни накинули на Ісуса «багряну накидку» — одяг, який носили царі, управителі (магістрати) і воєначальники. А в оповідях Марка та Івана (19:2) говориться, що це був пурпурний одяг. У давнину пурпуром називали будь-який колір, в якому поєднуються червоний і синій. Крім того, на сприйняття кольору могли вплинути кут зору спостерігача, освітлення і тло. Той факт, що письменники Євангелій називають колір накидки по-різному, вказує на те, що вони не копіювали розповіді один одного.

Вінок. Окрім того, що насмішники одягли Ісуса в пурпур (як сказано раніше в цьому вірші), вони наділили його «царськими» символами влади: на голову одягли терновий вінок, немов корону, і, згідно з Мт 27:29, дали «очеретину», немов скіпетр.

Вітаємо. Або «славимо». Букв. «радій». Вони славили його, немов цезаря, очевидно, щоб посміятися з того, що він претендував на царську владу.

Вітаємо. Див. коментар до Мт 27:29.

На нього будуть плювати. Плюнути на людину або їй в обличчя означало принизити її, виявити до неї сильну зневагу, ворожість або гнів (Чс 12:14; Пв 25:9). Тут Ісус говорить, що зазна́є такого ставлення, і це стане сповненням месіанського пророцтва: «Я не ховав свого лиця від зневаг і плювків» (Іс 50:6). На нього плювали, коли він стояв перед Синедріоном (Мр 14:65) і коли його віддали римським воїнам після суду в Пилата (Мр 15:19).

Вклонитися. Або «віддати шану». Коли грецьке слово проскіне́о вживається стосовно поклоніння богу чи божеству, воно перекладається як «поклонятися». Але в цьому контексті астрологи розпитували про «юдейського царя, який народився». Тому зрозуміло, що вони хотіли віддати шану або вклонитися не богу, а людському цареві. В подібному значенні це слово вжите в Мр 15:18, 19, де описується, як воїни глумливо «кланялися» Ісусу і називали його «Царем юдейським». (Див. коментар до Мт 18:26.)

Плювали на нього. Таке зневажливе ставлення до Ісуса стало сповненням його власних слів, записаних в Мр 10:34, а також пророцтва про Месію в Іс 50:6. (Див. коментар до Мр 10:34.)

Кланялися йому. Або «віддавали йому шану». Тут грецьке слово проскіне́о вживається стосовно воїнів, які глузливо кланялися Ісусу, називаючи його «Царем юдейським» (Мр 15:18; див. коментар до Мт 2:2).

Стратили на стовпі. Або «прибили до стовпа (палі)». Перший з понад 40 випадків вживання грецького дієслова стауро́о в Грецьких Писаннях. Це дієслово споріднене з іменником стауро́с, що перекладається як «стовп мук». (Див. коментарі до Мт 10:38; 16:24; 27:32 і глосарій, «Стовп»; «Стовп мук».) У Септуагінті це дієслово вживається в Ес 7:9, де розповідається про наказ повісити Гамана на стовпі заввишки понад 20 м. У класичній грецькі мові це слово означало «обгородити палями; зробити частокіл».

Прибити до стовпа. Див. коментар до Мт 20:19 і глосарій, «Стовп»; «Стовп мук».

Кіренянина. Місто Кірена розташовувалося неподалік північного узбережжя Африки, на південний захід від острова Крит. (Див. додаток Б13.)

Змусить тебе пройти. Або «змусить тебе послужити». Римська влада могла вимагати від громадян виконання певних повинностей. Наприклад, вона могла змусити людей виконувати різні роботи або ж використати їхніх тварин чи будь-яке майно в державних інтересах. Так сталося з кіренянином Симоном, якого римські солдати «змусили нести» Ісусів стовп мук (Мт 27:32).

Стовп мук. Або «стовп, на якому страчують». (Див. глосарій, «Стовп», «Стовп мук», а також коментарі до Мт 10:38 і 16:24, де «стовп мук» вжито у переносному значенні.)

З Кірени. Див. коментар до Мт 27:32.

Батька Олександра і Руфа. Лише Марко згадує цю деталь стосовно Симона з Кірени.

Змусили його нести. Римська влада могла вимагати від громадян виконання певних повинностей. Наприклад, вона могла змусити людей виконувати різні роботи або ж використати їхніх тварин чи будь-яке майно в державних інтересах. (Див. коментар до Мт 5:​41.)

Стовп мук. Див. коментар до Мт 27:32.

Голгофа. Походить від єврейського слова, яке означає «череп». (Див. Ів 19:17; пор. Сд 9:53, де єврейське слово ґулґо́лет перекладене як «череп».) За днів Ісуса це було місце за мурами Єрусалима, однак його точне розташування невідоме. (Див. додаток Б12.) В Біблії прямо не говориться, що Голгофа була на пагорбі, проте згадується, що дехто спостерігав за стратою здалека (Мр 15:40; Лк 23:49).

Голгофа. Див. коментар до Мт 27:33.

Місце черепа. Грецьким висловом Кранı́у То́пос перекладено єврейську назву «Голгофа». (Див. Ів 19:17 і коментар до слова Голгофа в цьому вірші.)

З жовчю. Грецьке слово холе́ тут стосується гіркої рідини, отриманої з рослин, чи будь-якої іншої гіркої речовини. Показуючи, що ця подія була сповненням пророцтва, Матвій цитує Пс 69:21, де в Септуагінті цим грецьким словом перекладене єврейське слово «отрута». Очевидно, єрусалимські жінки приготували цей напій, змішавши вино з чимось гірким. Він мав послабити біль чоловіків, які зазнавали передсмертних мук, і римляни не були проти його використання. У паралельному вірші, Мр 15:23, сказано, що це було вино, «змішане з дурманною миррою», тож напій, мабуть, містив і мирру, і якусь гірку речовину.

Вина, змішаного з дурманною миррою. В паралельній оповіді в Мт 27:34 сказано, що вино було «змішане з жовчю». Напій, мабуть, містив і мирру, і якусь гірку речовину. Ця суміш, очевидно, мала послабити біль. (Див. коментар до вислову він відмовився у цьому вірші і коментар до Мт 27:34.)

Він відмовився. Очевидно, Ісус хотів зберігати тверезе мислення і бути при повній свідомості під час цього випробування віри.

Розділили його вбрання між собою. З тексту оригіналу видно, що тут мова йде про верхній одяг. В Ів 19:23, 24 містяться додаткові деталі, яких немає в Євангеліях від Матвія, Марка і Луки. Якщо порівняти розповіді в чотирьох Євангеліях, можна зробити висновок, що римські воїни кидали жеребок не лише стосовно верхнього одягу, але й нижнього. Воїни поділили верхній одяг «на чотири частини — кожному по частині» і кинули жеребок, щоб побачити, кому яка дістанеться. Спідній одяг вони не ділили, а кинули жеребок. Кидання жеребка відносно одягу Месії виконало пророцтво з Пс 22:18. Мабуть, було прийнято, що кати забирали собі одяг своїх жертв. Перед стратою зі злочинців знімали одяг та забирали їхні речі, завдаючи їм ще більшого приниження.

Його вбрання розділили між собою. Див. коментар до Мт 27:35.

Кинувши жеребок. Див. глосарій, «Жеребки».

Третя година. Тобто приблизно 09:00. Дехто вважає, що ця оповідь суперечить словам в Ів 19:14—16, де говориться, що Пилат віддав Ісуса на страту «близько шостої години». Хоча Біблія детально не пояснює цієї розбіжності, варто розглянути деякі факти. Євангелія загалом однаково вказують час подій, які відбулися в останній день життя Ісуса на землі. В усіх чотирьох розповідях згадується, що священики і старійшини зібралися на світанку, а тоді відвели Ісуса до римського намісника Понтія Пилата (Мт 27:1, 2; Мр 15:1; Лк 22:66—23:1; Ів 18:28). Матвій, Марко і Лука повідомляють, що, коли Ісус вже був на стовпі, край огорнула темрява, яка тривала «від шостої години... до дев’ятої» (Мт 27:45, 46; Мр 15:33, 34; Лк 23:44). Один з фактів, який проливає світло на час страти Ісуса,— це те, що бичування іноді вважалося частиною процесу страти. Деколи бичування було настільки жорстоким, що жертва помирала від нього. У випадку Ісуса бичування було досить суворим. Це видно з того, що він не зміг сам донести свій стовп мук до місця страти, це зробив за нього інший чоловік (Лк 23:26; Ів 19:17). Якщо бичування вважалося початком страти, то минув якийсь час, перш ніж Ісуса прибили до стовпа мук. Слова з Мт 27:26 і Мр 15:15, де бичування і страта на стовпі згадуються разом, можуть вказувати на те, що це вважалося одним процесом. Отже, різні люди, мабуть, по-різному дивилися на те, коли почався процес страти. Мабуть, Пилат вважав, що початком страти було прибиття до стовпа, і це може пояснювати, чому він здивувався, що Ісус так скоро помер (Мр 15:44). Також вартим уваги є те, що письменники Євангелій часто відображали загальноприйняту систему поділу дня (так само, як і ночі) на чотири частини, кожна з яких тривала три години. Такий поділ дня пояснює, чому в Євангеліях часто згадується третя, шоста і дев’ята години (їх рахували від сходу сонця приблизно о 06:00) (Мт 20:1—5; Ів 4:6; Дії 2:15; 3:1; 10:3, 9, 30). До того ж люди загалом не мали точних годинників, тож, вказуючи час, нерідко додавали слово «близько», як-от в Ів 19:14 (Мт 27:46; Лк 23:44; Ів 4:6; Дії 10:3, 9). Якщо підсумувати: Марко міг мати на увазі і бичування, і страту на стовпі, а Іван — лише страту на стовпі. Обидва письменники могли називати не конкретний час події, а найближчу до неї тригодинну частину дня, це видно з того, що Іван вжив у своїй оповіді слово «близько». Усі ці факти допомагають зрозуміти, чому в оповідях вказано різний час. Зрештою, те, що Іван, який написав свою оповідь на кілька десятиліть пізніше від Марка, навів інший час, показує, що він не копіював його розповіді.

Розбійників. Або «грабіжників». Грецьке слово лесте́с може стосуватися пограбування, яке супроводжується насильством. Іноді воно вживалося стосовно повстанців. Те саме слово вжите щодо Варавви (Ів 18:40), якого, згідно з Лк 23:19, кинули у в’язницю за «заколот» і «вбивство». У паралельних віршах, Лк 23:32, 33, 39, щодо цих чоловіків вжите слово «злочинці» (грецькою каку́рґой, що буквально означає «ті, хто чинить зло»).

Розбійників. Див. коментар до Мт 27:38.

У деяких рукописах пізнішого часу додано слова: «І виконалося Писання, що каже: “І він був зарахований до беззаконників”» — це цитата з Іс 53:12. Однак ці слова не містяться в найдавніших і найавторитетніших рукописах, тож, очевидно, вони не є частиною оригінального тексту Євангелія від Марка. Подібні слова містяться в Лк 22:37 як частина натхнених Писань. Дехто вважає, що хтось із переписувачів вставив слова з оповіді Луки в оповідь Марка. (Див. додаток А3.)

Хитали головою. Цим жестом, що зазвичай супроводжувався якимись словами, виражали зневагу і висміювали когось. Перехожі мимоволі виконали пророцтво, записане в Пс 22:7.

Хитали головою. Див. коментар до Мт 27:39.

Стовп мук. Або «стовп, на якому страчують». (Див. глосарій, «Стовп», «Стовп мук», а також коментарі до Мт 10:38 і 16:24, де «стовп мук» вжито у переносному значенні.)

Стовпа мук. Див. коментар до Мт 27:32.

Стовп мук. Або «стовп, на якому страчують». (Див. глосарій, «Стовп», «Стовп мук», а також коментарі до Мт 10:38 і 16:24, де «стовп мук» вжито у переносному значенні.)

Стовпа мук. Див. коментар до Мт 27:32.

Коло третьої години. Тобто приблизно о 09:00. У I столітті н. е. юдеї ділили день на 12 годин і початком дня вважали схід сонця, тобто приблизно 06:00 (Ів 11:9). Тому третя година — це приблизно 09:00, шоста година — приблизно 12:00, а дев’ята — приблизно 15:00. Через те що люди не мали точних годинників, час якоїсь події зазвичай вказували лише приблизно (Ів 1:39; 4:6; 19:14; Дії 10:3, 9).

Коло третьої години. Тобто приблизно о 09:00. У I столітті н. е. юдеї ділили день на 12 годин і початком дня вважали схід сонця, тобто приблизно 06:00 (Ів 11:9). Тому третя година — це приблизно 09:00, шоста година — приблизно 12:00, а дев’ята — приблизно 15:00. Через те що люди не мали точних годинників, час якоїсь події зазвичай вказували лише приблизно (Ів 1:39; 4:6; 19:14; Дії 10:3, 9).

Шоста година. Тобто приблизно 12:00. (Див. коментар до Мт 20:3.)

Темрява. У паралельній оповіді Лука додає, що «сонячне світло померкло» (Лк 23:44, 45). Ця темрява була чудом від Бога. Вона не була наслідком сонячного затемнення. Сонячне затемнення відбувається тільки в час нового місяця, а описані події відбувалися під час Пасхи, коли місяць повний. Крім того, ця темрява тривала три години, а найдовше сонячне затемнення триває менше ніж вісім хвилин.

До дев’ятої. Тобто приблизно до 15:00. (Див. коментар до Мт 20:3.)

Елі, Елі, лама сабахтані? Дехто вважає, що це арамейські слова. Але, очевидно, вони належать до тогочасної єврейської мови, на яку арамейська справляла певний вплив. З грецької транслітерації цього вислову, вжитої у Євангеліях від Матвія і Марка, важко точно визначити мову.

Боже мій, Боже мій. Звернувшись до свого небесного Батька і визнавши його своїм Богом, Ісус виконав пророцтво з Пс 22:1. Ісусів передсмертний вигук, мабуть, нагадав тим, хто його чув, про інші месіанські пророцтва з Пс 22, а саме про те, що його зневажатимуть, над ним глузуватимуть, зранять його ноги і руки, а його вбрання розділять, кинувши жеребок (Пс 22:6—8, 16, 18).

Елі, Елі, лама сабахтані? Див. коментар до Мт 27:46.

Боже мій, Боже мій. Див. коментар до Мт 27:46.

Іллю. Походить від єврейського імені, що означає «мій Бог — Єгова».

Кисле вино. Або «винний оцет». Очевидно, мова йде про слабке, терпке або кисле вино, яке латинською називали аце́тум («оцет») або по́ска, якщо воно було розбавлене водою. Це був дешевий напій, який бідні люди (в тому числі римські воїни) вживали, щоб втамувати спрагу. Грецьке слово о́ксос також вживається у Септуагінті в Пс 69:21, де міститься пророцтво про те, що Месії дадуть пити «оцет».

Очеретину. Або «палицю». Іван у своїй розповіді називає її «стеблом гісопу» (Ів 19:29; див. глосарій, «Гісоп»).

Кисле вино. Див. коментар до Мт 27:48.

Очеретину. Див. коментар до Мт 27:48.

Віддав дух. Або «віддав останній подих; перестав дихати». Слово «дух» (грецькою пне́ума) тут може означати «дихання» або «життєва сила». Це підтверджується тим, що в паралельній оповіді в Мр 15:37 вжите грецьке слово екпне́о (буквально «видихати»), яке перекладено там як «помер», або, як сказано в коментарі, «віддав останній подих». Дехто стверджує, що грецьке слово, перекладене як «віддав», вказує на те, що Ісус свідомо припинив боротися за життя, адже все «здійснилось» (Ів 19:30). Він добровільно «пішов на смерть» (Іс 53:12; Ів 10:11).

Помер. Або «віддав останній подих». (Див. коментар до Мт 27:50.)

Завіса. Йдеться про гарно оздоблену завісу в храмі, яка відділяла Святе від Найсвятішого. Згідно з юдейською традицією, ця важка завіса була приблизно 18 м завдовжки, 9 м завширшки і 7 см завтовшки. Роздерши завісу надвоє, Єгова показав не лише те, наскільки розгніваний на вбивць свого Сина, але й те, що тепер відкрилася можливість входити у саме небо (Євреїв 10:19, 20; див. глосарій).

Святині. Грецьке слово нао́с тут стосується самої будівлі храму, в якій були Святе і Найсвятіше.

Завіса. Див. коментар до Мт 27:51.

Святині. Див. коментар до Мт 27:51.

Охоронця. Грецьке слово спекула́тор запозичено з латинської (спекуля́тор) і могло стосуватися охоронця, гінця і деколи ката. У Грецьких Писаннях згадуються грецькі відповідники близько 30 латинських слів: військові і юридичні терміни, назви грошових одиниць і побутова лексика; переважно їх вживають Марко і Матвій. В Євангелії від Марка латинізми вживаються частіше, ніж в інших біблійних книгах. Це свідчить на користь того, що Марко писав своє Євангеліє у Римі і передусім для неєвреїв, зокрема для римлян. (Див. коментар до Ів 19:20.)

Латинською. Це єдина згадка про латинську мову в натхненому тексті Біблії. За часів Ісуса латинська була офіційною мовою представників римської влади в Ізраїлі. Цією мовою не розмовляли прості люди, але нею робили офіційні написи. Ймовірно, з огляду на багатомовне середовище табличка з Пилатовими звинуваченнями, яку, згідно з Ів 19:19, прибили над головою Ісуса Христа під час його страти, містила напис офіційною латинською мовою, а також єврейською і грецькою (койне). У Грецьких Писаннях вживаються деякі слова і вислови, що походять з латинської мови. (Див. глосарій, «Латинська мова»; «Вступ до Марка».)

Сотник. Або «центуріон», тобто командир римського військового підрозділу, що налічував приблизно 100 воїнів. Цей високопоставлений воєначальник міг бути присутній, коли Пилат судив Ісуса, і чути, як юдеї говорили, що Ісус називав себе Божим Сином (Мр 15:16; Ів 19:7). Тут Марко вживає грецьке слово кентірı́он, яке запозичене з латинської і трапляється також в Мр 15:44, 45. (Див. «Вступ до Марка» і коментарі до Мр 6:27; Ів 19:20.)

Марія Магдалина. Ім’я Магдалина (означає «що належить до Магдали»), очевидно, походить від назви міста Магдала, яке лежало на західному березі Галілейського моря, на півдорозі між Капернаумом і Тиберіадою. Дехто вважає, що Марія була родом з Магдали або жила там. (Див. коментарі до Мт 15:39; Лк 8:2.)

Марія Магдалина. Див. коментар до Мт 27:56.

Якова Меншого. Йдеться про одного з Ісусових апостолів, сина Алфея (Мт 10:2, 3; Мр 3:18; Лк 6:15; Дії 1:13). Імовірно, його названо «Меншим» тому, що він був або молодшим за віком, або нижчим на зріст від іншого апостола Якова, Зеведеєвого сина.

Йосія. Скорочена форма єврейського імені Йосифія, що означає «нехай Яг додасть (збільшить); Яг додав (збільшив)». Деякі рукописи містять тут ім’я «Йосип», але більшість стародавніх рукописів вживають ім’я «Йосій». (Пор. паралельну оповідь в Мт 27:56.)

Саломія. Імовірно, походить від єврейського слова, що означає «мир». Саломія була ученицею Ісуса. Порівнявши Мт 27:56 з Мр 3:17 і 15:40, можна дійти висновку, що Саломія — це матір апостолів Якова та Івана: Матвій згадує «матір Зеведеєвих синів», а Марко називає її «Саломією». Також, як видно з Ів 19:25, Саломія, можливо, була рідною сестрою Марії, матері Ісуса. В такому разі Яків та Іван доводились Ісусу двоюрідними братами. Крім того, оповіді в Мт 27:55, 56; Мр 15:41 і Лк 8:3 вказують на те, що Саломія була серед жінок, які супроводжували Ісуса і прислуговували йому, використовуючи своє майно.

Приготування. Оскільки Марко писав своє Євангеліє в першу чергу для неєвреїв, він пояснює, що Приготування було днем перед суботою; цього пояснення немає в інших Євангеліях (Мт 27:62; Лк 23:54; Ів 19:31). В цей день юдеї готувалися до суботи: займались приготуванням їжі і закінчували всю іншу роботу, з якою не можна було чекати до завершення суботи. У цьому випадку день Приготування припав на 14 нісана. (Див. глосарій.)

З Ариматеї. Назва цього міста походить від єврейського слова, що означає «висота». В Лк 23:51 його названо «юдейським містом». (Див. додаток Б10.)

Синедріон. Тобто юдейський верховний суд в Єрусалимі. Грецьке слово сіне́дріон буквально означає «спільне засідання». Хоча це загальне поняття, яке стосувалося будь-яких зборів чи засідань, в Ізраїлі воно могло стосуватися релігійного судового органу. (Див. коментар до Мт 5:22 і глосарій; див. додаток Б12, де позначено можливе місце розташування залу Синедріону.)

Йосип. З того, що письменники Євангелій говорять про Йосипа, можна більше дізнатись про їхню особистість. Матвій, який був збирачем податків, називає Йосипа «багатим чоловіком». Марко, який писав для римлян, говорить, що він був «шанованим членом Ради», який чекав Божого Царства. Співчутливий лікар Лука пише, що він був «добрим і праведним чоловіком», який не підтримав рішення Ради і не віддав свого голосу проти Ісуса. А Іван повідомляє, що цей чоловік був «Ісусовим учнем, але через страх перед юдеями тримав це в таємниці» (Мт 27:57—60; Мр 15:43—46; Лк 23:50—53; Ів 19:38—42).

З Ариматеї. Див. коментар до Мт 27:57.

Член Ради. Або «радник», тобто член Синедріону, юдейського верховного суду в Єрусалимі. (Див. коментар до Мт 26:59 і глосарій, «Синедріон».)

Гробницю. Або «пам’ятну гробницю». Це була печера, висічена у м’якій вапняковій породі, а не природна печера. Такі гробниці часто мали подібні до лав ніші, в які клали тіла померлих. (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Гробницю. Див. коментар до Мт 27:60.

Камінь. Очевидно, це був плоский круглий камінь, адже в Мр 16:4 говориться, що він був «відкочений», коли Ісус воскрес. Він міг важити тонну або й більше. Матвій каже, що це був «великий камінь» (Мт 27:60).

Медіафайли

Синедріон
Синедріон

Юдейський верховний суд, який називали Великим Синедріоном, складався з 71 члена і збирався в Єрусалимі. (Див. глосарій.) Згідно з Мішною, сидіння для членів Синедріону розташовувалися півколом в три ряди. Постанови суду записували два писарі. За основу цього зображення взято деякі архітектурні елементи знайденого в Єрусалимі залу, де, як вважається, Синедріон засідав у I столітті. (Див. додаток Б12, карту «Єрусалим та околиці».)

1. Первосвященик

2. Члени Синедріону

3. Обвинувачений

4. Писарі

Цвях у п’ятковій кістці
Цвях у п’ятковій кістці

На цій фотографії зображено копію п’яткової кістки людини. Кістка пробита залізним цвяхом завдовжки 11,5 см. Оригінал, датований римською добою, було знайдено у 1968 році під час розкопок на півночі Єрусалима. Ця археологічна знахідка підтверджує, що під час страти людину, очевидно, прибивали до дерев’яного стовпа цвяхами. Можливо, римські воїни прибили Ісуса Христа до стовпа цвяхами, подібними до того, що зображений на фотографії. Кістка з цвяхом була знайдена в осуарії — кам’яній скрині, в якій зберігали кості померлого, після того як його тіло розкладалося. Це вказує на те, що після страти на стовпі людину могли поховати.

Гробниця
Гробниця

Євреї зазвичай ховали мертвих у природних печерах або печерах, висічених у скелі. Як правило, гробниці були за межами міста, виняток становили тільки царські гробниці. Знайдені єврейські гробниці вирізняються простотою. Це, очевидно, пояснюється тим, що євреї не поклонялися померлим і не вірили в те, що після смерті людина продовжує свідоме існування у світі духів.