Дії апостолів 25:1—27

25  Через три дні після того, як Фест+ прибув у провінцію і почав правити в ній, він відправився з Кеса́рії до Єрусалима.  Там старші священики та впливові юдеї подали йому обвинувачення проти Павла.+ Вони благали Фе́ста  зробити їм послугу* — дати наказ, щоб Павла привели до Єрусалима. А самі вони готували засідку, збираючись вбити Павла в дорозі.+  Але Фест відповів, що Павла мають тримати в Кеса́рії і що сам він незабаром повернеться туди.  «Отож нехай ті з вас, хто при владі,— сказав він,— підуть зі мною і висунуть проти цього чоловіка обвинувачення, якщо він дійсно зробив щось погане».+  Пробувши серед них днів вісім-десять, Фест вирушив до Кеса́рії, а наступного дня сів на судове місце й наказав привести Павла.  Коли він увійшов, його оточили юдеї, що прийшли з Єрусалима, і почали висувати проти нього багато серйозних обвинувачень, яких не могли довести.+  Тоді Павло сказав на свій захист: «Я не вчинив жодного гріха — ні проти Закону юдеїв, ні проти храму, ні проти цезаря».+  А Фест, прагнучи догодити юдеям,+ сказав Павлові у відповідь: «Може, ти хочеш, щоб ми пішли до Єрусалима і тебе судили там у моїй присутності на підставі цих обвинувачень?» 10  Однак Павло відповів: «Я стою перед судовим місцем цезаря, де мене і належить судити. Я не зробив юдеям нічого поганого, і ти сам це добре знаєш. 11  Якщо я дійсно винен і вчинив те, за що заслуговую смерті,+ то не благаю про помилування. Якщо ж звинувачення цих людей безпідставні, то ніхто не має права видати мене тільки для того, щоб їм догодити. Я вимагаю суду цезаря!»+ 12  Тоді Фест, поговоривши з радниками, сказав: «Вимагаєш суду цезаря? То й підеш до цезаря». 13  Через кілька днів до Фе́ста в Кеса́рію прибули з візитом ввічливості цар Агрı́ппа й Веронı́ка. 14  І, оскільки вони пробули там чимало днів, Фест виклав цареві Павлову справу, сказавши: «Є тут один чоловік, якого Фелікс залишив ув’язненим.+ 15  Коли я був у Єрусалимі, старші священики і старійшини юдеїв подали проти нього обвинувачення,+ просячи його засудити. 16  Але я їм відповів, що в ри́млян не заведено видавати людину, щоб комусь догодити. Спочатку обвинувачений повинен особисто зустрітися з обвинувачами, щоб мати можливість виступити на свій захист.+ 17  Тож, коли вони прибули сюди, я не зволікав і відразу наступного дня сів на судове місце та наказав привести цього чоловіка. 18  Виступивши, обвинувачі не висунули жодного обвинувачення в злочинах, про які я сподівався почути.+ 19  Вони просто сперечалися з ним про своє поклоніння божеству*+ і про чоловіка, на ім’я Ісус, котрий помер, хоча Павло твердив, що він живий.+ 20  Не знаючи, як розв’язати цю суперечку, я запитав, чи хотів би він піти до Єрусалима і там стати перед судом з приводу цих обвинувачень.+ 21  Але коли Павло звернувся з проханням залишити його під вартою до рішення Августа,+ я наказав і далі тримати його під вартою, поки не відішлю його до цезаря». 22  Тоді Агрı́ппа сказав Фе́сту: «Я хотів би особисто почути цього чоловіка».+ Той відказав: «Завтра ти його почуєш». 23  Тож наступного дня Агрı́ппа і Веронı́ка прибули з великою пишнотою та ввійшли в зал суду разом з воєначальниками, а також з міською знаттю. Після того за наказом Фе́ста привели Павла. 24  І Фест сказав: «Царю Агрı́ппо та всі присутні! Перед вами чоловік, на якого мені скаржилась вся юдейська громада як в Єрусалимі, так і тут. Вони кричали, що він не повинен більше жити.+ 25  Однак я побачив, що він не зробив нічого, за що заслуговував би смерті.+ Тож, коли він сам став вимагати суду Августа, я вирішив послати його до нього. 26  Але в цій справі я не можу написати моєму пану нічого конкретного. Тому я і привів його до всіх вас, зокрема до тебе, царю Агрı́ппо, щоб після суду я мав що написати. 27  Бо мені здається, що було б немудро посилати в’язня, не вказавши обвинувачень проти нього».

Примітки

Букв. «просячи про послугу проти нього».
Або «про свою релігію».

Коментарі

Провінцію. Тобто римську провінцію Юдею. У місті Кесарія була резиденція намісника. Вважається, що грецький вислів, перекладений як прибув... і почав правити, означає, що Фест обійняв посаду намісника провінції.

Кесарю. Або «цезарю; імператору». Під час земного служіння Ісуса імператором Риму був Тиберій, але слово «кесар» (або «цезар») вказувало не лише на імператора. Воно могло стосуватися римської світської влади (тобто держави), а також її представників, яких апостол Павло називає «тими, хто посідає вищу владу», а апостол Петро — «царем» і його «намісниками» (Рм 13:1—7; 1Пт 2:13—17; Тит 3:1; див. глосарій, «Цезар»).

Цезаря. Або «імператора; кесаря». У той час римським імператором був Клавдій, який правив з 41 до 54 року н. е. (Дії 11:28; 18:2; див. коментар до Мт 22:17 і глосарій).

Цезаря. Або «імператора; кесаря». У той час римським імператором був Нерон. Він правив з 54 року н. е. до 68 року н. е., коли у віці 31 року вчинив самогубство. Усі згадки про цезаря в Дії 25—28 стосуються Нерона. (Див. коментарі до Мт 22:17; Дії 17:7 і глосарій.)

Нас, римлян. Тобто римських громадян. Павло й також, імовірно, Сила були римськими громадянами. За римськими законами громадяни мали право на справедливий суд і їх не можна було публічно карати, якщо їхню вину не було доведено. Людина, котра мала римське громадянство, користувалась певними правами і привілеями, які діяли на території цілої імперії. Громадянин Риму підкорявся законам римського права, а не законам провінційних міст. Коли проти нього висували обвинувачення, він міг погодитись, аби його справу розглядали згідно з місцевим законом, але все ще зберігав за собою право звернутися до римського суду. Якщо підсудному загрожувала смертна кара, він мав право апелювати до імператора. Наскільки відомо, апостол Павло, який запопадливо проповідував по всій Римській імперії, тричі скористався своїм римським громадянством. Вперше це сталося тоді, коли він сказав управителям міста Філіппи, що, побивши його, вони порушили його права. (Щоб дізнатись про два інші випадки, див. коментарі до Дії 22:25; 25:11.)

Римлянина. Тобто римського громадянина. Це другий з трьох записаних у Біблії випадків, коли Павло скористався своїм римським громадянством. Римська влада рідко втручалась у справи юдеїв. Однак у випадку Павла римляни втрутились — і не лише тому, що його візит у храм викликав заворушення, а й тому, що Павло був римським громадянином. Римське громадянство давало людині права, які визнавались по всій імперії. Наприклад, заборонялось зв’язувати і бити римського громадянина, якщо його вина не була доведена, тому що так обходились тільки з рабами. (Щоб дізнатись про два інші випадки, див. коментарі до Дії 16:37; 25:11.)

Я вимагаю суду цезаря! Це третій з трьох записаних у Біблії випадків, коли Павло скористався своїм римським громадянством. (Щоб дізнатись про два інші випадки, див. коментарі до Дії 16:37; 22:25.) Вимагати суду цезаря можна було після проголошення вироку або раніше, на будь-якому етапі судового слухання. Виглядало так, що Фест не збирався сам вирішувати цю справу і не варто було розраховувати на справедливий суд у Єрусалимі. Тому Павло офіційно звернувся з проханням, аби його справу розглянув найвищий суд імперії. Ймовірно, в деяких випадках таке прохання могли відхилити, наприклад якщо з ним звертався злодій, пірат чи бунтівник, пійманий на місці злочину. Мабуть, саме тому Фест, перш ніж задовольнити прохання Павла, вирішив зібрати радників (Дії 25:12). Пізніше Фест влаштував слухання в присутності Ірода Агріппи II, щоб визначити, що написати про справу Павла «Августу», Нерону (Дії 25:12—27; 26:32; 28:19). Павло вимагав суду цезаря ще й тому, що раніше мав намір поїхати в Рим (Дії 19:21). Як видно з Ісусової пророчої обіцянки та звістки, яку згодом передав ангел, це узгоджувалося з Божою волею (Дії 23:11; 27:23, 24).

Агріппа. Тобто Ірод Агріппа II. Він був правнуком Ірода Великого, сином Ірода Агріппи I та його дружини Кіпри (Дії 12:1; див. глосарій, «Ірод»).

Вероніка. Сестра Ірода Агріппи II. Вважалося, що вона перебувала з ним у кровозмішному зв’язку. Пізніше вона стала коханкою Тита, майбутнього римського імператора.

Старійшин. Букв. «чоловіків похилого віку». У Біблії грецьке слово пресбı́терос стосується передусім тих, хто посідає відповідальне становище або наділений певними обов’язками у громаді чи народі. Коли це слово передає думку про вік людини (як-от в Лк 15:25 і Дії 2:17), то може вказувати не лише на похилий вік, а й на те, що хтось старший від когось іншого. В цьому вірші слово пресбı́терос означає провідників юдейського народу, які часто згадуються разом зі старшими священиками і книжниками. Чоловіки з цих трьох груп входили до складу Синедріону (Мт 21:23; 26:3, 47, 57; 27:1, 41; 28:12; див. глосарій, «Старійшина; старший чоловік»).

Старійшини. Тут стосується провідників юдейського народу, котрі часто згадуються разом зі старшими священиками та книжниками. (Див. коментар до Мт 16:21.)

Цезаря. Або «імператора; кесаря». Грецьке слово Ка́йсар є відповідником латинського слова Це́зар. (Див. глосарій.) Ім’я Август (в перекладі з латинської означає «звеличений») було титулом, який римський сенат дав Гаю Октавіану, першому імператорові Риму, в 27 році до н. е. Він був першим, хто отримав цей титул. Тож цей імператор став відомий як Цезар Август. Його постанова посприяла тому, що Ісус народився у Віфлеємі, і так сповнилось біблійне пророцтво (Дн 11:20; Мих 5:2).

Августа. Титул римського імператора. Грецьке слово Себасто́с означає «гідний благоговіння; шанований; звеличений» і є перекладом латинського титулу Авґу́стус. У деяких перекладах містяться такі вислови, як «Його величність, імператор» або «Його імператорська величність». В цьому вірші титул стосується Нерона (54—68 рр. н. е.), четвертого імператора, якщо рахувати від Октавіана (Октавія), який першим отримав цей титул. (Див. коментар до Лк 2:1.)

Медіафайли

Імператор Нерон
Імператор Нерон

На цій золотій монеті, викарбуваній приблизно в 56—57 роках н. е., зображено бюст Нерона, який правив Римською імперією з 54 по 68 рік н. е. Нерон був тим цезарем, чийого суду вимагав Павло після несправедливого арешту в Єрусалимі і перебування в ув’язненні в Кесарії приблизно з 56 по 58 рік. Очевидно, після першого ув’язнення в Римі близько 59 року Павло був визнаний невинним і звільнений. Це сталося близько 61 року. У 64 році сильна пожежа знищила четверту частину Рима, і дехто звинувачував у цьому Нерона. Щоб відвести від себе підозри, Нерон зробив винними християн, викликавши цим хвилю жорстоких переслідувань. Імовірно, в цей час (65 рік) Павла ув’язнили в Римі вдруге, а потім стратили.