Єврейською. Письменники Грецьких Писань під Божим натхненням використовували слово «єврейською» на позначення мови, якою розмовляли юдеї (Ів 19:13, 17, 20; Дії 21:40; 22:2; Об 9:11; 16:16) і якою воскреслий та прославлений Ісус звернувся до Савла з Тарса (Дії 26:14, 15). У Дії 6:1 письменник розрізняє «єврейськомовних» і «грекомовних юдеїв». Хоча деякі вчені стверджують, що у вищезгаданих віршах слово, перекладене як «єврейською», потрібно перекладати як «арамейською», є вагомі підстави вважати, що йдеться саме про єврейську мову. Лука пише, що Павло звернувся «єврейською» до людей в Єрусалимі, а вони, як відомо, досліджували Закон Мойсея, записаний єврейською. Крім того, більша частина рукописів чи їхніх фрагментів, знайдених біля Мертвого моря (серед них біблійні і небіблійні тексти), написана єврейською мовою, а це означає, що єврейська була мовою повсякденного вжитку. Невелика кількість знайдених фрагментів, які написані арамейською мовою, свідчить про те, що люди теж послуговувались цією мовою. Тож дуже малоймовірно, що коли біблійні письменники вживають слово «єврейська», то насправді мають на увазі арамейську або сирійську мову (Дії 21:40; 22:2; пор. Дії 26:14). Єврейські Писання розрізняли «арамейську мову» і «мову юдеїв», як це видно з 2Цр 18:26. Описуючи події з цього біблійного уривка, юдейський історик І століття Йосиф Флавій зазначає, що це були різні мови («Юдейські старожитності», кн. 10, розд. 1, абз. 2). Арамейська і єврейська мови мають подібні слова, і деякі єврейські слова, можливо, запозичені з арамейської. Однак немає підстав вважати, що письменники Грецьких Писань писали про єврейську мову, маючи на увазі арамейську.

Єврейською. Див. коментар до Ів 5:2.

Гамаліїл. Учитель Закону, згаданий у книзі Дії двічі: тут і в Дії 22:3. Прийнято вважати, що це Гамаліїл старший (під таким іменем він відомий у небіблійних джерелах). Цей чоловік був онуком, або можливо сином, Гіллеля старшого, який заснував найбільш помірковану з фарисейських течій. Кажуть, Гамаліїл був настільки шанований серед людей, що йому першому присвоїли почесний титул «раббан». Тож він мав значний вплив на тодішнє юдейське суспільство і навчав багатьох синів фарисеїв, як-от Савла з Тарсу (Дії 22:3; 23:6; 26:4, 5; Гл 1:13, 14). Очевидно, Гамаліїл був людиною широких поглядів, і про це свідчить його тлумачення Закону і традицій. Наприклад, вважається, що він запровадив закони, які захищали дружин від жорстокості чоловіків, а вдів — від жорстокості дітей. Крім того, він доводив, що збіднілі язичники, як і юдеї, повинні мати право збирати залишки врожаю. Толерантність Гамаліїла можна побачити і в його ставленні до Петра та інших апостолів (Дії 5:35—39). Однак, як видно з рабинських джерел, Гамаліїл надавав більшого значення традиціям рабинів, ніж натхненим Писанням. Тож загалом його вчення були подібні до більшості вчень його прабатьків-рабинів та провідників його часу (Мт 15:3—9; 2Тм 3:16, 17; див. глосарій, «Фарисеї»; «Синедріон»).

Гамаліїла. Гамаліїл був учителем Закону. У книзі Дії він згадується двічі: тут і в Дії 5:34. (Див. коментар до Дії 5:34.)

Зал Синедріону. Або «їхній Синедріон». Синедріоном називали юдейський верховний суд в Єрусалимі. Грецьке слово сіне́дріон, що перекладається як «зал Синедріону» або «Синедріон», буквально означає «спільне засідання». Хоча це загальне поняття, яке стосувалося будь-яких зборів чи засідань, в Ізраїлі воно могло стосуватися релігійного судового органу. Грецьке слово може вказувати на людей, які входили до складу суду, або ж на будівлю чи приміщення, де відбувалися засідання. (Див. коментар до Мт 5:22 і глосарій, «Синедріон»; див. додаток Б12, де позначено можливе місце розташування залу Синедріону.)

Громада старійшин. Або «рада старійшин». Вжите тут грецьке слово пресбіте́ріон споріднене зі словом пресбı́терос (буквально «чоловік похилого віку»), яке в Біблії стосується передусім тих, хто посідає відповідальне становище або наділений певними обов’язками у громаді чи народі. Коли це слово передає думку про вік людини (як-от в Лк 15:25 і Дії 2:17), то може вказувати не лише на похилий вік, а й на те, що хтось старший від когось іншого. В цьому вірші вислів «громада старійшин», очевидно, стосується Синедріону — юдейського верховного суду в Єрусалимі, до складу якого входили старші священики, книжники і старійшини. Ці три групи чоловіків часто згадуються разом (Мт 16:21; 27:41; Мр 8:31; 11:27; 14:43, 53; 15:1; Лк 9:22; 20:1; див. коментар до Лк 22:66).

Назарянин. Цим словом називали Ісуса, а пізніше і його послідовників (Дії 24:5). Ім’я Ісус було поширеним серед юдеїв, тому до імені часто додавали уточнення. У біблійні часи було прийнято додавати описову назву, яка вказувала на місцевість, звідки походила людина (2См 3:2, 3; 17:27; 23:25—39; На 1:1; Дії 13:1; 21:29). Більшу частину свого життя Ісус провів у місті Назарет в Галілеї, тож не дивно, що різні люди і за різних обставин називали його «назарянином» (Мр 1:23, 24; 10:46, 47; 14:66—69; 16:5, 6; Лк 24:13—19; Ів 18:1—7). Ісус не був проти цього і навіть сам називав себе так (Ів 18:5—8; Дії 22:6—8). На табличці, яку повісили на стовпі мук за наказом Пилата, було написано єврейською, латинською і грецькою: «Ісус назарянин, Цар юдейський» (Ів 19:19, 20). Починаючи з П’ятидесятниці 33 року н. е. апостоли та інші часто говорили про Ісуса як про назарянина або як про чоловіка з Назарета (Дії 2:22; 3:6; 4:10; 6:14; 10:38; 26:9; див. також коментар до Мт 2:​23).

Назарянин. Див. коментар до Мр 10:47.

Чули якийсь голос. У Дії 22:6—11 Павло сам описує те, що з ним відбулося по дорозі в Дамаск. Розповіді у двох розділах допомагають побачити повну картину. Обидві розповіді містять ті самі грецькі слова, проте різні граматичні конструкції. Грецьке слово фоне́ можна перекласти як «голос» або «звук». У цьому вірші воно вжите в родовому відмінку, тому передає думку про звук голосу і перекладається як «якийсь голос». (У Дії 22:9 те саме грецьке слово стоїть у знахідному відмінку і перекладається як «голос».) Чоловіки, котрі супроводжували Павла, чули якийсь голос, тобто звуки, але, очевидно, не могли розпізнати і зрозуміти слова, які прозвучали. Тож вони не чули голосу так, як чув Павло (Дії 26:14; див. коментар до Дії 22:9).

Не чули голосу. Або «не зрозуміли сказаного». В Дії 9:3—9 Лука описує, що відбулося з Павлом по дорозі в Дамаск. Розповіді у двох розділах допомагають побачити повну картину. Як пояснюється у коментарі до Дії 9:7, чоловіки, котрі супроводжували Павла, чули «якийсь голос», тобто звуки, але, очевидно, не могли розібрати слова. Тож вони не чули голосу так, як чув Павло. Ця думка узгоджується з Дії 22:7, де грецький відповідник слова «чути» у вислові «почув голос» означає, що Павло почув і зрозумів слова. На відміну від нього, інші не зрозуміли переданої йому звістки. Можливо, звук був приглушеним або спотвореним. Очевидно, саме в цьому розумінні вони «не чули голосу». (Пор. Мр 4:33; 1Кр 14:2, де те саме грецьке слово перекладене як «розуміти».)

Будь знову зрячим! Букв. «підведи очі». Основне значення грецького слова, що перекладене цим висловом,— «спрямовувати погляд вгору» (Мт 14:19; Лк 19:5). Але воно також може стосуватись прозріння людини, яка ніколи не бачила (Ів 9:11, 15, 18), або ж повернення зору (Мр 10:52; Лк 18:42; Дії 9:12).

Кличе ім’я Єгови. Вислів «кликати ім’я Єгови» має широке значення і означає більше, ніж просто знати і вживати ім’я Бога. Вислів «кликати [чиєсь] ім’я» походить з Єврейських Писань. Тут Павло цитує вірш з Йл 2:32, контекст якого наголошує на необхідності щиро розкаятися і вірити в те, що Єгова з готовністю прощає (Йл 2:12, 13). У П’ятидесятницю 33 року н. е. Петро процитував це пророцтво Йоіла та заохотив своїх слухачів покаятися і зробити кроки для того, щоб отримати схвалення Єгови (Дії 2:21, 38). З інших місць Писання видно, що кликати Боже ім’я також означає знати Бога, довіряти йому і звертатись до нього за допомогою та порадами (Пс 20:7; 99:6; 116:4; 145:18). В деяких контекстах кликати ім’я Єгови означає проголошувати його ім’я і розповідати про його риси (Бт 12:8; пор. Вх 34:5, де той самий єврейський вислів перекладено як «проголосив своє ім’я — Єгова»). У наступному після Рм 10:13 вірші Павло пояснює, що кликати Бога означає вірити в нього (Рм 10:14).

Змий з себе гріхи, кличучи його ім’я. Людина змиває з себе гріхи не під час водного хрещення, а завдяки тому, що кличе ім’я Ісуса, тобто вірить в Ісуса і виявляє свою віру християнськими вчинками (Дії 10:43; Як 2:14, 18; див. коментар до Рм 10:13).

Видіння. Грецьке слово е́кстасіс (від ек, що означає «ззовні», і ста́сіс, що означає «стояння») передає думку про те, що розум особи, образно кажучи, виходить з нормального стану через сильне захоплення, здивування чи видіння від Бога. Це грецьке слово ще перекладається як «захват» (Мр 5:42), «подив» (Лк 5:26), «сильне хвилювання» (Мр 16:8). У книзі Дії воно пов’язане з діями Бога. Очевидно, Божий дух іноді вкладав у розум особи якесь видіння або образ, пов’язаний з Божим наміром. Це ставалось тоді, коли людина перебувала в стані повної зосередженості або в стані, подібному до сну; вона не усвідомлювала, що відбувалося довкола, і була цілковито поглинута видінням. (Див. коментар до Дії 22:17.)

У видінні. Щоб дізнатись про значення грецького слова е́кстасіс, перекладеного тут як «видіння», див. коментар до Дії 10:10. У деяких перекладах Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 вони позначені як J^{14, 17, 22}) сказано: «На мені була рука Єгови». Ще один переклад (J¹⁸) передає цей вислів так: «Дух Єгови огорнув мене».

Моїми свідками. Як вірні юдеї, перші учні Ісуса вже були свідками Єгови і свідчили, що Єгова — єдиний правдивий Бог (Іс 43:10—12; 44:8). Однак тепер вони мали бути не тільки свідками Єгови, але також Ісуса. Перед учнями лежало завдання звіщати про надзвичайно важливу роль Ісуса в освяченні імені Єгови через Його Месіанське Царство, нову грань наміру Єгови. У книзі Дії слова «свідчення; свідок» (ма́ртіс), «свідчити» (мартіре́о), «давати ґрунтовне свідчення» (діамартı́ромай) та споріднені з ними слова трапляються частіше, ніж в інших книгах, за винятком Євангелія від Івана. (Див. коментар до Ів 1:7.) Те, як важливо бути свідком і ґрунтовно свідчити про Божі наміри — у тому числі про його Царство та визначну роль Ісуса, є провідною темою книги Дії (Дії 2:32, 40; 3:15; 4:33; 5:32; 8:25; 10:39; 13:31; 18:5; 20:21, 24; 22:20; 23:11; 26:16; 28:23). Деякі християни I століття свідчили про історичні факти з життя Ісуса, про його смерть і воскресіння як очевидці (Дії 1:21, 22; 10:40, 41). А ті, хто повірив в Ісуса пізніше, свідчили про значення його життя, смерті та воскресіння (Дії 22:15; див. коментар до Ів 18:37).

Твого свідка. Грецьке слово ма́ртіс, перекладене як «свідок», означає «той, хто був присутнім при якійсь події або щось бачив». Деякі християни I століття свідчили про історичні факти, пов’язані з життям, смертю і воскресінням Ісуса, як очевидці (Дії 1:21, 22; 10:40, 41). А ті, хто повірив в Ісуса пізніше, свідчили про значення його життя, смерті та воскресіння (Дії 22:15). В такому значенні використав це слово Павло, коли у розмові з Ісусом назвав Степана свідком. Степан переконливо свідчив про Ісуса перед Синедріоном. Побачивши особливе видіння, він був першим, хто свідчив, що Ісус, як і передрікалося в Пс 110:1, повернувся в небо і перебуває по праву руку від Бога (Дії 7:55, 56). Коли християни свідчили, вони завжди стикалися з протидією: їх арештовували, били і навіть убивали. Так було зі Степаном, Яковом та іншими християнами. Тому слово ма́ртіс згодом стало означати «той, хто свідчить ціною власного життя; мученик», тобто той, хто помирає за вірність своїм релігійним переконанням. У цьому сенсі Степана можна назвати першим християнським мучеником, кров якого пролилась за свідчення про Христа. (Див. коментар до Дії 1:8.)

Воєначальник. Грецьке слово хілı́архос («хіліарх») буквально означає «начальник над тисячею», тобто тисячею воїнів. Воно вказує на римського військового трибуна. У кожному римському легіоні було по шість трибунів. Проте легіон не ділився на шість загонів — кожен трибун командував цілим легіоном два місяці на рік. Ці воєначальники мали великі повноваження, в тому числі обирати та призначати центуріонів. Грецьке слово також могло стосуватися будь-якого воєначальника з високим званням. Римський воєначальник супроводжував воїнів, котрі арештували Ісуса.

Воєначальник. Грецьке слово хілı́архос («хіліарх») буквально означає «начальник над тисячею», тобто тисячею воїнів. Воно вказує на римського воєначальника, якого називали трибуном. (Див. коментар до Ів 18:12.) Приблизно 56 року н. е. воєначальником загону в Єрусалимі був Клавдій Лісій (Дії 23:22, 26). Як розповідається з 21-го по 24-й розділ книги Дії, він врятував Павла від розлюченого натовпу та від розправи Синедріону, а також написав наміснику Феліксу супровідний лист з поясненням, коли таємно відправив Павла у Кесарію.

Нас, римлян. Тобто римських громадян. Павло й також, імовірно, Сила були римськими громадянами. За римськими законами громадяни мали право на справедливий суд і їх не можна було публічно карати, якщо їхню вину не було доведено. Людина, котра мала римське громадянство, користувалась певними правами і привілеями, які діяли на території цілої імперії. Громадянин Риму підкорявся законам римського права, а не законам провінційних міст. Коли проти нього висували обвинувачення, він міг погодитись, аби його справу розглядали згідно з місцевим законом, але все ще зберігав за собою право звернутися до римського суду. Якщо підсудному загрожувала смертна кара, він мав право апелювати до імператора. Наскільки відомо, апостол Павло, який запопадливо проповідував по всій Римській імперії, тричі скористався своїм римським громадянством. Вперше це сталося тоді, коли він сказав управителям міста Філіппи, що, побивши його, вони порушили його права. (Щоб дізнатись про два інші випадки, див. коментарі до Дії 22:25; 25:11.)

Я вимагаю суду цезаря! Це третій з трьох записаних у Біблії випадків, коли Павло скористався своїм римським громадянством. (Щоб дізнатись про два інші випадки, див. коментарі до Дії 16:37; 22:25.) Вимагати суду цезаря можна було після проголошення вироку або раніше, на будь-якому етапі судового слухання. Виглядало так, що Фест не збирався сам вирішувати цю справу і не варто було розраховувати на справедливий суд у Єрусалимі. Тому Павло офіційно звернувся з проханням, аби його справу розглянув найвищий суд імперії. Ймовірно, в деяких випадках таке прохання могли відхилити, наприклад якщо з ним звертався злодій, пірат чи бунтівник, пійманий на місці злочину. Мабуть, саме тому Фест, перш ніж задовольнити прохання Павла, вирішив зібрати радників (Дії 25:12). Пізніше Фест влаштував слухання в присутності Ірода Агріппи II, щоб визначити, що написати про справу Павла «Августу», Нерону (Дії 25:12—27; 26:32; 28:19). Павло вимагав суду цезаря ще й тому, що раніше мав намір поїхати в Рим (Дії 19:21). Як видно з Ісусової пророчої обіцянки та звістки, яку згодом передав ангел, це узгоджувалося з Божою волею (Дії 23:11; 27:23, 24).

Сотника. Або «центуріона». Центуріон був командиром римського військового підрозділу, що налічував приблизно 100 воїнів.

Римлянина. Тобто римського громадянина. Це другий з трьох записаних у Біблії випадків, коли Павло скористався своїм римським громадянством. Римська влада рідко втручалась у справи юдеїв. Однак у випадку Павла римляни втрутились — і не лише тому, що його візит у храм викликав заворушення, а й тому, що Павло був римським громадянином. Римське громадянство давало людині права, які визнавались по всій імперії. Наприклад, заборонялось зв’язувати і бити римського громадянина, якщо його вина не була доведена, тому що так обходились тільки з рабами. (Щоб дізнатись про два інші випадки, див. коментарі до Дії 16:37; 25:11.)

Купив це громадянство. Або «купив ці права громадянина». Як видно з цієї оповіді, за певних умов римське громадянство можна було купити. Павло сказав Клавдію Лісію, що мав це громадянство від народження. Мабуть, його отримав хтось із Павлових прабатьків по чоловічій лінії. Римське громадянство можна було отримати різними способами. Іноді імператори за якісь заслуги дарували громадянство окремим людям або вільному населенню цілих міст і областей. Римськими громадянами ставали раби, які купували свободу в римського громадянина; раби, яких звільняв римлянин, а також воїни після закінчення служби в римській армії. Громадянство теж могло перейти у спадок. Малоймовірно, що у I столітті н. е. в провінції Юдея було багато римських громадян. Усі мешканці провінцій отримали римське громадянство лише в III столітті н. е.