Доглядачам та управителям. За днів Павла неповнолітня дитина зазвичай мала опікуна. Згідно з законом, доглядач опікувався неповнолітньою дитиною і також займався питаннями, пов’язаними з її майном. А управитель займався фінансовими справами всієї сім’ї. Хоча спадкоємець був «паном» свого спадку, але поки він був «ще дитиною», то мав не більше прав, ніж раб (Гл 4:1). Його життя контролювали інші, поки він не досяг повноліття. Павло каже, що це схоже на ситуацію, в якій перебували юдеї: вони були під Законом, аж поки Божий Син не звільнив їх у визначений час (Гл 4:4—7).

Принципами. Вжите тут слово загалом означає «початкові елементи будь-чого». Наприклад, воно стосувалося окремих звуків і літер грецького алфавіту — основних елементів, з яких утворювалися слова. Павло використовує це слово тут, а також в Кл 2:8, 20 в негативному значенні, коли говорить про основні принципи, якими керується світ, тобто суспільство людей, відчужених від Бога. Ці «принципи» можуть включати в себе 1) філософії, які ґрунтуються на міфах та людських міркуваннях (Кл 2:8), 2) небіблійні вчення юдаїзму, наприклад аскетизм і «поклоніння ангелам» (Кл 2:18), а також 3) вчення про те, що християни зобов’язані дотримуватися Мойсеєвого закону, щоб отримати спасіння (Гл 4:4—5:4; Кл 2:16, 17). Християни в Галатії не потребували таких «принципів», оскільки мали можливість поклонятися Богові у кращий спосіб, на основі віри в Христа Ісуса. Якби християни добровільно залишалися під Мойсеєвим законом, який Павло прирівняв до опікуна (Гл 3:23—26), вони були б подібними до дітей, поневолених такими принципами. Натомість їхні стосунки з Богом мали нагадувати стосунки дорослого сина з батьком. Християнам у жодному разі не можна було «повертатись до марних, нічого не вартих принципів цього світу», до яких заохочували ті, хто не йшов за Христом (Гл 4:9).

В кінці відведеного часу. Букв. «коли прийшла повнота часу». В деяких перекладах Біблії вислів «відведений час» передано як «відповідний час», «призначений час». Цей вірш вказує на те, що Єгова встановив конкретний час, коли його єдинородний Син прийде на землю як Месія; так мала сповнитися Божа обіцянка про появу «потомства» (Бт 3:15; 49:10). Про визначений «час і... пору... стосовно Христа» писав також апостол Петро (1Пт 1:10—12). Крім того, натхнені Єврейські Писання вказували на те, що Месія має з’явитися в конкретний час (Дн 9:25). Тож Ісус народився 2 року до н. е., і його народила жінка, незаймана юдейська дівчина Марія.

Під законом. Під час свого земного служіння Ісус дотримувався Мойсеєвого закону, оскільки був юдеєм (Мт 5:17; див. коментар до Лк 22:20). Закон був скасований лише після Ісусової смерті (Рм 10:4).

Викупив і визволив. Ісус, заплативши викуп, визволив тих, хто перебував під законом, тобто віруючих юдеїв. Павло далі говорить: «Щоб ми [очевидно, всі галати — і юдеї, і язичники, які стали християнами] були всиновлені Богом». Грецьке слово ексаґора́зо (перекладене як «викупив і визволив») також вживається в Гл 3:13, де Павло говорить: «Христос же викупив нас і звільнив від прокляття Закону, оскільки став прокляттям замість нас». (Див. коментар до Гл 3:13.)

Всиновлені. У Грецьких Писаннях Павло кілька разів згадує про всиновлення, описуючи нове становище тих, кого Бог покликав і вибрав. Вони отримують надію на безсмертне життя в небі. Як нащадки недосконалого Адама, вони перебували в рабстві гріха і тому не є Божими синами від народження. Завдяки Ісусовій жертві, яка очищає від гріха, вони можуть бути всиновлені і стати «співспадкоємцями з Христом» (Рм 8:14—17). Не вони вирішують, чи будуть всиновлені, чи ні. Це вирішує Бог, який вибирає їх згідно зі своєю волею (Еф 1:5). Бог визнає їх своїми дітьми, тобто синами, коли дає їм можливість народитися завдяки святому духу (Ів 1:12, 13; 1Ів 3:1). Але для того щоб стати духовними синами Бога в повному розумінні цього слова, вони повинні залишатися вірними до кінця свого земного життя (Рм 8:17; Об 21:7). Ось чому Павло каже: «Ми... з нетерпінням чекаємо, коли Бог нас усиновить, визволить з наших тіл на основі викупу» (Рм 8:23; див. коментар до Рм 8:15). У давнину поняття всиновлення було добре відомим. У греко-римському суспільстві всиновлення приносило користь передусім тій людині, яка всиновлювала, а не тій, яку всиновлювали. Але, як наголошує Павло, Єгова з любові всиновлює людей задля їхнього блага (Гл 4:3, 4).

Дух свого Сина. Тут «дух» стосується Божого святого духу, тобто діючої сили. Коли Бог помазує християн, він через свого Сина посилає цей дух в їхні серця. (Пор. Дії 2:33 і коментар до Дії 16:7.)

Авва. Це грецька транслітерація слова, що має єврейське або арамейське походження і в Грецьких Писаннях трапляється тричі. Це слово буквально означає «батько». В мові оригіналу воно було теплим, ніжним звертанням сина до батька. (Див. коментар до Мр 14:36.) Павло вживає це слово тут і в Рм 8:15, коли говорить про християн, яких Бог покликав стати його народженими духом синами. Оскільки вони всиновлені, то можуть звертатися до Єгови як до Батька; таке звертання ніколи не міг використати раб, хіба що пан усиновив його. Отже, хоча помазані християни є «Божими рабами» і «були куплені за високу ціну», вони також є синами в домі люблячого Батька. І завдяки святому духу вони добре це усвідомлюють (Рм 6:22; 1Кр 7:23).

Батьку. Слово Авва вживається у Грецьких Писаннях тричі, і кожного разу за ним іде його грецький відповідник го пате́р, який буквально означає «батько» і передається як «Батьку».

Ви пізнали Бога. Багато християн в Галатії «пізнали Бога» завдяки проповідуванню Павла. Дієслово, перекладене в цьому вірші як «пізнали» і «пізнав», може передавати думку про те, що особа має близькі стосунки з тим, кого знає (1Кр 8:3; 2Тм 2:19). Отже, «пізнати Бога» — це щось більше, ніж знати основні факти про нього. Це означає розвивати з ним особисті стосунки. (Див. коментар до Ів 17:3.)

Точніше, коли Бог пізнав вас. Як видно з цих слів Павла, для того щоб людина «пізнала Бога», Бог має визнати, тобто схвалити, її. За визначенням одного словника, грецьке слово, що перекладається як «знати; бути знаним», означає «мати особисті стосунки з кимось, добре розуміти, ким є ця особа, а також визнавати, що вона є цінною». Щоб отримати визнання Бога, людина своєю поведінкою має віддзеркалювати Божі риси, норми і цінності.

Нічого не вартих. Деякі християни в Галатії знову поверталися до принципів, за якими колись жили. Можливо, це стосувалося філософських вчень або переконання, що християнам потрібно і далі дотримуватися Мойсеєвого закону, повністю або частково (Кл 2:8, 16—18, 20; див. коментар до Гл 4:3). Павло називає ці принципи «нічого не вартими» і вживає грецьке слово, яке буквально означає «бідний, нужденний». У переносному значенні це слово може означати «жалюгідний» або «нікчемний». Ці принципи були справді «нічого не вартими» у порівнянні з духовним багатством, яке християни могли здобути завдяки Христу Ісусу.

Днів, місяців, пір і років. Павло говорить тут про особливі події, які, згідно з Мойсеєвим законом, мав відзначати Божий народ. Наприклад, ізраїльтяни мали відзначати суботу і суботній рік (Вх 20:8—10; Лв 25:4, 8, 11), новомісяччя (Чс 10:10; 2Хр 2:4), щорічний День примирення (Лв 16:29—31), Пасху (Вх 12:24—27), Свято прісного хліба (Лв 23:6), Свято тижнів (Вх 34:22) і Свято наметів (Лв 23:34). Кожну з цих подій святкували у конкретний час. Деякі християни в Галатії раніше перебували під Мойсеєвим законом і протягом багатьох років вірно його дотримувалися. Але вони з радістю прийняли звістку про викупну жертву Христа, і це дало їм можливість отримати пов’язані з нею благословення та звільнитися з рабства Мойсеєвого закону (Дії 13:38, 39). Павло переживав за тих, хто знову ставав рабом Закону та скрупульозно відзначав всі ті події, і його переживання були оправдані (Гл 4:11). Подібно, якби колишні язичники поверталися до своїх релігійних обрядів, це свідчило б, що їм бракує віри в Христову викупну жертву.

Через мою хворобу. Можливо, Павло страждав через якісь проблеми з очима (Гл 4:15; 6:11; пор. Дії 23:1—5). Хоч би про яку хворобу говорив Павло, саме через неї в нього з’явилася перша нагода звіщати добру новину в Галатії. Мабуть, це сталося під час його першої місіонерської подорожі приблизно в 47—48 роках н. е. Саме тоді він разом з Варнавою побував у Галатії та відвідав такі міста, як пісідійська Антіохія, Іконія, Лістра і Дервія (Дії 13:14, 51; 14:6, 21). Пізніше, приблизно 49 року н. е., перед тим як написати цього листа, Павло знову відвідав ці міста в Галатії (Дії 15:40—16:1).

Вийняли б власні очі й віддали б мені. Павло використовує поширений на той час образний вислів, щоб наголосити, як сильно галати його любили. Вони були готові заради нього пожертвувати всім, навіть чимось настільки цінним, як власні очі. Ці слова були дуже доречні, якщо «хвороба», про яку він згадував у попередніх віршах, була пов’язана з очима (Гл 4:13, 14; див. також Дії 23:2—5; 2Кр 12:7—9; Гл 6:11).

Мої дітоньки. У цьому вірші Павло порівнює себе до матері, а християн у Галатії до дітей. Він говорить: «Заради [вас] я знову зношу пологові муки». Очевидно, Павло хоче сказати, що дуже переживає за одновірців у Галатії і прагне, щоб вони стали зрілими християнами. Хоча в деяких стародавніх рукописах вживається грецьке слово те́кнон («дитина»), в інших авторитетних рукописах вживається зменшувальна форма грецького слова текнı́он («дітоньки»). Тому «Переклад нового світу» використовує слово «дітоньки». У Грецьких Писаннях зменшувальна форма часто вживається для того, щоб надати слову теплого емоційного забарвлення. Тож це слово можна також перекласти як «любі діти» або «улюблені діти». (Див. глосарій, «Зменшувальна форма іменника».)

Вільної. Цей термін вживається стосовно Авраамової дружини Сарри і «вишнього Єрусалима» (Гл 4:26). Павло порівнює тогочасний Єрусалим, який «перебуває у рабстві», до служниці Агар (Гл 4:25). Ні народ Ізраїля, ні його столиця Єрусалим не могли називатися вільною жінкою, бо Закон не давав їм цього статусу. Закон показував, що вони перебувають під владою гріха, а отже, є рабами. На відміну від них, символічна дружина Бога, вишній Єрусалим, як і Сарра, завжди була вільною жінкою. Тому тих, хто стають «дітьми... вільної», Божий Син звільняє з рабства гріха і рабства Мойсеєвого закону (Гл 4:31; 5:1 і коментар; Ів 8:34—36).

Звичайним шляхом. Букв. «за тілом». (Див. коментар до Рм 1:3.)

Має символічне значення. Або «потрібно розуміти як алегорію». Тут Павло використовує алегорію, тобто розповідь, в якій люди, речі і події є символами чогось іншого. У цій символічній розповіді, яка ґрунтується на Буття 16—21, Павло протиставляє «вільну [жінку]» (Сарру) і «служницю» (Агар) (Гл 4:22—5:1; див. медіагалерею, «Дві жінки із символічної розповіді»).

Жінки означають дві угоди. Очевидно, тут йдеться про Закон-угоду Мойсея та угоду з Авраамом. Агар і Сарра не представляли цих угод. Але в пророчій оповіді Павла вони представляють те, наскільки різними можуть бути стосунки між Богом і його народом: коли Божий народ був під Закон-угодою, то, по суті, перебував у символічному рабстві, а завдяки угоді з Авраамом міг отримати справжню свободу.

Звичайним шляхом. Букв. «за тілом». (Див. коментар до Рм 1:3.)

Переслідував. Тут Павло посилається на Бт 21:9, де сказано, що Ізмаїл «насміха[в]ся з Ісака». Ізмаїл був народжений звичайним шляхом. А Ісак був народжений завдяки духу, оскільки Єгова з допомогою свого духу відновив дітородні функції Авраама і Сарри і так виконав свою обіцянку (Бт 12:3; 13:14—16; 17:7—9, 19; Гл 4:28). Кажучи так само є і тепер, Павло проводить паралель між тим, що Ізмаїл переслідував Ісака (Гл 4:24), і ситуацією, яка склалася за його днів. Він пояснює, що помазаних духом послідовників Ісуса, «дітей за обіцянкою» (Гл 4:28), переслідували юдеї, які вважали себе законними спадкоємцями Авраама.