Перейти до матеріалу

НАСЛІДУЙМО ЇХНЮ ВІРУ | ЙОНАТАН

«Ніщо не перешкодить Єгові»

Філістимський сторожовий загін оглядає пустинну скелясту місцевість. На цьому монотонному краєвиді воїни бачать щось незвичне — по інший бік ущелини стоять двоє ізраїльтян. Воїни дивуються, але не бачать у чоловіках небезпеки. Філістимляни вже довгий час панують над ізраїльтянами, які навіть не мають змоги підточити свій реманент і мусять просити допомоги у філістимлян — своїх ворогів. Отже, ті два ізраїльські воїни погано озброєні. Навіть якщо б вони мали хорошу зброю, то чи змогли б лише два воїни щось зробити цілому загону ворогів? Тому філістимляни, глузуючи, кричать їм: «Піднімайтеся до нас, ми вам зараз покажемо!» (1 Самуїла 13:19—23; 14:11, 12).

Показати й справді було що, тільки це зробили не філістимляни, а два єврейських воїни. Вони спустилися в ущелину, перетнули її і почали лізти нагору, чіпляючись руками й ногами. Скеля була дуже стрімка, але їх це не зупиняло і вони невпинно наближались до ворогів (1 Самуїла 14:13). Тоді філістимляни побачили, що перший, хто до них наближається, озброєний, а за ним — зброєноша. Невже той озброєний чоловік разом зі своїм зброєношею збирається напасти на цілий гарнізон? Він що, несповна розуму?

Ні. Це був чоловік з міцною вірою. Його звали Йонатан, і розповідь про нього містить чудові уроки для правдивих християн нашого часу. Хоча ми не беремо участь у буквальних битвах, все ж можемо багато навчитися про Йонатанову сміливість, вірність і саможертовність — риси, які необхідні нам, щоб мати справжню віру (Ісаї 2:4, Матвія 26:51, 52).

Вірний син і хоробрий воїн

Щоб краще збагнути, чому Йонатан вирішив напасти на цілий сторожовий загін, нагадаймо собі, ким був цей чоловік. Йонатан був сином Саула, першого ізраїльського царя. Коли Саул став царем, Йонатану вже було 20, а може й більше, років. Очевидно, в Йонатана були дуже тісні стосунки з батьком, і той довіряв своєму синові. На початку Саулового царювання Йонатан бачив, що його батько — це скромна людина, яка має міцну віру, а не просто високий вродливий чоловік і хоробрий воїн. Тож Йонатан розумів, чому Єгова обрав на царя саме Саула. Навіть пророк Самуїл сказав, що серед усього народу не було такого, як Саул (1 Самуїла 9:1, 2, 21; 10:20—24; 20:2).

Йонатан розумів, що воювати проти ворогів Єгови під командуванням свого батька — це велика честь. Тодішні війни були зовсім не схожими на теперішні, які спричинені переважно націоналізмом. У ті часи ізраїльтяни були народом, якого вибрав Єгова, щоб вони були його представниками. Інші народи, котрі поклонялися фальшивим богам, постійно нападали на Ізраїль. Філістимляни, зіпсовані поклонінням таким богам, як Дагон, часто гнобили ізраїльтян і навіть намагалися їх знищити.

Йонатан, як і інші вірні служителі Єгови, вважав, що участь у битвах проти ворогів Ізраїля — це віддане служіння Богу. І Єгова благословляв таку ревність Йонатана. Невдовзі після того, як Саул став царем, він призначив свого сина командиром над 1000 воїнів, які мали атакувати філістимський гарнізон у місті Гева. І, хоча ізраїльтяни були погано озброєні, з допомогою Єгови вони отримали перемогу. Це спонукало філістимлян зібрати велику армію. Багато Саулових воїнів сильно налякалися. Дехто втік і сховався, а дехто навіть перейшов на бік ворога. Проте Йонатан залишався сміливим і непохитним (1 Самуїла 13:2—7; 14:21).

У день, про який ішлося на початку статті, Йонатан вирішив потай утекти, взявши зі собою тільки зброєношу. Коли вони наблизилися до філістимського загону в Міхмаші, Йонатан повідомив зброєношу про свій план. Вони мали вийти, щоб їх побачили філістимські воїни. Якщо філістимляни гукнуть, щоб Йонатан і зброєноша піднялися до них, то це буде знаком того, що Єгова їх підтримає. Зброєноша охоче погодився, особливо після того, як Йонатан промовив: «Ніщо не перешкодить Єгові дати порятунок як через багатьох, так і через небагатьох людей» (1 Самуїла 14:6—10). Чому Йонатан мав таку впевненість?

Очевидно, Йонатан добре знав свого Бога. Він пам’ятав, як у минулому Єгова допомагав ізраїльтянам перемагати ворогів, котрі були значно численніші за них. Інколи Єгова давав своїм служителям перемогу всього через одну людину (Суддів 3:31; 4:1—23; 16:23—30). Тож Йонатан знав, що найважливіше — це не численність війська, ні його сила, ні зброя, котру мали Божі служителі, а їхня віра. Виявляючи таку віру, Йонатан хотів, щоб Єгова показав — нападати на філістимлян чи ні, а також визначив, який знак означатиме схвалення Єгови. І Єгова дав знак, тому Йонатан безстрашно рушив на ворога.

Зверніть увагу, як Йонатан виявляв свою віру. Він мав благоговійний страх перед Богом Єговою. Цей чоловік знав, що Бог не потребує людської сили для здійснення свого наміру і що Бог винагороджує тих, хто вірно йому служить (2 Хронік 16:9). Також, перед тим, як діяти, Йонатан прагнув здобути Боже схвалення. За нашого часу ми не чекаємо, що Єгова якимось надприродним способом покаже, що схвалює наші дії. Ми маємо повне натхнене Боже Слово, Біблію, а не лише її частини, як це було в минулому. Біблія — це те, що нам потрібно, аби зрозуміти волю Єгови (2 Тимофія 3:16, 17). Чи ми звертаємось до цієї книги перед тим, як приймати важливі рішення? Якщо так, то цим показуємо, що для нас, як і колись для Йонатана, важливіша Божа воля, а не наша.

Тож Йонатан і зброєноша піднялися по стрімкій скелі назустріч філістимському загону. Тільки тоді філістимляни зрозуміли, що їх справді атакують, і вислали своїх воїнів проти двох ізраїльтян. Здається, філістимляни мали б швидко перемогти нападників, адже переважали їх числом і займали зручнішу позицію. Попри це Йонатан убивав одного воїна за іншим, тих же, хто залишався позаду, убивав зброєноша. На короткому відрізку вони удвох вбили 20 чоловік! Але Єгова зробив щось навіть більше: «Тоді страх охопив весь табір на полі та всіх воїнів у сторожовому загоні. Налякалися навіть ті, хто чинив набіги. Земля почала трястися, і філістимлян пройняв страх від Бога» (1 Самуїла 14:15).

Йонатан разом зі своїм зброєношею напав на цілий гарнізон

Саул і його воїни здалека бачили, як серед філістимлян ширилась паніка і хаос, і як вороги навіть обернули свої мечі один проти одного (1 Самуїла 14:16, 20). Тоді ізраїльтяни набралися мужності і теж рушили в бій, мабуть, взявши зброю мертвих філістимлян. Того дня Єгова дав своєму народові велику перемогу. Відтоді наш Бог не змінився. Тож якщо ми будемо вірити в Єгову, подібно до Йонатана і його зброєноші, то ніколи про це не пошкодуємо (Малахії 3:6; Римлян 10:11).

«Це Бог допомагав йому»

На жаль, для Саула результати цієї битви не обернулись таким успіхом, як для Йонатана. Саул допустився серйозних помилок. Він не послухався пророка Самуїла, якого призначив Єгова, і приніс жертву, не маючи на це права. Це мав зробити пророк Самуїл, який був левітом. Коли він прибув, то сказав Саулові, що через його непослух його царство не встоїть. Після цього Саул вислав ізраїльтян на битву і зобов’язав їх нерозсудливою клятвою: «Проклятий кожен, хто буде споживати їжу до настання вечора, поки я не відімщу своїм ворогам!» (1 Самуїла 13:10—14; 14:24).

Ці слова показують, що особистість Саула стала псуватися. Чи цей колись смиренний і духовний чоловік почав розвивати свої амбіції та став егоїстом? Адже Єгова не наказував накладати таких обмежень на цих хоробрих і невтомних воїнів. Крім того, Саулові слова «Поки я не відімщу своїм ворогам» вказують, що він звертав на себе надто велику увагу. Чи Саул забув, що найважливіше — справедливість Єгови, а не власна жадоба помсти, слави чи перемоги?

Йонатан нічого не знав про батькову клятву. Виснажений запеклою битвою, він простяг свою палицю, встромив її кінець у медовий стільник і з’їв трохи меду. Це відразу додало йому сил. Після цього один з воїнів сказав йому про Саулову заборону нічого не їсти аж до кінця битви. Йонатан відказав: «Мій батько стягнув велике лихо на наш край. Подивіться, як просвітліли мої очі, коли я з’їв трохи меду. Наскільки ж ліпше було б, якби сьогодні люди могли з’їсти щось зі здобичі, яку захопили у ворогів! Тоді філістимляни зазнали б ще більшої поразки» (1 Самуїла 14:25—30). І Йонатан не помилявся. Хоча він був відданим сином, але його відданість не була бездумною. Йонатан не став сліпо погоджуватися зі всім, що казав чи робив його батько, і цим заслужив повагу інших.

Коли Саул довідався, що Йонатан порушив заборону, то навіть тоді відмовлявся визнати нерозсудливість своєї клятви. Він був переконаний, що за це його син має померти. Йонатан не сперечався з батьком і не просив його про помилування. Гідною уваги є його відповідь: «І тепер я готовий померти». Однак ізраїльтяни стали на захист Йонатана: «Хіба має померти Йонатан — той, хто приніс Ізраїлю цю велику перемогу? Не буде цього! Як живий Єгова, жодна волосина не впаде з його голови, бо це Бог допомагав йому сьогодні». Тоді Саул змінив своє рішення. У Біблії ми читаємо: «Так люди врятували Йонатана, і він не помер» (1 Самуїла 14:43—45).

«І тепер я готовий померти!»

Йонатан здобув добру репутацію за свою хоробрість, наполегливість і саможертовність. Така репутація врятувала йому життя. Урок для нас? Роздумуймо над тим, яке ім’я, тобто репутацію, ми здобуваємо собі кожного дня. Біблія каже, що добре ім’я дуже цінне (Екклезіаста 7:1). Тож, якщо ми стараємося здобути собі добре ім’я у Єгови, наша репутація стане для нас цінним скарбом.

Похмурий період

Незважаючи на Саулові недоліки, Йонатан багато років вірно воював, слухаючись батька. Лише уявіть, наскільки Йонатанові було гірко бачити, як батько стає непокірним і гордим. Розум Саула огортала духовна темрява, і Йонатан не міг цьому зарадити.

Найбільше Саул виявив свою непокору, коли Єгова наказав йому воювати проти амаликітян. Вони були настільки зіпсованими і злими, що Єгова ще за днів Мойсея сказав, що знищить цей народ (Вихід 17:14). Саул отримав чітку вказівку: знищити всю худобу амаликітян, а також їхнього царя Агага. Саул виграв битву, в якій, безперечно, брав участь відважний Йонатан. Але Саул зухвало не послухався Єгови — зберіг життя Агагові, а також майно і худобу амаликітян. Пророк Самуїл проголосив остаточне рішення Єгови щодо Саула: «Оскільки ти відкинув слово Єгови, він відкинув тебе, і ти не будеш царем» (1 Самуїла 15:2, 3, 9, 10, 23).

Після цього Єгова забрав від Саула свій святий дух. Як результат, в Саула почалися напади поганого настрою, приступи гніву і страхів. Це було так, ніби на нього замість доброго духу від Бога почав сходити поганий дух (1 Самуїла 16:14; 18:10—12). Йонатан, безперечно, дуже засмучувався, коли бачив, як змінився його батько. Попри це Йонатан ніколи не переставав віддано служити Єгові. Він і далі старався підтримувати батька, хоча іноді був з ним досить відвертим. Все ж передусім Йонатан був вірним своєму незмінному Богові та Батькові — Єгові (1 Самуїла 19:4, 5).

Чи і ви стикалися з тим, що близька людина, скажімо член сім’ї, сильно змінилась на гірше? Це може завдавати невимовного болю. Випадок з Йонатаном нагадує істину, яку пізніше записав Давид: «Навіть якщо батько й мати покинуть мене, Єгова мене прийме» (Псалом 27:10). Єгова є відданий. Він прийме також вас і буде найліпшим Батьком, хоч би як недосконалі люди нас розчаровували або пригнічували.

Йонатан, очевидно, довідався, що Єгова збирається позбавити Саула царської влади. Чи Йонатан розчарувався? Чи думав, яким царем стане він сам? Чи сподівався, що виправить деякі батькові помилки і стане прикладом відданого та слухняного царя? Ми не знаємо, що думав Йонатан, але знаємо, що жодне з його сподівань не справдилось. Чи це означає, що Єгова відвернувся від цього відданого чоловіка? Ні. Бог подбав, аби в Біблію ввійшла розповідь про віддану дружбу Йонатана з Давидом — один з найвидатніших прикладів дружби, записаних у Біблії. Про неї піде мова в наступній статті.